Між олігархічним капіталізмом і капiталiстичим комунізмом

      В Італії цiєї неділі та в понеділок відбуватимуться загальні парламентські вибори. Боротьба за 630 депутатських мандатів нижньої палати парламенту та за крісла 315 сенаторів ведеться між двома великими коаліційними блоками. Зокрема, між строкатим лівоцентристським об'єднанням «Союз» на чолі з колишнім головою Єврокомісії Романо Проді та коаліцією п'яти правих партій «Дім свободи». Останні об'єдналися навколо рушійної сили цієї коаліції «Вперед, Італіє!» на чолі з діючим прем'єр-міністром Сильвіо Берлусконі. І хоча Берлусконі є дуже яскравою постаттю не лише на італійській політичній сцені, «безбарвний» Проді все ж таки має трохи більші шанси на перемогу.

Проти комуністів

      Берлусконі є рішучим противником лiвого руху та його прибічників. Романо Проді він закидає, що той оточив себе комуністами і, відповідно, застерігає співвітчизників не голосувати за них. Чинний прем’єр також називає «комуністами» тих журналістів, які його критикують. А на одному з мітингів на підтримку своєї партії Берлусконі назвав «совєцькими» три найбільші газети країни, а їхніх редакторів — «головами совєтів».

      У середині лютого Берлусконі вступив у виборчий союз із неофашистською партією Алессандри Муссоліні, онуки італійського фашистського диктатора Беніто Муссоліні. Таким чином, у списках правої коаліції «Дім свободи» фігурують прізвища людей з чітко расистськими та антисемітськими поглядами. 44-річна Алессандра, розкішна блондинка, лікар-хірург за освітою (жодного дня не працювала за фахом), колишня акторка та родичка Софі Лорен, дванадцять років тому пішла в політику та організувала свій неофашистський «Соціальний союз» з метою захищати «добре ім'я та спадщину» свого діда. Прізвища самої Муссоліні немає у виборчому списку, оскільки Алессандру задовольняє її мандат депутата Європарламенту. Вона у захваті від свого нового політичного партнера і не шкодувала йому компліментів під час прес-конференцій та на мітингах: «Якщо стосовно нього і варто розпочати якийсь процес, то лише введення до лику святих».

      Сам «святий» Сильвiо пояснює: коалiцiя його партії «Вперед, Італіє!» із «Соціальним союзом» не означає, що його уряд підтримує расизм та антисемітизм. Берлусконі вступив у коаліцію з неофашистами з цілком прагматичних міркувань. За даними опитувань на час підписання коаліційної угоди, його партії не вистачало 2,5 відсотка голосів (а саме таку підтримку в італійських виборців мають «онуки Муссоліні») для того, щоб зрівнятися з рейтингом лівоцентристської коаліції Романо Проді. Берлусконі, який завжди віддавав перевагу нападу перед захистом, принагідно зазначив, що він вступив у союз із неофашистами тому, що Романо Проді прийняв під своє крило Компартію, сталіністів та троцькістів. Утім італійці ще пам'ятають, який шок викликала зроблена прем'єром кілька років тому заява про те, що фашизм не винен у смерті жодної людини, а Муссоліні відправляв своїх противників не в концтабори, а у відпустки.

Про перші ліри й останні мільярди євро

      Під час зустрічі на початку березня у США з американськими парламентарiями італійського походження Сильвіо Берлусконі розповів цікаві інтимні речі та про перші зароблені ліри. Він зізнався, що перший номер часопису «Плейбой» потрапив йому в руки у підліткові роки — це був подарунок його американського дядечка. Вже тоді хлопець виявляв неабиякі підприємницькі здібності: «Я виставив цей номер на аукціон серед однокласників: хто платив найбільшу суму, той отримував право провести 10 хвилин сам на сам з фото дівчини з центральної розгортки».

