З дня опублікування умов літературного конкурсу пройшов майже місяць, як раптом посипалися листи, причому такого калейдоскопу ніхто навіть не очікував. Виявляється, наші читачі настільки обізнані в літературі люди, що для них не склало жодних зусиль написати цитати не лише з класиків української, а й будь-якої іншої літератури народів, без перебільшення сказати, світу. Правда, іноді наші читачі так захоплювалися літературним процесом, що забували найголовнішу умову конкурсу — присилати літературні описи приготування страв, а не цитати, де би просто згадувалося про їжу як таку.
Окремої розмови заслуговує лист нашого читача Коваленка Олександра Костянтиновича з міста Шахтарськ Донецької області. Пан Олександр гарно привітав нашу газету з Новим роком, наголосивши, що «Україна молода» була найкращою щодо правдивості інформації серед українських видань. Та чомусь наш дописувач висловив сумнів iз приводу неупередженості нашої думки щодо листа з Донбасу. Спішу запевнити вас, шановний пане Олександре, що наша редакція однаково щиро вітає читачів як із заходу, так і зі сходу України, адже ми всі громадяни єдиної, неділимої і найкращої для нас Батьківщини.
Власне, лист Олександра Костянтиновича й листом назвати не можна, бо це була ціла бандероль із книжечкою, в якій наш дописувач помістив близько сотні (!) цитат із різних літературних творів та ще й ілюстрував її. Почесне місце у цій книжечці посідають цитати з «Енеїди» Котляревського. Далі йдуть і уривки з гуморесок Остапа Вишні, Євгена Дудара, Павла Глазового, і цитати з віршів Тараса Шевченка, Павла Тичини, Івана Драча, Миколи Вінграновського, навіть Євгена Євтушенка. Є тут і прозові твори Михайла Стельмаха, Василя Стефаника, Григорія Квітки-Основ'яненка, Івана Кочерги тощо.
На жаль, серед цих цитат немає опису конкретних страв, проте слід віддати належне автору — була пророблена колосальна робота. Чого вартi опис різдвяної вечері з хрестоматійного оповідання Михайла Коцюбинського «Ялинка», чи згадка про трояндове вино з твору Василя Симоненка «Півні на рушниках»: «Те вино — як ніжність... Коли прийдеш по квіти, покуштуєш...»
Усі пам'ятають «Кайдашеву сім'ю» Нечуя-Левицького, а чи пригадуєте ви такий момент? «У хаті було тихо, тільки в печі на жару шкварчала ринка з вишкварками так сердито та голосно, неначе кричало десять бабів разом, вхопившись за коси. Сало шипіло, як змія, булькало, кувікало, як свиня в тину, геготало, як гуска, гавкало, як собака, пищало, скреготало...» Читаєш цю цитату і так ясно уявляєш цю картину... Що то сила красного письменства! А як смачно описав цей самий автор у «Миколі Джері» приготування юшки — рука так і тягнеться по ложку.
Проте найсильніше враження справив на мене опис приготування будзу з «Тіней забутих предків» Михайла Коцюбинського: «Здоєне молоко важко спочиває в дерев'яній посудині, над ним схилився ватаг. Він уже його заправив. Молоко в путині жовкне і гусне. Ватаг схилився над ним, розщібає поволі рукава і по сам лікоть занурює в нього свої голі <...> руки. І так застигає над молоком... Все ніби застигло в німому чеканні. Тільки по легкому рухові жил на ватагових руках помітно, що насправді в посуді одбувається щось <...> і раптом з дна посуди, з-під молока піднімається кругле сирове тіло, що якимось чудом родилось. Воно росте, обертає плескаті боки, купається в білій купелі, само біле і ніжне, і коли ватаг його виймає, зелені родові води дзвінко стікають у посуд... Ватаг легко зітхнув. Тепер можна глянути. Славний родився будз, ватагові на втіху і на пожиток людям».
Наводить пан Олександр і жартівливий «рецепт» приготування юшки з дичини Остапа Вишні з оповідання «Як варити і їсти суп з дикої качки», і приготування сонячного хліба із «Сонячної машини» Володимира Винниченка, і випікання «драбинки» для спасіння душ померлих із «Тьху, не навроч!» Валентина Островського.
А ось оригінальний рецепт від Івана Кочерги з «Феї гіркого мигдалю» (ну просто хоч вивчай рідну літературу за цими цитатами!): «...Кубок солодкого молока... масла... найчистішого канарського сахару... п'ять жовтків бить добре в чашці ложкою, як на бешкокти... коринки... мушкатного цвєту... цитринки...морелевого варення...кубеби три... а чого три, не можна розібрати, мабуть, золотники... все стовкти й...» (Подається за стилістикою автора листа. — Авт.) Не забув у цьому ж творі автор і про напої: «Ніжин — добра сторона: в нім життя без краю — і наливок, і вина, лиш води немає».
Та найдоречнішою все ж таки у ці різдвяні дні буде цитата з оповідання «Вечеря» Степана Васильченка: «Батько сидить на покуті, а перед ним височенна гора пиріжків, паляниць і всього іншого добра; тільки голова його виглядає із-за них. Він зовсім ховає голову й питає: «Чи бачите мене діти?» — А ми вже знаємо, що треба казати: «Не бачимо, тату!» — всі як один кричимо. «Пошли ж, Боже, щоб і на той рік не побачили!» — «Пошли, Боже!» — вигукуємо так, немов би ми звідтеля за версту. А мати сидять край столу, зіперлася на руку, всміхається...»
З Різдвом Христовим вас, шановні читачі, і не забувайте — літконкурс триває.