Маркування голоду

      22 листопада, якраз до сумних роковин, побачить світ художня марка, ця, яку ви бачите на світлині внизу. Дизайном цього варіанта марки опікувався Кость Лавро — художник, знаний у нас здебільшого завдяки талановитим ілюстраціям до казок, виданих Малковичевою «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГОЮ». Марка вийде «класичним» тиражем — 100 тисяч екземплярів.

      Ми кажемо про «дизайн цього варіанта», бо був і «той варіант». Той, який викликав скандал у колі посвячених та науковців, здебільшого діаспорянських, позаяк велика Україна, як заведено в нас, не вельми переймається тонкими матеріями морального, пов’язаними з нашим минулим. Перший ескіз, уже затверджений до виробництва, видавництво «Марка України» зняло з друку на вимогу широкої громадськості американських українців та вузької групи українських українців.

      Перша марка містила версію фото двох жінок, в одної з яких на руках — напівживе немовля, та двох дівчаток, найменша з котрих — яскраве свідчення голодомору: гола, змарніла, як скелет,  з виразним рахітичним животом. Першим на сполох забив закордон, а саме пан Морган Вільямс, президент американської агенції «АртЮкрейн», який довгий час збирав особисту колекцію світлин та картин, присвячених українській історії, зокрема й голодомору. Він звернувся до фахівців iз нашої діаспори у США, які теж висловили своє переконання: на фото, що мусило ілюструвати марку, зображені росіянки — жертви голоду 1921—1923 років. Журнал «Кореспондент» за порадою пана Вільямса звернувся з цього приводу до історика з Києво-Могилянської академії Романа Сербина. Той теж переконаний: цей знімок було зроблено в Росії. «Я бачив зображення маленької дівчинки як окремо, так і з двома дорослими на фото, зроблених в Росії у Бузулуці (це Оренбуржчина). У мене є фотокопія брошури «Голод у Росії», випущеної Французьким комітетом захисту дітей. На однiй зі світлин зображена ця ж дівчинка». Ось так і народився скандал. Справді, видати до 70-річчя голодомору обличчя представників нації, яка цей голодомор і спричинила, видається вершиною цинізму. Але чи ті нещасні жінки на знімку — таки росіянки?

      Чіткого переконання, схоже, не мають і самі експерти. Як бачимо, пан Сербин згадує тільки про фрагменти знімка, побачені ним у французькому виданні. А у  «Марці України» посилаються на те, що фото було віднайдено в архівах Укрінформу, мовляв, Київ же не був столицею СРСР, отож інших фотоархівів, окрім як українських, в Укрінформі бути не може. Крім того, каже Валентина Худолій, директор дирекцiї видавництва «Марка України» (пiдроздiл Укрпошти), ця світлина є і в книжці Володимира Литвина, і в кількох тематичних виданнях, здійснених Національною академією наук України. Значить, фатальну похибку зробив і «історик від політики» Литвин, і шановані українські академіки? Зрештою марковидавці не є фахівцями з історії першої половини ХХ століття. «Цей ескіз ми представили на розгляд Асоціації пам’яті жертв голодомору, де головою Левко Лук’яненко, — каже Валентина Василівна. — Асоціація схвалила ескіз марки. Якщо є така помилка в підборі ілюстрації, то, мабуть, Асоціація й мусить нести відповідальність».

      Так чи інак, але через тиск здебільшого діаспори нашвидко почалася робота над новою маркою. Дизайнер першої пан Кліщар поступився панові Лавро. Лавро, щоб не помилитися в ілюстрації, всю марку намалював сам. Валентина Худолій нагадує, що це не перша українська марка: 10 рокiв тому вже випускали марку до 60-рiччя голодомору. Подивіться, як мало пишуть газети про незведений до 70-річчя голодомору меморіал у центрі Києва, і яка велика увага прикута до маленької марки, каже пані Валентина. І заперечити, погодьтеся, нічого. Так начебто всі ці події, які не відбулися до вшанування пам’яті жертв голодомору, потрібні не самим постраждалим українцям, а якійсь іншій, чужій нації, що живе на нашій землі, якимось недоукраїнцям. Бо ж, може, українці повимирали від голоду в 33-му?