У цьогорічних вертепах Тимошенко, Путін (згори) та Янукович (праворуч) обігрувалися як єдина команда. (Фото Володимира СТАДНИКА.)
Попри зміну влади в Україні, яка обрала замість східного вектора західний напрям розвитку, вплив російського фактору на українські вибори залишається актуальною темою. За велінням долі, чи то випадково, чи зовсім навпаки, одні з найбільш «кусючих» питань у наших двосторонніх стосунках загострилися саме напередодні парламентських виборів.
Водночас під час «круглого столу», на який блок «ПРП—Пора» запросив українських та російських політиків і експертів, неодноразово звучали думки про доволі незначний, у порівнянні з позаминулим роком, вплив Кремля на наші вибори. Зокрема, це пов'язували із очевидним фактом, що Володимир Путін не піде на третій термін президентства, відповідно i його голову зараз бентежать думки не про геополітичний розвиток країни, а про власні бізнес-інтереси, зокрема газові.
На тему російського впливу на українські вибори «УМ» поспілкувалася з російський політологом, керівником Інституту національної стратегії України Станіславом Бєлковським, екс-міністром економіки РФ, одним із лідерів Демократичної партії Росії Іваном Старіковим та провідним науковим співробітником Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Олександром Дергачовим.
— У контексті парламентських виборів деякі політики говорять про ймовірність реваншу антипомаранчевих сил, зокрема Партії регіонів, лідера якої позаминулого року підтримувала Росія, а також про певне зближення «помаранчевої» Тимошенко з Кремлем. Відповідно, який, на вашу думку, вплив може мати чи вже має кремлівське оточення на нашу виборчу кампанію?
— Вплив полягає в тому, що і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко намагалися до 4 січня (і частково зараз) стати політичними й комерційними посередниками у врегулюванні газової кризи. Звичайно, після підписаної у січні газової угоди ця роль уже не може бути такою яскравою. Тому Янукович і Тимошенко активно її (угоду. — Авт.) критикують і намагаються скасувати.
Якщо Росія їх таки зробить посередниками, в що я вже не вірю (але цього Юлiя Володимирівна дуже домагається), то це, звичайно, буде на користь цих політичних сил. Звісно, це не буде безпосередньою фінансовою підтримкою. І це не може розглядатися як гра з деякими геополітичними нотами. Це не так. Бо Росія вже не має геополітичного проекту для України, вона не зацікавлена у будь-якій владній моделі чи геополітичній орієнтації України. Тому що чинний владний клан Росії є зацікавленим лише в імплементації певних бізнес-інтересів. І тому цей клан на чолі з паном Путіним готовий співпрацювати з будь-якою українською владою — незалежно від її ідеології, від її ставлення до принципових геополітичних, політичних і культурних питань. Наприклад, якщо Прем'єром України стане Олег Тягнибок, який пообіцяє Путіну газотранспортний консорціум, то Путін буде підтримувати Тягнибока, незважаючи на те, що він каже про Росію, росіян і російську мову.
Треба розуміти базову фундаментальну логіку теперішнього кремлівського режиму. Вона не є геополітичною, це бізнес-логіка. В її центрі є лише гроші. Психологічно Путіну, наприклад, достатньо легко спілкуватися і домовлятися про щось з Юлією Тимошенко, бо вони обоє є бізнесменами. Але йому про щось складно домовлятися з Віктором Ющенко, бо той узагалі не є бізнесменом, а ідеалістом — вони спілкуються різними мовами. А з Тимошенко вони говорять мовою бізнесу і комерційних інтересів. І тому швидко стали друзями, після того як вона вперше з'явилася у Москві і пообідала в Путінській резиденції.
— Про ймовірні домовленості Тимошенко й Путіна говорили багато. За вашою версією, конкретно, в чому вона полягала?
