Ігор Долгов: Ми не можемо ізолювати білоруський народ

      Mинулої п'ятниці Київ провів помпезний міжнародний захід — Форум Спільноти демократичного вибору, на якому Україна намагалася себе запрезентувати як регіональний лідер у просуванні демократії. Адже ідея створити таку Спільноту належить українському та грузинському президентам. Однак Ющенку пощастило більше аніж Саакашвілі, оскільки дебютний саміт Спільноти відбувся у Києві, де були присутні представники 23 делегацій усіх країн Каспійсько-Чорноморсько-Балтійської дуги, в тому числі дев'ять президентів.

      У Росії цю подію здебільшого сприйняли як анти-СНД-утворення з подачі Києва та за підтримки Тбілісі. Хоча в Україні пояснюють, що Спільнота і СНД — абсолютно непорівнювані речі, бо Спільнота — «це не є організація, а це форма і місце, де лідери і суспільства обговорюють, як ті всі принципи, які ми всі як члени ОБСЄ поділяємо, краще втілити у життя та як удосконалити діалог влади і суспільства». Простіше кажучи, цілі, принципи та засади від СНДешних кардинально відрізняються.

      Однак, окрім Росії, у Білорусі теж сприймають цю Спільноту як об'єднання проти когось. Очевидно, Олександр Лукашенко вбачає щось проти нього, хоча на Форумі промовці були доволі скупими на тему антидемократичних процесів у Білорусі. Коментуючи створення Спільноти, він сказав, що майбутнього у неї немає. «Вибрали так звану демократію — йдіть цим шляхом. Навіщо виступати проти Сходу і йти на Захід? По-перше, на Заході вони нікому не потрібні... ЄС потрібно пережувати, переварити східно-європейські держави, які нещодавно приєдналися... По-друге, з чим вони йдуть на Захід? Що вони принесуть? Злочинність, розбій, бандитизм? Покажуть, як треба захоплювати владу неконституційним шляхом? Європа цього не хоче. Якщо якісь європейські лідери і вітають подібні речі, то тільки в інших державах, а не в себе», — додав білоруський президент.

      Про Білорусь, про участь Росії у Спільноті та про значення п'ятничного Форуму для України розповів у розмові з «УМ» заступник міністра закордонних справ України Ігор Долгов.

      — Чи цей Форум задекларував за Україною неофіційне визнання регіонального лідера у просуванні демократії?

      — Якщо я не помиляюся, то це перший приклад в історії сучасної, а напевно, і радянської України, коли стільки президентів і стільки делегацій одночасно перебували у столиці нашої держави. А це прояв чого?

      — Але чи не вважаєте ви, що справжній регіональний лідер мав би оперативніше реагувати на будь-які антидемократичні прояви у регіоні? Зокрема, коли ще до азербайджанських парламентських виборів у Баку силою розганяли демонстрації опозиції і майже два тижні тому там знову було застосовано силу, офіційний Київ відмовчувався. Чи це є прояв регіонального лідерства?

      — Демократія не є силою швидкого реагування. Це є засада життя, це те, що має бути всередині у кожної людини, у кожного лідера, у кожного народу. І демократія полягає не в заявах для преси, і не в гучних деклараціях і акціях, а в тому, наскільки суспільство (і кожна людина) усвідомлює себе вільним. От зараз преса звертає увагу на вибори у Казахстані, на ту критику, яка була з боку ОБСЄ та у заявах США. Але ви випускаєте, на мою думку, більш важливу сторону: що у всіх цих заявах відзначається прогрес. Тобто демократія — це процес, який постійно удосконалюється і примушує кожне суспільство удосконалюватися. І тому кожне спостереження на виборах має на меті, щоб наступні вибори були кращі. Якщо ми хочемо, щоб завжди на виборах були позитивні оцінки, то можемо задовольнитися місією СНД. Але ми ж не цього хочемо, ми не хочемо отримувати п'ятірки на виборах. Ми хочемо, щоб наше суспільство вдосконалювалося. Якщо це мета, то тоді треба бачити не лише недоліки, а й ті зрушення, які нас ведуть до кращого життя.

      — Тобто все ж таки, на вашу думку, на цьому Форумі Україна закріпилася як регіональний лідер?

      — Лідерами себе не призначають. Що таке лідер? Це коли погоджуються, що так: нам є про що поговорити разом, але вони це знають краще. Тому тему лідерства давайте залишимо для тих, хто цінує нас як лідера, а не ми самі себе. А те, що Україна стала місцем, де започатковано цей Форум, свідчить і про наше розуміння тих процесів, які відбуваються у Європі, а очевидно, якщо є інтерес, то це розуміння збігається з тим, що зараз на столі в інших держав, лідерів і суспільств. І є очевидним, що наша пропозиція і запрошення Президента України знайшли такий відгук, адже подивіться, скільки делегацій приїхало. Головне, що це початок.

      — Україна як лідер, чи то потенційний регіональний лідер із питань демократії, яку позицію, на вашу думку, має займати щодо Білорусі? На сьогодні від представників української влади можна почути заяви на цю тему, які інколи дещо різняться.

      — Як на мене, та позиція, яка нині існує, повністю відповідає стану сьогоднішніх двосторонніх відносин і потребам народів. Я просив би не забувати, що держави — це не лише лідери, і не стільки лідери, скільки народи. Мені здається, що ми занадто багато уваги приділяємо якимось зовнішнім елементам. От треба критикувати, треба ізолювати. Ми не можемо ізолювати білоруський народ. От, наприклад, днями бачив репортаж, який мене вразив, про дітей хворих на лейкемію. Так от, у Білорусі є центр, де нашим дітям рятують життя. І це приклад, який є найбільш показовим. Я не говорю про якісь родинні зв'язки чи ще якісь — їх не можна припинити і не треба якимось муром відділяти. Нам не можна говорити, що наша економіка і наша двостороння торгівля не повинні розвиватися. Повинні! І чим більше, тим краще. Тому ми повинні продовжувати діалог iз Білоруссю і білоруським народом.

      — Учасники Форуму наприкінці прийняли відповідну декларацію про співробітництво у розвитку демократії (приймалося без голосування, а за попереднім узгодженням. — Авт). Росія серед учасників Форуму теж була представлена, але всього лише на рівні радника посольства. Чи можна говорити, що Росія таким чином теж підтримала цю декларацію?

      — Безумовно. Я хотів би сказати, яким чином народжувалася ця декларація. Головні елементи, які потім увійшли в декларацію, можна побачити у так званій боржомській декларації президентів України та Грузії (підписаній у серпні. — Авт.). Заявивши про певні підходи і про певні бачення процесів на просторі від Балтійського до Чорного і Каспійського морів, президенти тим самим визначили порядок денний майбутнього Форуму. Надалі ми з грузинською стороною розробили проект спільної декларації, який був розповсюджений серед усіх країн та організацій як проекту, відкритого для доповнень, зауважень, змін тощо. І хотів би подякувати високим представникам країн та нашим колегам, які зробили свій внесок у покращення цього документа. Зокрема, свої пропозиції направляли Румунія, Латвія, Грузія, Азербайджан. Тобто це не є продуктом чиєїсь індивідуальної творчості. Всі, хто офіційно був представлений на Форумі, очевидно, погодилися з таким текстом і поділяють ті підходи і принципи, які там викладені.