Орден посвячених у автентику

      Недавно в книгарні-кав'ярні «Бабуїн» відбулась презентація, якої Київ давно не бачив і, судячи з усього, давно чекав. У рамках проекту «Моя Україна. Берви», «Арт-Екзистенція» і «Арт-Велес» представили Клуб етнічної музики, що має об'єднати всіх поціновувачів української автентики. Клуб віртуальний і його членами можуть стати всі бажаючі за умови виконання певних формальностей. Як-то рекомендація відомого діяча культури замовляти всі видання проекту «Моя Україна. Берви» та ще дещо. Зате переваг від такого членства чимало: починаючи з можливості купувати всі диски проекту «Берви» за найнижчими цінами і закінчуючи можливістю брати участь у фольклорних експедиціях. Членами клубу вже стали багато відомих людей, а номером 1 у реєстрі значиться відомий український рокер Олег Скрипка.

      Також організатори проекту «Берви» презентували новий, шостий, CD формату Extra «Українська епічна традиція», до якого ввійшли кращі зразки українського епосу: думи, історичні пісні, байки і легенди. Та родзинкою мультимедійної презентації були гості з Полісся. Чотири бабусі з села Старі Коні, що на Рівненщині, так завели зал своїми піснями, що публіка просто не хотіла виходити, коли все закінчилось. Було відчуття, що потрапив у якийсь містичний простір, повний незрозумілої благодаті і чистоти.

      Ось як бачить цей проект його керівник Тарас Грималюк.

      — Ми запросили непрофесійних артистів, але геніальних співачок. Це спів, народжений своєрідною акустикою поліських борів, і тому такий гучний, із різким тембровим забарвленням. Це диво, що ми, люди ХХІ століття, можемо чути живий традиційний спів, адже це відголоски давньої традиційної культури, яка відійшла в минуле...

      Коли чуєш ці пісні, проймає сум і приходить усвідомлення того, що ми вже втратили людину традиційної культури, людину язичницького світогляду, яка обожнювала природу, вірила в існування душі кожної травинки, дерева, води чи землі — і жила в повній гармонії з навколишнім світом. І водночас ця людина мала в собі великий моральний закон.

      Ми дивуємось тому, що в фактично закритому, герметичному культурному просторі українського села протягом тисячоліть сформувалася така висока культура, яка захоплює нас сьогодні поетикою народного слова в піснях і думах, досконалістю форм в архітектурі і в одязі, довершеним кольоропоєднанням у вишивці і геніальним відображенням світоглядної філософії у народному живописі. Сучасну людину вражає краса обряду, вміння розмовляти з Богом і світом тихою піснею чи грою для себе. Це не вигадка, адже знамениті поліські гукання, як стверджують вчені, є нічим іншим як спробою докричатися до духів землі, до потойбічних предків.

      Колись Довженко, побачивши українську хату-мазанку з вибитими віконницями, записав у щоденнику, що ця хата може бути символом зникнення цілої епохи селянської культури. Довженко писав це ще в роки Другої світової війни. З того часу, на жаль, не так багато людей усвідомлює цю епохальну зміну.

      Традиційна культура була культурою масовою. Її закони, канони і звичаї поважали всі і мусили дотримуватись усі без винятку. Чи значно багатшу культуру ми маємо в епоху новітньої цивілізації.

      Але, мабуть, це все-таки процес природний, можливо, дещо прискорений жахливими катаклізмами ХХ століття, і якщо ми вже незворотно втратили людину траційної культури, то мусимо зберегти хоча б залишки цієї колись квітучої культури.

      P.S. Всю інформацію про Клуб етнічної музики можна знайти на сайті www.ukrfolk.kiev.ua.