      На цей час 69-річний Берлусконі є найбагатшою людиною Італії та посідає зі своїми 11 мільярдами доларів 37-му сходинку у цьогорічному списку найбагатших людей планети, який уклав американський часопис «Форбс». Iталійський прем’єр є власником потужного концерну «Фінінвест» i дбає про нього не менше, ніж про співгромадян: з 1994 року, коли Берлусконі вперше став прем'єр-міністром, до цього часу ринкова вартість концерну зросла в сім разів. У податковій декларації Берлусконі вказав, що «Фінінвест» впродовж 2005 року приніс дивіденди у розмірі 141 мільйона євро. Але з декларацій про особисті доходи випливає, що глава уряду з кожним роком заробляє все менше: 12,76 млн. євро впродовж 2003 року і лише 3,5 млн. євро — за 2004 рік. Але його доходи і при цих сумнівних цифрах у декларації є найбільшими серед усіх італійських політиків.

      Упродовж 2003—2004 років найбагатша людина Італії заплатила штраф у розмірі... 1850 євро. І таким чином, як повідомляли італійські ЗМІ, уникнула розслідування податкової поліції в Мілані. Насправді Берлусконі мав би заплатити кілька десятків мільйонів євро податкового боргу, але скористався з податкової амністії, яку у 2002 році прийняв його уряд і затвердив його ж парламент.

      Міланська прокуратура стверджує, що телевізійна імперія Берлусконі «Медіасет» впродовж 1994-1999 років придбала за значно завищеними заявленими цінами телевізійні права на великі пакети американських фільмів. Різницю між реально заплаченою та заявленою завищеною цінами поклали на рахунки в так званих «податкових раях». На думку прокуратури, так виникла «ліва каса» Берлусконі та «Медіасету», яка є непідконтрольною італійським податковим органам.

      Берлусконі вигадав податкову амністію, виходячи з власних корисливих інтересів, але нею також принагідно скористалися тисячі підприємців: від власників маленьких магазинчиків до провідних промисловців. Країна втратила мільярди євро податкових надходжень. Це найкраща ілюстрація до тези, що потрібно відділити бізнес від політики.

      Упродовж «багатої на події» кар'єри Берлусконі прокуратура та судові інстанції сім разів висували проти нього звинувачення в корупції та великих фінансових махінаціях. Деякі процеси навіть закінчувалися звинувачувальними вироками, але кожного разу вони відмінялися судами вищих інстанцій. 10 березня, тобто рівно за місяць до виборів, прокуратура Мілана висунула Берлусконі чергове, восьме, обвинувачення в корупції. Цього разу за підкуп свідка, англійського адвоката Девіда Міллза, який репрезентував інтереси його компанії. За версією обвинувачувальної сторони, бізнес-структури Берлусконі виплатили Міллзу 600 тисяч доларів за складання неправдивих свідчень щодо вже згаданої справи з американськими телефільмами. Берлусконі і цього разу стверджує, що його безпідставно переслідують міланські прокурори, які співчувають лівій опозиції.

      Черговий судовий процес не за горами. Італійський уряд у бюджеті на цей рік вніс окремим рядком дотації на придбання італійцями декодерів для прийому цифрового телебачення. Антимонопольний комітет Італії встановив, що власником однієї з фірм, яка буде поставляти декодери за бюджетні кошти, є брат чинного прем'єра Паоло Берлусконі.

Аборти — питання політичне

      Уперше за останні 25 років аборти стали одним iз головних питань виборчої кампанії. 69-річний Берлусконі властивим йому тоном блазня оголосив, що він утримається від сексу до закінчення виборів. Він також порівняв себе з Ісусом Христом, оскільки також «страждає за італійський народ». До цього він порівнював себе з Наполеоном.

      Лівоцентристи на чолі з Романо Проді вели кампанію у більш традиційному християнському стилі, зокрема багато уваги приділяли проблемі народжуваності та абортів.

