Ліки від вулиці

      П'ятирічна Ганнуся опинилася у Центрі соціально-психологічної роботи «Асперн-Київ» чотири місяці тому. Мама залишила «на хвилиночку» свою дитину приятельці і зникла у невідомому напрямі. Півроку знайома чекала повернення матері дівчинки. Не дочекалась і звернулась по допомогу в міську спеціалізовану соціальну службу «Центр соціально-психологічної роботи «Асперн». Тут, у такому собі «готелі» для безпритульних дітей, покинуті батьками малюки можуть відчути родинний затишок. Дівчинка залишилася у Центрі й виявилася однією з найменших вихованців. Ми побачили її, коли вона виходила з гончарної майстерні. Халатик, в якому дитина із задоволенням працювала, був для неї завеликий і майже діставав підлоги, а дівчинка почувалася в ньому справжньою принцесою. Кореспонденти ж «УМ» завітали до цього гостинного будинку, щоб на власні очі побачити диво, яке відбувається з дітьми, коли вони починають відчувати хоча б «штучну» родину, де батьки не пиячать і не сваряться. Про унікальність роботи цього закладу розповіла «УМ» заступник керівника центру з управління і виховної роботи Тетяна Піренко: «В нашому центрі, як і в звичайній сім'ї, немає прибиральниць. Усе роблять самі діти. Ми їх привчаємо до того, що кожен день вони повинні зробити щось корисне для центру. Також кожного дня вони вчаться самообслуговуванню — одягатись, зав'язувати шнурiвки, гарно чистити зуби...У нас працюють три відділення. Це соціально-медичне, соціально-психологічне та соціально-педагогічне. Працює медичний кабінет, маємо «банк одягу». Ми намагаємося відшукати батьків дітей і надаємо можливість їм відчути, що дитина — не їхня особиста власність, що у дитини є права й ці права є кому захищати. Таким чином ми ставимо мам і тат перед вибором — або забрати дитину і по-новому будувати з нею свої взаємостосунки, або відмовитись назавжди від спілкування і чекати моменту позбавлення батьківських прав. Якщо батьків позбавили батьківських прав, то малюків можна усиновити — і це найкращий варіант для дитини. Існують й інші форми сімейного виховання для сиріт — це будинки сімейного типу та прийомні сім'ї. За останні півроку нам вдалося влаштувати трьох наших вихованців у будинки сімейного типу. А ось в інтернати від нас їдуть тільки тоді, коли дитина потрапила до центру після втечі з інтернату, де і лишилися всі її документи».

      ...Тут відкрилися двері кабінету і на порозі з'явився семирічний Матвій: «Я заробив дві скибочки хліба, бо попідмітав половину подвір'я». За півгодини дітей мали годувати смачним обідом, але зароблений хліб сприймався хлопчиком як визначна винагорода. Зовсім незвичним для закладів тимчасового перебування «проблемних» дітей виявилося те, що тут разом iз вихованцями граються і рідні діти співробітників. Фахівці це пояснюють необхідністю надати можливість відчути, що якщо діти з важких сімей — це не вигнанцi суспільства, що їм також оточення може дарувати свою любов, як і звичайним дітям. Але це робиться без надання нездійсненних надій — тут дитині допомагають, але не обіцяють стати батьками. Хоча час від часу хтось iз дітей і вимовить: «Усиновіть мене...» У центрі чимало вихователів-чоловiкiв, і саме вони згадують про ці епізоди.

      Двадцятеро дітей живуть зараз у центрі цілодобово. Вони перебуватимуть тут близько трьох місяців — доки визначиться їхня подальша доля. Більшість iз них — підліткового віку. Вдень приходять ті, що вже виросли й отримали через допомогу центру більш-менш нормальне життя. Це волонтери, які допомагають працювати з меншими дітьми. Інколи прибувають і ті, що просять притулку, бо почули від друзів про існування центру і, головне, про те, що дорослим там можна довіряти. Чомусь у цьому центрі у дітей зникає шалене бажання піти на вулицю і заглиблюватись в асоціальну атмосферу життя. 

      До речі, унікальність центру полягає й у тому, що його роботою опікуються як державна структура (Київський міський центр соціальної служби для молоді), так і Благодійний фонд «Асперн». У цілому, за оперативною інформацією служб у справах неповнолітніх, в Україні діє близько 50 благодійних притулків та близько двадцяти центрів соціально-психологічної допомоги від соціальних служб для молоді України. У таких центрах надається допомога дітям від 3 до 18 років. У цивілізованих країнах подібні служби мають своє продовження у віковому плані. Наприклад, у Німеччині, розповідають фахівці, для вихованців подібних центрів допомоги, які виходять  з дитячого віку — 18 років, існують спеціалізовані гуртожитки, де соціальна допомога надається фахівцями, які й наглядають за мешканцями гуртожитку, а також надають усіляку допомогу — консультації на правові, побутові та інші теми, вчать конструктивно використовувати гроші. Тобто там держава своїх «державних» дітей продовжує підтримувати і в дорослому віці. Чим не приклад для України?