Моцарт за версiєю Радзiнського

      Центральною подією фестивалю «Моц Арт Фест Аве Верум », що триває у Національній філармонії з 24 по 27 січня, стала вчорашня вистава «Віч-на-віч з Моцартом». Зіграли її спільними творчими силами, що їх для цього проекту делегували різні мистецькі установи міста. Театр Російської драми — акторів Миколу Рушковського, Наталю Шевченко та Олега Треповського, «франківці» — Олексія Богдановича, Національна філармонія — Cимфонічний оркестр під управлінням Миколи Дядюри... А сприяли цьому союзу двоє іноземців — Вольфганг Амадей Моцарт, 250-річчя з дня народження якого світ відзначає цього року, та відомий російський історик, письменник Едвард Радзінський. Саме його художньо-історичне есе «Кілька зустрічей з покійним паном Моцартом» трансформувалося у симфонію для дійових осіб з оркестром (так означено жанр вистави), що прозвучала в Національній філармонії.

      «Замовлення написати есе про Моцарта надійшло з Італії, — розповідає пан Радзінський — Я ним так захопився, писав скрізь, навіть у літаках... До цього я працював над матеріалами, присвяченими Миколі ІІ, а Моцарт запросив мене в інший світ, де були Бог, любов і гармонія».

      Хоча спектакль і називається «Віч-на-віч з Моцартом», самого Вольфганга Амадея в ньому немає. «Вистава без Моцарта, про Моцарта, але з Моцартом за спиною», — так відгукнувся про спектакль художній керівник Національної філармонії Володимир Лукашев. Звичайно ж, Моцарта тут було найбільше — на пюпітрі перед червоним роялем лежала його посмертна маска, звучала музика композитора, причому не цитатно, а цілі твори без купюр. «Було дуже складно обирати, — ділиться враженнями від цієї роботи Микола Дядюра. — Музики так багато, і вся вона — досконала».

      Ролі в цій історії, навколо якої з часом вигадували найрізноманітніші міфи, розподілилися таким чином. Микола Рушковський — Леопольд Моцарт, батько генія. Наталя Шевченко — Констанція Моцарт, вдова. Олег Треповський — барон Готфінд ван Світен, людина, що поховала Моцарта в могилі для бідних. Саме йому належать відомі слова «тепер (після смерті композитора. — Л. О.) для Моцарта все лише починається, а ми всі віднині — лише його сучасники». Олексій Богданович — Антоніо Сальєрі, якого призначили вбивцею Моцарта і який потім, збожеволівши, навіть сам у це повірив, вигукуючи раз по раз: «Це я отруїв Моцарта!». Пан Радзінський наполягає, що ніякий Сальєрі його не труїв — він був самозакоханим італійцем, переконаним у своїй геніальності, а тому просто не зміг би цього зробити. «Хоча цей міф пішов Сальєрі на користь, — хитро примружується Едвард Станіславович. — Сьогодні я часто чую музику Антоніо Сальєрі в ефірі. Напевне, нею зацікавилися тому, що музика дійсно прекрасна. Ну і тому, що «Сальєрі отруїв Моцарта».

      Після прем'єри Національна філармонія вирішила взяти цю виставу до свого репертуару: її вже поставили у плани на лютий та березень, обов'язково зіграють «Віч-на-віч з Моцартом» і 5 грудня, в день смерті композитора. А фестиваль «Моц Арт Фест Аве Верум» триває. Сьогодні у Національній філармонії — концерт Київського камерного оркестру (диригент — Ернест Гетцль, Австрія). Завтра у виконанні Симфонічного оркестру Національної філармонії та капели «Думка» звучатиме славнозвісний моцартівський «Реквієм».