      Обидва табори сходяться на тому, що у все більш ліберальній Італії традиційні католицькі цінності опинилися під загрозою. Опитування громадської думки показують, що більшість італійських католиків уже не погоджуються з догмами церкви стосовно гомосексуалізму, розлучень та абортів. Вони також переконані, що церква здійснює небезпечне втручання в політику. І аборти, які були легалізовані в Італії в 1978 році, опинилися в центрі виборчих дебатів. Частина лікарів відчуває такий тиск з боку церкви та віруючих ортодоксів, що боїться давати дозволи на аборти і робити їх у своїх клініках. Окремі медики з власної ініціативи об'єдналися в «Рух за життя» і відмовляються штучно переривати жінкам вагітність навіть у цілком виправданих випадках, коли, наприклад, існує загроза життю матері чи плоду. Тому італійки їздять на операції до інших європейських країн. У січні 150 тисяч жінок пройшли маршем вулицями Мілана з протестом проти таких дій лікарів.

      Усі суспільні настрої «за» і «проти» були сповна використані під час цієї виборчої кампанії. Табір Берлусконі виставив себе захисником традиційних церковних поглядів на це питання, а табір Проді намагався відстоювати право жінок на вибір, яке підтримує більшість італійського суспільства.

Майже «телепузик»

      Берлусконі добре засвоїв, що під час виборчої кампанії найбільший вплив на виборців має радіо та телебачення, тому ще до її початку практично «поселився» на телеекранах. Зранку він розповідав співвітчизникам про подорожі в туристичній радіопрограмі. Увечері був учасником ток-шоу про футбол. Наступний день розпочинався з його появи у телепрограмі, яку вся родина дивиться за сніданком, а вечір закінчував у телевізійній передачі про вуличні «пробки». Без його участі не відбувалися більшість публіцистичних програм. У кампанії була задіяна навіть 95-річна, все ще жвава, «мама» Берлусконі, яка розповідала з екранів, як тяжко працює її син на благо італійського народу, але при цьому щовечора не забуває зателефонувати їй. Після матері телерозповідями зайнялася і дружина Берлусконі, колишня актриса Вероніка Ларіо.

      Виборча кампанія в Італії розпочинається з наступного дня після останнього перед виборами засідання парламенту. З цього часу телеефір державних телеканалів розподіляється порівну між всіма учасниками виборчої кампанії. Щоб продовжити час свого ніким не контрольованого наступу в ефірі, права коаліція Берлусконі проголосувала за перенесення закінчення терміну каденції парламенту з 29 січня на 11 лютого.

      Романо Проді був майже відсутній на телеекранах. Цей чоловік з репутацією розумного, але нудного університетського професора не мав шансів, оскільки просто не спроможний видавити із себе суперечливі висловлювання чи масний жарт. Берлусконі це розумів, тому постійно провокував суперника, заявляючи з екранів та трибун, що волів би «поститися», ніж з'їсти найвишуканіший обід у товаристві цього «зануди».

      Але йому таки довелося поспілкуватися з Проді під час двох турів теледебатів 14 березня та 3 квітня. За цим дійством щоразу стежили 15-16 мільйонів італійців. На думку оглядачів, у першому турі, де обговорювалися соціальні питання, переміг Проді, а у другому, де йшлося про економіку, — Берлусконі. Цього понедiлка Берлусконі опанував свої нерви, хоча кілька разів і скотився до відверто образливих випадів на адресу суперника, зокрема обізвав його «ідіотом». Проді у свою чергу заявив: «Прем'єр-міністр так судомно хапається за владу, як п'яний за ліхтарні стовпи. І не для того, щоб було світло, а щоб самому не впасти».

      Певну кількість виборців Проді може додати його телевізійна заява про те, що у випадку своєї перемоги він наполягатиме на негайному виведенні італійського військового контингенту з Іраку. З бюджету Італії на цю війну вже витрачено 1 мільярд 300 мільйонів євро. Проді нагадав, що лише сім відсотків із цієї суми витрачено на гуманітарну допомогу місцевому населенню, а решта — винятково військові витрати.

      Після двох турів дебатів і фактичного закінчення виборчої кампанії надалі важко назвати можливого переможця виборів. За результатами опитувань, оприлюднених на минулому тижні, «Союз» Проді випереджає «Вперед, Італіє!» Берлусконі на два-п'ять відсотків. Але, як пише газета «Корьєре делла Сера», результат виборів буде залежати від тих 24 відсотків виборців, які досі не визначилися, за кого голосувати.