Не бійтеся бути українцями

      Читачі «УМ» уже знають про низку культурно-просвітницьких акцій громадського руху під назвою «Не будь байдужим!» у різних регіонах України. «Небайдужі» — артисти та громадські активісти — їздять по невеликих містечках, залучаючи людей до української ідеї та української мови. Минулої неділі така акція відбулася у Гайсині, що на Вінниччині. Днями співорганізатори патріотичного руху провели також прес-конференцію, на якій оприлюднили текст відкритого листа до громадськості, політичних сил та державної влади України. Ініціаторами та першими «підписантами» цього звернення стали персони, що не є суб’єктами виборчих перегонів і не представляють інтереси жодної з політичних партій чи блоків, — це співорганізатори громадської акції «Не будь байдужим!» Сашко Положинський та Сергій Присяжний, всеукраїнські громадські організації «Клуб ім. Євгена Чикаленка» в особі Володимира Панченка та «Громадянська платформа» (Василь Бойчук). Провідна ідея відозви, з текстом якої варто ознайомитися якнайширшому колу читачів, — «Малоросизація суспільства є загрозою для національної безпеки України».

     Iніціатори  звернення зазначають: «У процесі очевидного продовження мовної та культурної аcиміляції українців усе ясніше вимальовуються контури нової України-Малоросії — постколоніальної території без власної національної ідентичності. Серед вагомих гравців українського політикуму є немало тих, хто дивиться на це крізь пальці. Не менше й таких, кого не задовольняє темп цього процесу, — численні прихильники російського цивілізаційного вибору за активної підтримки російської держави готові легітимізувати процес остаточної русифікації України за вже випробуваним білоруським сценарієм — через запровадження державності російської мови.

      Що ж очікує українців та й усіх громадян держави, коли потяг з назвою «Україна» таки прибуде на свою кінцеву станцію під назвою «Малоросія»?

      По-перше, влада, політики й суспільство мають чітко усвідомити, що в цьому випадку йдеться про остаточну ліквідацію українського народу як історичної субстанції. Відбудеться повний тріумф колонізаторів над колонізованими, отримає своє історичне виправдання кривавий геноцид імперії (російської та радянської) щодо українців.

      По-друге, остаточна малоросизація країни цілковито позбавить шансів на нормальне життя усіх без винятку мешканців України. Адже неукраїнська Малоросія — це лише уламок Російської імперії з усіма історичними та суспільними вадами останньої: протиставлення себе зовнішньому світу, заперечення ліберальних цінностей європейської цивілізації, нехтування правами особи, страх людини перед необхідністю самостійно вирішувати свою долю, переважання ірраціональних імперських амбіцій над раціональною необхідністю внутрішнього розвитку, «віра в доброго царя», а отже, відсутність потреби мати реальні громадянські права.

      Перетворення України на Малоросію — частину т. зв. «русского мира» — не тільки не зробить з неї «более европейской России», як уявляється декому з місцевих лібералів крайньої російської орієнтації , а фактично поставить мешканців цієї території в гірші умови, ніж ті, що будуть у самій Росії. Адже тоді Україна-Малоросія в умовах відсутності власної ідентичності стане надійним інструментом для метрополії у досягненні своїх геополітичних цілей, слухняним васалом, що обслуговуватиме економічні та політичні інтереси свого сеньйора, а сеньйор водночас не нестиме жодної відповідальності перед громадянами цієї нещасної країни. У потрібний для метрополії момент Малоросія позбудеться свого формально окремого статусу і стане частиною Росії».

