Цолік Зісіліс порівняно недавно одружився. (Фото автора.)
Уже кілька років поспіль традиційно напередодні Дня міста міська влада вшановує чернівчан, яким виповнилося або має виповнитися 100 років. Таких довгожителів сьогодні в місті — 21 особа.
Одна з них — Клара Володимирівна Шпольська — відзначатиме в грудні вже 101-й день народження. Поважних гостей на чолі з мером Миколою Федоруком вона зустріла святково вбраною у колі своїх рідних. А рідня Клари Володимирівни — це дві доньки, онук і двоє правнуків. Діти і правнуки живуть зараз у Канаді.
Доля пані Кларі випала нелегка. Коли розпочалася війна, вона з двома доньками на руках (одній було 9 років, другій — лише 9 днів) та з хворою свекрухою у відкритому товарному вагоні долала важкий шлях в евакуацію, спочатку до Сталінграда, потім до Уфи. Корінна киянка, Клара Володимирівна після війни все життя прожила в Чернівцях, працювала бібліотекарем. І сьогодні 100-річна чернівчанка залюбки читає газети... Квіти та подарунки від мерії з вдячністю прийняла і підняла келих червоного вина за здоров'я своє і присутніх.
Ще одному чернівецькому довгожителю Цоліку Хаймовичу Зісілісу насправді 100 років можна дати з великою натяжкою. Хоча саме такий ювілей він відзначив 17 вересня. Євреї бажають прожити всім 120 років, тому в ювіляра ще все попереду, тим більше що 10 років тому він щасливо одружився з Розою із Хотина. Молода дружина (їй лише 80) енергійна і балакуча. Інтерв'ю роздавала залюбки, згадувала своє життя до і після заміжжя з Цоліком Хаймовичем. Пані Роза ще з молодості співала в церковному хорі і всі її називали «Розочка-співачка», а коли з'являлась у Хотині на танцях, іншим дівчатам там уже не було що робити. Так і казали: якщо Роза є на вечірці, шансів у інших немає. Усе це згадуючи, пані Роза весело сміється, і тоді її очі блищать і усмішка стає хитрою і дівочою. А ще пані Роза заспівала «Тум-балалайку», продемонструвавши присутнім свої вокальні дані. 44 роки вона проробила в насіннєвій лабораторії у Хотині. Після смерті чоловіка довго одинокою не була, кавалерів було хоч греблю гати, але Цолік переміг усіх. Так і живе це цікаве подружжя в мирі і злагоді.
Цолік Хаймович щодня двічі ходить у синагогу, яка б погода надворі не була. Молиться щодня за кожен прожитий день. Дякує Богу за віру і надію, яка врятувала його від смерті, згадує зі сльозами на очах усю свою родину, яку втратив у концтаборах. Сам працював у шахті в концтаборі Мурафа на Вінниччині, щодня зустрічаючи смерть, знущання і голод.
Від мера міста Цолік Хаймович також отримав у подарунок квіти, гроші та комплект постільної білизни, аби солодко спалося на ній подружжю, на що пані Роза з властивим їй гумором сказала, що запросить ще мера на хрестини.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
