Узбецький детектив

      Детектив із багатьма невідомими, зате, ймовірно, з дуже серйозними наслідками. Так можна охарактеризувати скандал, який виник через одинадцятьох узбеків-нелегалів і через яких Україну можуть публічно присоромити перед усім світом. Адже провідні міжнародні правозахисні інституції дуже сильно перейнялися долею узбецьких мігрантів, котрі у пошуках кращої долі свого часу виїхали в Росію та Молдову, а на початку літа минулого року переїхали до Криму. 14 лютого українські правоохоронці витурили їх на батьківщину, оскільки, за їхніми словами, цього вимагало наше законодавство. А в результаті ми наразилися на обвинувачення в неприпустимому порушенні прав людей, у недотриманні зобов'язань щодо міжнародного права та Закону України «Про біженців» та в потуранні недемократичному керівництву Узбекистану, яке, на думку правозахисників, може цих «вигнанців» піддати тортурам, а можливо, навіть довести до смерті.

      «У нашому звіті про порушення прав людини 2005 року ми наводили Україну як приклад того, як демократичні зміни можуть бути здійснені за волею народу, а тепер ми вимушені цей уряд засудити. Це дуже гіркий факт», — такий вирок зробили нашій владі в українському представництві авторитетної організації «Міжнародна амністія».

      Наразі офіційний Київ захищається і спростовує свою вину, хоча не надто переконливо, оскільки дуже багато питань залишається чомусь без відповідей. «Прокол» наших чиновників і в тому, що якщо навіть їм удасться довести свою правоту, негативний осад на міжнародній арені від цих обвинувачень все одно залишиться. Адже чомусь свою версію подій Україна оприлюднила вже після низки обурливих заяв із боку міжнародних інституцій. У відповідь на запитання «УМ», що заважало завчасно пояснити Заходу ситуацію з узбеками, речник МЗС України Василь Філіпчук визнав, що «дійсно є проблеми з оперативним інформуванням відповідних міжнародних інституцій і з наданням їм усієї вичерпної інформації». «Так, це проблема внутрішньої координації дій державних органів України», — додав він. Філіпчук запевнив, що відповідні ноти та звернення в ОБСЄ, ООН тощо Київ уже відправив, але наразі це не змінило жодним чином ситуацію — обвинувачення з боку правозахисників продовжують звучати. Адже ті переконані, що узбецькі мігранти шукали політичного притулку, оскільки вони нібито брали участь навесні минулого року в демонстрації в Андижані, яку жорстоко, вбиваючи людей, розігнали узбецькі силовики. Після цього в Узбекистані розпочалися масові арешти та ув'язнення учасників цього мітингу, що і призвело до масових втеч із країни її громадян.

      Ще до випровадження  узбеків після їхнього затримання у різних містах Криму на початку лютого Управління Верховного комісара ООН з питань біженців офіційно звернулося до органів влади України, «вимагаючи офіційних гарантій, що жоден шукач притулку не буде примусово повернений інакше як у випадку, коли він відмовиться від статусу біженця, після проходження повної та прозорої процедури подання заяви про притулок, включаючи право на апеляцію». Коли ж десятьох узбеків таки витурили (одному з них дозволили залишитися в Криму), західні інституції потрактували це як депортацію та порушення прав біженнців. У МЗС наголошують, що це не була депортація, бо цей термін застосовується до біженців, а узбеки, запевняють у міністерстві, були звичайними нелегалами, яким кримське міграційне управління відмовило у статусі політичного «втікача», оскільки «їхні заяви були необгрунтованими і не відповідали вимогам закону України про біженців». Чому узбекам не вдалося переконати українських чиновників у тому, що їм потрібен політичний притулок, тобто в чому полягала ця «необгрунтованість», наразі загалу невідомо. Свої дії Україна пояснює і тим, що узбеки впродовж свого перебування у нашій країні займалися діяльністю, «яка суперечить чинному законодавству України» (інформацію, про яку саме діяльність iшлося, чомусь теж не оприлюднюють), та перебували тут iз порушенням чинних правил перебування, визначених у Законі «Про правовий статус іноземців на території України». Адже вони приїхали до Криму ще у травні—червні минулого року і за цей час не зареєструвалися у відповідних органах (хоча без реєстрації вони мали право тут перебувати лише 90 днів), через що і отримали статус нелегалів. Також дивним є те, чому лише тепер мігранти вирішили написати заяву про надання їм статусу біженців. Водночас, за інформацією авторитетної організації «Міжнародна амністія», двоє з одинадцяти мігрантів, яких витурили, навіть не встигли подати ці заяви, хоча мали намір це зробити.