— У тому, що на піку газової кризи, яка мала припасти десь на кінець січня і початок лютого цього року, Тимошенко домовиться про постачання середньоазіатського газу через іншого посередника, зокрема «Ітеру», за ціною 110—115 доларів. Це Юлією Володимирівною було б оголошено як величезний ціновий успіх. А Путін гарантував би транзит через Росію з єдиною метою — зруйнувати і знищити Ющенка, якого він ненавидить як переможця Помаранчевої революції. Але цiєї домовленостi із Тимошенко після 4 січня більше не існує. Для Юлії Володимирівни підписання угоди на початку січня було несподіванкою . І тому зараз вона робить усе, щоб щось змінити й отримати політичні і фінансові дивіденди. Робить це, зокрема, за допомогою власних контактів із Путіним, із відставниками його оточення, з людьми в «Газпромі» і навколо нього, які теж комерційно могли би бути зацікавлені у газовій схемі без «РосУкрЕнерго», а з якимось іншим посередником. Бо ця посередницька схема, яка зараз існує, навіть при ціні 95 доларів за тисячу кубометрів газу принесе «РосУкраЕнерго» у 2006 році приблизно 1,5 мільярда доларів прибутку. Якщо ж ми говоримо про ціну 110—115, яка обговорювалася через «Ітеру», то ці прибутки будуть 2—2,5 мільярда. Звичайно, що такі справжні бізнесмени, як Тимошенко й Путін, не можуть ігнорувати такі великі потенційні прибутки. На це вона сподівається зараз. От уже і маємо затримку з цими угодами...
— Тобто, на вашу думку, затримка з підписання угоди між «РосУкрЕнерго» та «Нафтогазом» про створення спільного підприємства пов'язана з цими підкилимними домовленостями?
— Звичайно, це пов'язано, бо є сили, які хочуть інших посередників. Це й Юлія Тимошенко, це й ті, хто дуже впливово фігурує в Кремлі та довкола Кремля. І вони всі разом зараз роблять усе, щоб затримати цю угоду та запропонувати іншу. Але я дуже сумніваюся, що нова угода може бути кориснішою Україні.
— Однак газета The Financial Times, за своїми джерелами, повiдомила, що підписання угоди відкладається через розходження ціни на газ для України в другому півріччі 2006 року...
— Це все чутки, які можна порівняти з чутками про потенційне підвищення ціни на туркменський газ у другому півріччі. Я вважаю, що такі чутки корисні для тих, хто хотів би скасувати цю угоду і запропонувати нову. Я не вірю, що в цьому (розходженнях у ціні. — Авт.) є проблема. Або буде посередником «РосУкрЕнерго», або буде інший корупційний посередник. І принципово, що жодної іншої схеми не буде. Бо без посередника «Газпром» ніколи не зможе дозволити собі постачати газ по 95 доларів. Тому єдиний шанс для України отримати газ нижче, ніж 110 доларів, — це погодитися з цим комерційним посередником, який задовольняє деякі фігури в найближчому оточенні Путіна і через це дозволяє купувати Україні відносно дешевий газ.
— Багато хто, як з українського, так і з російського боку, говорив що газовий конфлікт буде розв'язаний після виборів, розглядаючи розгортання «газової війни» як передвиборчий трюк, щоб зашкодити проющенківським силам перемогти. На вашу думку, інші проблеми в наших двосторонніх відносинах, зокрема, щодо кримських маяків та заборони на ввіз до Росії наших м'ясо-молочних продуктів, можуть бути пов'язані з виборами?
— Тут треба відокремити Росію в геополітичному розумінні, тобто як країну, від інтересів кремлівського клану. Є різниця між довготерміновими інтересами Росії і короткотерміновими цього клану. М'ясо-молочна криза — це теж є бізнес-боротьба, а не елемент якоїсь геополітичної стратегії. Бо такої стратегії навіть не існує і не може існувати в тому режимі, який зараз є в Росії. Це комерційні питання, які мають бути вирішені через такі ж корупційні схеми, як і газова проблема. І тут не треба Україні боятися за свою репутацію, бо ці схеми є корупційними з російського боку. Тому зараз, щоб вирішити будь-яку кризу, політичну чи економічну, треба зрозуміти, в першу чергу, логіку іншої сторони.
— Але навіть якщо це не є спеціальне підігрівання ситуації напередодні виборів, а лише вирішення бізнес-інтересів, які збiгаються з виборчим періодом, воно все одно, мабуть, на наші вибори якось вплине?
— Звичайно, і вплине на користь «Нашої України». Зараз саме блок «НУ» символізує український патріотизм і націоналізм більшою мірою, ніж блок Тимошенко. Бо, будучи обмеженою зобов'язаннями перед Кремлем, Юлія Володимирівна не може робити деякі кроки.
— Говорячи про вплив російського фактора на наші вибори і зв'язок українських політиків із Кремлем, чомусь значно менше говорять про Володимира Литвина. У той час як він до газової кризи чи не найчастіше з решти українських високопосадовців зустрічався з Путіним...
