Уже нікого не здивуєш котеджними містечками для крутеликів на узбережжі Дніпра неподалік столиці. Про те, як будівельники намивають пісок, штучно звужуючи гирло річки, взагалі ходять легенди. Вже говорено-переговорено, що зведення палаців на вчорашній воді неабияк шкодить довкіллю. Але ж землі у престижному місці на всіх не вистачає, тож природа продовжує лишатися заручницею «грошових мішків». Навести лад з будівельним свавіллям та безконтрольним намивом піску обіцяв одразу після призначення «губернатором» Київщини Євген Жовтяк. Утім останнім часом про будь-яку активність пана Жовтяка у цьому питанні, як i про конкретні результати, нічого не чути. Натомість під Києвом розгорівся черговий забудовний скандал.

Новий сплеск активності репатріантів у земельній царині особливо відчули мешканці 40-тисячної Алушти. «Гаряча точка» ледве не в самому центрі курортного міста (поруч iз міським управлінням міліції) — виноградник радгоспу «Алушта». На ньому минулими вихідними самовільно отаборилася група кримських татар, вимагаючи від міськвиконкому негайно віддати землю ( а це чотири з половиною гектари молодих виноградних насаджень столового сорту Молдова) під індивідуальну забудову. Мотивація у людей така: виноградник, для обробітку якого використовують отрутохімікати, посеред міста — річ неприпустима. Далі все розвивалося за звичним сценарієм: репатріанти під помаранчевими прапорами напнули посеред винограднику декілька наметів і спробували машинами завезти до них будматеріали. Проте працівники радгоспу пильності не втрачали і блокували їм дорогу двома КамАЗами. І все ж учасникам акції вдалося потрапити не територiю із шифером і металевими трубами, там вони збираються спорудити примітивні навіси.

16 років родина «беркутівця» Петра Зайця чекала на цю «трикімнатку». За цей час підросло двійко дітей, а дружина вже й не сподівалася змінити гуртожиток на власне житло. Мрія збулася лише цього року напередодні Дня міліції, який правоохоронці відзначають сьогодні. Загалом по Україні професійне свято поєднали з новосіллям приблизно 800 міліцейських родин. Усі вони стояли в черзі на житло більше десяти років.