Праця Володимира Косика «Франція та Україна. Становлення української дипломатії (березень 1917 — лютий 1918)» — це його докторська дисертація, захищена в Сорбонні понад 25 років тому. Автор дослідив українсько-французькі відносини в 1917—1918 роках, зокрема ставлення Франції до Української Народної Республіки. Він намагався в архівних матеріалах МЗС Франції відшукати причини втрати української державності.
Володимир Косик показує, яким чином і в яких обставинах упродовж короткого періоду французький уряд спочатку визнав незалежність України де-факто 4 січня 1918 року, а відтак від цього відмовився, відкликавши з Києва французьку місію 23 лютого того ж року. На думку Володимира Косика, в той період розігрувалося майбутнє не лише України, а й усієї Східної Європи.
Посол Франції в Україні Філіпп де Сюремен, який днями завершив свою дипломатичну місію, виступаючи на презентації, згадав, що йому говорив пан Бразаускас за кілька місяців до того, як став президентом Литви: «Треба уважно стежити за розвитком України. Від розвитку України залежатиме рівновага в Європі».
На думку заввідділу Інституту історії України НАНУ Владислава Верстюка, праця Володимира Косика досліджує один із невдалих проектів національної історії, але від того не менш цікавих, тим більше що цей проект себе, так би мовити, поправив і матеріалізувався в Українську державу. В книжці таке багатство матеріалу, на яке сучасні українські дослідники не могли б розраховувати. «Для мене було чимало несподіваних відкриттів, наприклад зустріч французького посла в Росії Нуленса з Троцьким чи щоденники Жана Пелісьє, які досі не опубліковані», — каже пан Верстюк.
Зі звіту повіреного у справах посла Нуленса в Києві Жана Пелісьє (15 вересня 1917 р.):
«Оскільки український самостійницький федералістський рух був, головним чином, селянським і робітничим рухом, то природно, що проти нього виступала українська і неукраїнська буржуазія України... Саме цим пояснюється, що так мало французів, які перебувають у Києві, знає або розуміє еволюцію українського руху... Вони бувають тільки у колах вершків буржуазії та дворянства... Внаслідок безтурботності, розумового лінивства, нездатності позбутися звичок ... вони ігнорують українство або ж приймають спрощену думку, що це — штучний рух, створений Німеччиною...
Керівники Ради сказали мені: «Ми не хочемо, щоб допомога нашої сусідки Німеччини обернулася на наше поневолення. Чому б Франції не бути нашим опікуном і провідником? Чому б їй не надати нам технічну і фінансову допомогу? Франції ще не пізно вибрати місце, яке вона могла б зайняти у цій найбагатшій на природні ресурси країні в Європі доти, поки нею не заволоділи німці».
До речі, цей документ ішов до Парижа понад два з половиною місяці, і був переданий у відповідний відділ МЗС лише 5 грудня 1917 року.
Старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Сергій Кот назвав вихід українського перекладу книжки Володимира Косика «Франція та Україна. Становлення української дипломатії (березень 1917 — лютий 1918)» подією. Це, на його думку, надзвичайної ваги наукова праця, якої так бракувало українській історичній науці. Великий український діяч Михайло Драгоманов колись написав: «Для політики необхідно знати історію так, як для медицини — фізіологію». І саме ця книжка, зазначив Сергій Кот, відкриває нам «кухню» тодішньої великої політики. Саме ця праця дає відповідь на питання, зокрема чому не відбулася українська незалежність на Паризькій мирній конференції 1919 року, чому було провалене визнання Української Народної Республіки на 1-му Конгресі Ліги націй у 1920 році, чому так сталося, що Україна, яка була на той час єдиним островом стабільності у Східній Європі (в Росії панував хаос, а Польщі, Чехословаччини й Угорщини ще не було), не вистояла? Адже для країн Антанти існування УНР було важливим щонайменше з двох причин — як бар'єр для поширення російської більшовицької революції на захід і як єдиноможливий у тих умовах надійний партнер для протистояння у Першій світовій війні країнам Четверного союзу.
Цікаво, що з боку Франції було зроблено конкретну пропозицію грошової і військової підтримки УНР, зокрема допомогти озброїти мільйонну армію, надати інструкторів, потяги тощо. На допомогу Україні готові були послати навіть сербські підрозділи. При цьому дипломати говорили приблизно таке: «Ми визнаємо Українську державу на майбутній мирній конференції. Почекайте трохи, але ви будете, фактично, незалежними, маючи одну з найбільших армій у Європі». Проте українська сторона поставила вимогу негайного офіційного визнання УНР. Сергій Кот вважає, що ми маємо говорити не лише про помилки Антанти, а й про помилки молодої української дипломатії того часу.
До переваг книжки можна зарахувати щедре цитування, що не завжди виправдане в подібних працях, але в даному випадку необхідне, оскільки тема ця маловивчена, а джерела — малодоступні для дослідників. Серед численних цікавих фактів із книжки можна довідатися і про те, як французька цензура у серпні 1917 року затримала на три тижні інтерв'ю, яке дав французькій газеті тодішній голова уряду УНР Володимир Винниченко.
Володимир Косик народився на Львівщині. Під час німецької окупації як учасник підпілля ОУН(б) зазнав переслідування гестапо і був висланий до Берліна. З 1948 року — у Франції. З 1949-го по 1953 роки навчався в Сорбонні, але через брак коштів перервав навчання. Працював журналістом. У 1961 році обраний головою Об'єднання українців у Франції. У 1962 році заснував журнал L'Est Europeen, який виходив до 1999 року. В 1975 році здобув науковий ступінь доктора історичних наук Українського вільного університету в Мюнхені, а в 1979 році захистив докторську дисертацію в Сорбонні.
Автор низки праць. Серед найвідоміших — «Україна в Другій світовій війні в документах. Збірник німецьких архівних матеріялів» (фотокопії оригіналів і переклади). Т. 1-4 (Львів, 1997—2000 рр.).
Відзначений нагородою Французької Республіки — «Орденом мистецтв, письменства й гуманітарних наук». Спочатку він став кавалером (лицарем) цього ордена, а в 2005 році — офіцером ордена. У червні цього ж року Президент України вручив у Парижі Володимирові Косику орден «За заслуги».
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