* * *

      «Постійне зрадництво політиками та чиновниками державних інтересів заради особистої вигоди пов’язане з глибокою денаціоналізацією їхньої свідомості, — йдеться у відкритому листі. — ...На жаль, здобуття державою незалежності у 1991 році не супроводжувалось переглядом тяжкої колоніальної спадщини українців. Колоніальну свідомість було перенесено в нове державне утворення під назвою Україна. Визначальною помилкою стало те, що держава не створила умов для відновлення позицій української мови — не тільки головного елементу національно-культурної ідентифікації народу, а й невід’ємного чинника консолідації суспільства. Як наслідок, українці в Україні продовжують зазнавати жорсткої дискримінації за мовною ознакою, постійно звужується реальна сфера функціонування української мови. Вимоги статті 10 Конституції про те, що «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України», ігноруються. Загальновідомо, що в київських кіосках та на розкладках україномовні видання становлять мізерний відсоток, а україномовні версії двомовних газет завжди в дефіциті. У містах Сходу й Півдня України права україномовних громадян на друковану продукцію своєю мовою ігноруються повністю. Десятки мільйонів україномовних громадян не мають жодної можливості на всій території України переглянути у кінотеатрі фільм, дубльований чи озвучений українською. Міжнародні медіа-групи видають в Україні десятки глянцевих журналів винятково мовою сусідньої держави. У більшості шкіл із формально українською мовою викладання вчителі після завершення уроку в спілкуванні з учнями та між собою автоматично переходять на російську, прищеплюючи учням ставлення до рідної мови як до непотребу, такої собі мертвої латини.

      У цих умовах русифікація українців, особливо молоді, відбувається посиленими темпами. Як і в часи Російської імперії та СРСР, молоде покоління українців, проходячи через короткий проміжний етап двомовності, зупиняється зрештою на варіанті російської одномовності і, таким чином, потрапляючи під винятковий вплив агресивної інформаційної машини сусідньої держави, втрачає можливість усвідомлення себе повноцінною частиною української нації.

      Отже, орієнтація все більшої частини суспільства на російську одномовність стає реальною загрозою національній безпеці країни та її цілісності, що так яскраво підтверджено досвідом минулих президентських виборів.

      Держава не сприяла відновленню справжньої історії українського народу. Українці й до сьогодні не мають об'єктивно написаної цілісної вітчизняної історії, вільної від нашарувань російських та радянських міфів і стереотипів. Усе ще дискутується питання про те, «зрадник» гетьман Мазепа чи ні, чи варто надавати статус ветеранів війни колишнім воякам УПА, які боролися за незалежність України проти двох найкривавіших режимів XX ст., тощо. Зате кривавих злочинців ЧК—ГПУ—НКВД, котрі здійснювали геноцид українців, прославляють у назвах вулиць та площ українських міст.

      Тим часом очевидно, що саме об'єктивна історія українського народу — історія з усіх поглядів європейська — мала б стати важливим чинником самоідентифікації українців та консолідації всього суспільства на шляху до втілення справжніх, а не декларативних європейських цінностей демократії, прав людини та побудови реального, а не «маніпулятивного» громадянського суспільства».

* * *

      Активісти акції «Не будь байдужим!» констатують: «Минулі президентські вибори засвідчили — українці хочуть бути європейською нацією, хочуть жити гідно і хочуть пишатися своєю країною, хочуть жити в Україні, а не в Малоросії. Вони нарешті відчули себе єдиним українським народом, здатним творити своє майбутнє, вільне від приниження, визиску, страху та маніпуляцій. Українці надали політикам беззаперечний мандат будувати справжню Україну, українську та європейську.

      На жаль, тепер доводиться констатувати факт, який важко пояснити логічно: жодна з вагомих політичних сил де-факто не репрезентує сьогодні в достатній мірі тих українців, що хочуть бачити Україну українською та європейською. Усі значимі політичні сили, які, здавалося, восени 2004-го стояли на сторожі українських інтересів, відійшли від власне українських позицій навіть на рівні програм та декларацій. Не кажучи вже про відсутність практичних кроків щодо, наприклад, справедливого відновлення позицій української мови в Україні. Складається враження, що державні мужі та провідні політики не тільки зневажають свідоме громадянство, котре, власне, й винесло їх на вершини політикуму (мовляв, свідомий електорат у нас і так у кишені, а за кого ж йому ще голосувати), а й не усвідомлюють, що, заграючи з антиукраїнськи налаштованими політичними групами начебто заради уявної «єдності» країни, вони невпинно наближають націю та державу до катастрофи. Адже очевидно, що такі дії не сприяють консолідації суспільства, а навпаки — створюють надзвичайно гострий конфлікт у ньому — через те, що українців в Україні заганяють у глухий кут. Дії політиків наближають ту межу, за якою може відбутися відчуження українців від держави, що обернеться катастрофою для цієї держави.

