Східна стіна Євросоюзу

      Поступово західний кордон України стає візовим. Після Словаччини, яка першою наважилася на такий крок, 1 жовтня візовий режим запровадила Польща. З 1 листопада це зробила Угорщина. Останьою безвізовою країною залишається Румунія, але навряд чи це надовго. Що це дасть — змогли на власні очі побачити журналісти з України, Білорусі та Польщі, які протягом тижня вивчали ситуацію на польсько-українському кордоні.

П'ятитисячні черги за візою

      Захід виділяє шалені гроші на зміцнення польської прикордонної служби та митниць. «Стражі гранічні» безкоштовно отримують найновішу техніку з Європи, включаючи гелікоптери та літаки. А прилади нічного бачення та автомобілі зі станціями, які здатні вночі просвічувати все довкола в радіусі 5 кілометрів, викликають захоплення. Митниці розширюються та осучаснюються. Євросоюз грошей не шкодує. Адже східна стіна Польщі стає його кордоном.

      І хоча в Україні працює 5 польських консульств, це не врятувало ситуацію від ажіотажу. Якщо візу в Одесі чи Харкові можна отримати за кілька днів, то у Луцьку, а тим паче у Львові, доходить до стовпотворіння. Пояснюється це тим, що до Польщі, в основному, їздили мешканці Західної України. Якщо консульство в середньому видає півтисячі віз за день, а перетинали кордон щодоби десятки тисяч українців, то зрозуміло, що велетенських черг не уникнути.

      Біля консульства у Львові вирує людський мурашник. Вас запишуть у чергу на отримання бланків (!) під якимось 176 номером. Два тижні ви будете змушені щодня (!) ходити на переклик, аби вас із черги не викреслили. Нарешті пропхаєтеся у консульство, де вам дадуть бланк і випишуть талончик, коли ви маєте прийти здавати документи. Це станеться ще через якихось два тижні. Але для цього вам теж доведеться поштовхатися у черзі, хоча у вас нібито на руках талончик. І нарешті останній етап — отримання візи, яке станеться ще через якийсь час.

      Таким чином, аби отримати польську візу, вам доведеться місяць простояти у черзі, попсувати нерви та здоров'я, адже все відбувається на вулиці просто неба. Зрештою, навіть той позитивний факт, що віза для українців є безкоштовною, втрачається на очах. Спробуйте з Ужгорода щодня відмічатися у львівській черзі — і це вам влетить у круглу суму. Треба або самому сидіти у Львові два тижні, або наймати когось замість себе. Цей бізнес процвітає, особливо серед мешканців сусідніх iз консульством будинків. За певну суму вони ходять відмічатися замість людей, які живуть далеко від Львова.  Існує й інший варіант: платите 150 доларів «кому треба» — і отримуєте візу за три дні. Дехто з моїх знайомих у Польщі таким чином уже побував.

      Але польська віза може і не бути для вас проблемою. Якщо ви прямуєте у Чехію чи до країни Шенгенської зони і маєте відповідні візи, то Польщу проїжджаєте транзитом, для цього їхньої вiзи не треба мати.

      Аби хоч якось розрядити ситуацію, польське консульство видає практично всім багаторазові візи тривалістю на один рік. Одноразові візи отримують лише туристичні екскурсії, аби уникнути візових спекуляцій у турфірмах.

      Але навряд чи це допоможе найближчим часом розрядити ситуацію. Очевидною є потреба створити нові консульські відділи на Західній Україні. Найкращим бачиться досвід Туреччини, де за десять доларів ставлять візу просто на кордоні. Але, як заявляють польські дипломати, така норма є неприйнятною в Євросоюзі.

Завмирання прикордонної торгівлі

      Польща була унікальною країною Європи, де прикордонна торгівля набула такого значення, що впливала на макроекономіку. У 90-ті роки Річ Посполита нагадувала один велетенський базар, який простягався від німецького кордону на Заході, до українського, білоруського, литовського та російського на Сході.

      Після падіння залізної завіси поляки виживали за рахунок різниці цін у сусідніх країнах. І хоча тепер значення такої торгівлі знизилося, вона все ж таки є важливою для мешканців прикордоння.

      Введення віз моментально відбилося на українсько-польських контактах. У жовтні принаймні вдвічі менше українців відвідало Польщу, а на деяких прикордонних переходах падіння становило 70 відсотків. Особливо яскравими є конкретні приклади.

      70-тисячне польське місто Перемишль розташоване  за 12 кілометрів від українського кордону. Безробіття у місті сягає 20 відсотків. Працюють усього два великі промислові підприємства. Прикордонна торгівля є надзвичайно важливою для Перемишля. Після введення віз обсяг продажу на деяких гуртовнях упав на 70 відсотків.

      «Завмирання», — так охарактеризував мер Перемишля Роберт Хома ситуацію в місті після 1 жовтня. А ще: «Брак туристів, брак торговців, брак покупців». Не дивно, що перемишляни, починаючи від міської влади і закінчуючи простими мешканцями, виступають проти введення віз для українців.

      На думку мера, принаймні 20 відсотків мешканців цього польського міста жили з прикордонної торгівлі. Що тепер з ними буде, стане зрозуміло через кілька місяців, коли вони почнуть реєструватися на біржах праці . Хоча у відновлення економічних контактів з Україною на попередньому рівні вже ніхто не вірить.

      Особливістю Перемишля було те, що тут поруч існували два базари — «польський» і «український». На останьому торгували українці, і він за своїми розмірами не поступався «польському». Тепер же він складає лише десяту частину з того, що було ще кілька місяців тому. Тут повсюдно чути українську мову, і я з приємністю розговорився з однією з «човників». Вона приїхала вперше після запровадження віз, і то радше оцінити ситуацію. Багато з її колег уже прилаштувалися на українських ринках і до Польщі більше не їздитимуть. Бачу, що ціни на «українському» базарі значно нижчі, ніж на польському. В умовах нелегкого життя в Польщі це давало змогу виживати багатьом жителям Перемишля.

      Тутешній українець, який підвозив мене до готелю, сумно зітхає за українським бензином, який був наполовину дешевший. Тепер він з базару зник.

      Цікаво, що коли раніше контрабандою горілки і цигарок більше займалися українці, то тепер польські авто шикуються до українського кордону. Полякам віз не потрібно, і тепер вони становлять основну частку тих, хто перетинає кордон. Святе місце порожнім не буває!

За що боролись?

      Кажуть, нема поганого, аби на добре не вийшло. Я стараюся знайти позитивні моменти у запровадженні візового режиму. Зменшення черги на кордоні? Але це тільки для тих, хто вже має візу. Натомість черги тепер виникли біля польських консульств. Ще один бар'єр для злочинності? Аргумент для наївних. Якраз бандюки першими і поставлять собі візи. Зменшення контрабанди, про що вже рапортують польські митники? Можливо, хоча віза для професійних контрабандистів теж не проблема. Це відлякає радше «дрібну рибу». Наближення до наших кордонів Шенгенської зони? Але Польща ввійде до неї, у кращому випадку, через 3—4 роки.

      Натомість негативи вже випирають з усіх шпар буквально через місяць після запровадження віз. Чи стане українсько-польське «завмирання» вічним — залежить як від нас, так і від наших сусідів. Але чомусь завжди від рішень політиків страждають прості люди. Незалежно від того, паспорт якої країни вони мають.