Чи погодиться Андрій Жолдак оспівати палке кохання російського екскаваторника до красуні-кримчанки, стане відомо вже через кілька днів. У Москві 10 листопада він зустрінеться з автором ідеї мюзиклу про Тузлу, відомим телеведучим Дмитром Кисельовим. До переговорного процесу також приєднається скандальний російський авангардист українського походження Олег Кулик.
— Разом спробуємо вирішити майбутнє проекту, — повідомив харківській пресі керівник місцевого театру імені Шевченка. — Якщо я з нього вийду, це означатиме, що він став політичним. Якщо ж дам згоду, значить, навпаки, зумів переконати продюсера зробити музичне дійство культурологічним. Тобто стати над Україною, над Росією, над політикою, створити художній скандал на цю тему.
До білокам'яної Андрій Жолдак поїхав не сам, а з усією трупою для участі в театральному фестивалі НЕТ. Харків'яни на сцені МХАТу покажуть вистави «Гамлет. Сни» і «Один день Івана Денисовича». Ця подія для трупи шевченківців, без перебільшення, знакова, оскільки останній раз у Москві харків'яни побували з гастролями 35 років тому. Цією поїздкою Жолдак планує влаштувати щось на зразок мистецького прориву театральної України на російському ринку. Продюсери, за його словами, обіцяють допомогти з влаштуванням на сусідній території великого туру колективу. Не відмовився б Жолдак і від пропозиції одного з театрів Москви одноразово попрацювати в його стінах режисером. Більше того, він переконаний саме в такому перебігу подій і готовий скористатися такою нагодою, якщо надійде справді цікава пропозиція.
До речі, згідно з контрактом із Харковом, він має право протягом двох років двічі виїхати за кордон на роботу. До 3 листопада, коли спливла перша половина слобідської епопеї Андрія, він так і не використав цю можливість. Говорять, що перший рік харківського періоду був надто перевантажений роботою, тому на зарубіжне сумісництво в нього просто не вистачило сили. Правда, на черзі знову дві прем'єри: «Брати Карамазови» Достоєвського і «Життя з ідіотом» за Єрофєєвим. Остання робота, зізнався Андрій, планується як спроба режисера «вплинути на дії влади художніми методами». «Це буде моя відповідь на всю українську ситуацію, — говорить він. — Йдеться про дуже скандальну постановку. Адже Вовочка Єрофєєва — це той же князь Мишкін Достоєвського, але в сучасних умовах. Я винесу художній вирок Україні. Так більше жити не можна».
Невеселий настрій режисера пояснюється щонайменше двома обставинами: провалом його кінематографічного проекту, який супроводжувався гучними відставками чиновників і недружнім випадом на його адресу колег-режисерів, а також відсутністю оцінки заслуг Театру імені Шевченка після вдалих гастролей колективу за кордоном. Іноземна преса вже встигла назвати Жолдака геніальним новатором, а рідні стіни, як і раніше, і не гріють, і не допомагають.