      Політики, якщо вони вважають себе українськими, не можуть не розуміти, що реально консолідувати суспільство можна лише через процес повноцінної самоідентифікації української нації на основі її мови, культури, історії та її європейської традиції. Саме політична еліта мала б донести всьому суспільству важливість відновлення українського в Україні, пояснити це всім громадянам, у тому числі тим, які не розуміють причинно-наслідкового зв’язку між збереженням «малоросійської» колоніальної ментальності й такими явищами, як корупція, розкрадання національних багатств, постійна «здача» національних економічних інтересів, маніпуляція свідомістю громадян, апатія, зневіра громадян у власних силах.

      В умовах консервації колоніальної свідомості декларації й заклинання щодо євроінтеграції виглядають безсилою демагогією. Так само утопічно виглядають практичні перспективи налагодження життя у цій країні: залучення реальних іноземних інвестицій, досягнення енергетичної незалежності, встановлення прозорих правил гри в суспільстві, підвищення рівня життя бодай до рівня інших східноєвропейських країн, поборення корупції тощо».

* * *

      Головне резюме звернення: деколонізація всіх сфер життя українського суспільства, консолідація суспільства на основі базових цінностей українського народу — його мови, історії та культури — єдино можливий шлях утворення сучасної української політичної нації й збереження незалежності країни в майбутньому. Історія інших постколоніальних народів свідчить: тільки поборовши залишки колоніальної спадщини, народ стає повноцінною нацією.

      Ресурс балансування між двома можливими шляхами свого руху — українським та малоросійським — вичерпано. Подальша бездіяльність політичної еліти остаточно перекреслить надії людей на утворення повноцінної східноєвропейської нації, на гідне життя наших дітей та онуків у самодостатній країні, а тому є злочином проти української нації й держави.

* * *

     Активісти акції «Не будь байдужим!» звертаються до впливових політичних партій і блоків, які не позиціонують себе антиукраїнськи й претендують на підтримку широких кіл української громадськості, з проханням публічно заявити про свою позицію iз таких життєво важливих для всього українського суспільства питань.

      Чи вважаєте ви, що українська мова повинна виконувати важливу консолідуючу функцію в українському суспільстві, а тому частка української мови (якій держава, згідно зі ст. 10 Конституції України, «забезпечує всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України») повинна переважати у книговиданні, книготоргівлі, кінопрокаті, озвученні й дублюванні іноземних фільмів, торгівлі аудіо- та відеоматеріалами різноманітного призначення, у сфері обслуговування, на радіо, телебаченні, у загальнодержавній пресі, тематичних журналах, українському інтернеті тощо? Якщо так, то які конкретні кроки ви плануєте здійснювати для досягнення цієї мети?

      Чи маєте ви намір сприяти тому, щоб у максимально короткий термін донести до всього українського суспільства правдивий погляд на українську історію, вільний від нашарувань російських та радянських історичних міфів? Чи готові ви засудити на державному рівні злочини проти українського народу з боку Російської та Радянської імперії, вшанувати на державному рівні всіх українських героїв, що боролись за свободу й незалежність України?

      Відверта відповідь дозволить припинити небезпечні маніпуляції свідомістю громадян, коли всі політичні сили, проголошуючи себе «найпатріотичнішими», насправді ігнорують базові інтереси українців та України.

* * *

      Звертаючись до всіх українців, «небайдужі» зазначають: «Не мовчіть. Не бійтеся бути українцями. Треба не раз і не два, а постійно нагадувати, що ми є і нас багато. Ми зможемо досягнути гідного життя, якщо в кожній конкретній ситуації будемо проявляти твердість у відстоюванні своєї людської та національної гідності... Ми повинні вимагати конкретних проектів рішень та дій щодо їхнього втілення — тоді політики будуть змушені стати справді українськими або на їхнє місце прийдуть інші, нові українські лідери».