      Обвинувачують офіційний Київ і в тому, що узбеків вигнали з країни на наступний день після відмови надати їм політичний притулок, хоча, згідно із законом, вони мали право протягом семи днів подати апеляцію на таке рішення суду. В СБУ запевняють, що у них є письмова заява узбеків про відмову у поданні апеляції. Тому там переконують, що, депортуючи цих мігрантів, керувалися винятково законом. Однак незрозуміло, чому втікачів відправили не в Росію та Молдову, як це передбачає закон (коли мігрантів витурюють в ту країну, з якої вони потрапили на територію України), а в Ташкент. На переконання керівника громади узбецьких політичних біженців в Україні Хаттама Хаджматова, це була «ретельно спланована акція українських та узбецьких спецслужб». Цю інформацію підтверджує і «Міжнародна амністія», де розповідають, що уряд Узбекистану висунув вимоги про екстрадицію одинадцяти шукачів притулку на тій підставі, що вони нібито були учасниками подій в Андижані 13 травня 2005 року. У прес-службі СБУ «УМ» цю інформацію не змогли прокоментувати.

      Загалом питань без відповідей залишилося дуже багато. У Держприкордонслужбі «УМ» перенаправили до МВС, хоча кілька місяців тому прикордонники в деталях коментували «УМ» ситуацію про відмову у в'їзді в Україну кільком узбецьким сім'ям. У прес-службі МВС теж не відали про деталі цієї справи. Там попросили зателефонувати до начальника центру громадських зв'язків кримської міліції. Єдине, що у нього вдалося з'ясувати — ці горезвісні узбеки працювали у приватній пекарні, яка належала їхнiм землякам. Про якусь вище згадану діяльність мігрантів, «яка суперечила чинному законодавству України», він нічого не знав. Жодної інформації, зокрема про причини відмови у наданні статусу біженця, не вдалося дізнатися і в кримському управлінні з питань міграції та біженців. Начальника цього відомства позавчора і вчора неможливо було застати на роботі — він був у прокуратурі, яка через міжнародний резонанс «узбецько-українського детективу» дуже серйозно зацікавилася цим питанням.

      Ймовірно, після витурення узбеків скандал затих би швидше, якби одразу по поверненні на батьківщину, за інформацією правозахисників, їх не затримали тамтешні правоохоронці. Дехто каже, що депортованi вже в наручниках сідали в літак у Сімферополі. За словами голови «Міжнародної амністії» в Україні Наталі Дульневої, їх досі утримують в ізоляторі в Узбекистані, але точне місце перебування горезвісних узбеків поки що не відоме. Правозахисниця звинувачує осіб, які прийняли рішення про їхню депортацію, в тому, що ті свідомо поставили десять людей у ситуацію, коли вони можуть бути несправедливо ув'язнені , без зв'язку із зовнішнім світом, піддані тортурам, знущанням, несправедливому суду, а можливо, й смерті. А у відкритому листі керівників російських правозахисних організацій наголошується, що влада України несе відповідальність за подальшу долю депортованих до Узбекистану біженців. У свою чергу німецька правозахисна організація Pro Asyl закликала свій уряд та Євросоюз негайно припинити співпрацю з Україною щодо пілотного проекту стосовно побудови притулків для біженців на нашій території. Pro Asyl заявила, що тут систематично порушуються права біженців, їх утримують у нелюдських умовах, «б'ють, шантажують, обкрадають і висилають в ті країни, де використовуються тортури».