— Литвин теж хотів бути політичним посередником. Якщо я не помиляюся, на початку грудня минулого року він провів доволі успішні переговори у Кремлі з Путіним. Домовилися, що буде створено спільне підприємство за участi людей, близьких до Путіна і «Нафтогазу України». Але після того Ющенко не зателефонував Путіну і не підтвердив ці домовленості. Тому Литвин в очах Кремля виявився не дуже надійним посередником. Отож, звичайно, він образився на Ющенка, бо зрозумів, що його намагалися використати як посередника, але Ющенко не міг гарантувати виконання цих зобов'язань, які Литвин в конфіденційному режимі міг взяти на себе від імені України. Тому він і став в опозицію до Президента і підтримав відставку уряду. Але наскільки я розумію, якщо Ющенко зараз погодиться на деякі кадрові зміни і призначить двох людей Литвина на міністерські посади, то спікер змінить точку зору і підтримає поновлення Кабміну Єханурова.
— На вашу думку, чи зміниться до виборів посол Росії в Україні? Адже про доцільність відставки Віктора Черномирдіна заговорили вже й у Держдумі.
— Відставка буде після виборів. Путін уже давно є незадоволеним діяльністю Черномирдіна. Адже це люди різних поколінь, ментальностей та цінностей. Думаю, що новим послом буде людина, яка має бізнес-мислення та ментально схожа на Путіна.
Але Путін нічого не робить занадто швидко. Та й у нього немає чіткої кандидатури на заміну Черномирдіна. Я очікував, що його змінять одразу після президентських виборів в Україні. А зараз його відставки слід очікувати у квітні-травні. Але це не пов'язано з виборами, бо це не є політично важлива посада. Жодного впливу на хід і результати виборів він мати не буде.
— Вплив Росії буде невеликий. І жодних продуманих та розумних системних дій з російського боку не буде, бо Кремль уже тотально програв в українських президентських виборах. Окрім того, Росiя зараз розуміє, що, попри всі максимальні її зусилля та витрати у бік однієї чи іншої української сили, після виборів не буде абсолютного панування в Україні якоїсь політичної сили. Все одно це буде коаліція. Це, по-перше. По-друге, на сьогодні Росія перебуває в сумнівах, кого підтримувати, бо там розуміють, що партія Януковича й сили, які за ним стоять, кардинально не зацікавлені в укоріненні Росії, насамперед російського бізнесу, на території України. Отож, якщо рік тому тут «нагинали» російський бізнес і змушували фінансувати кампанію Януковича, то зараз ці бізнесмени розуміють, що буде поліархічний парламент. Та й фінансувати так звані проросійські партії, а їх лише дві — це партія Януковича і Тимошенко, — означає фінансувати своїх конкурентів. Окрім того, будь-яка публічна підтримка Кремля буде працювати з від'ємним результатом. А в непублічній підтримці Кремль обмежений, бо свої гроші віддати на цю підтримку шкода, а змусити це робити російський бізнес уже буде складніше. Тому тут на виборчій кампанії буде така в'яла різноспрямована політика Росії, в основі якої лежатиме лише бажання російських політтехнологів, які лишилися без роботи через фактичну відміну президентських виборів у Росії, заробити гроші на українській кампанії.
— Безумовно, Росія впливати буде. Адже вона впливає на економічну й суспільну ситуацію в Україні, що матиме вплив і на вибори. Але чи буде Росія здійснювати певну стратегію під вибори, залишається питанням. Бо в Росії немає партнерів в Україні, з якими можна було б вибудовувати якусь стратегію. Але те, що російський чинник будуть використовувати певнi політичнi сили в самій Україні, незважаючи на те, що у Кремлі вирішать, це вже є очевидним і це відбувається зараз.
Водночас досвід президентських виборів дав відповідь, наскільки дієвим є російський чинник. Але цю відповідь треба підтверджувати ще раз. І послідовно позбутися ірраціонального ставлення до Росії і допомогти тій частині наших громадян, які ще вірять у те, що Росія намагається вирішити наші проблеми. Тобто треба позбуватися наших ілюзій і сподіватися на самих себе. Україні насамперед треба зосередитися на цих проблемах і знайти засади для консолідації. Але тут російський чинник для консолідації не є основним, натомість має бути вибудований привабливий для більшості українців проект нової України.
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
