Ноги замість мотора

29.04.2016
Ноги замість мотора

Скотчмобіль та його конструктор Олексій Ганшин. (автора.)

30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі.

«Водії думають, що це автомобільчик, а не велосипед»

Свій веломобіль, на якому Ганшин проїхав уже майже тисячу кілометрів, він назвав несподівано — «скотчмобіль». «Таку назву вибрав тому, що веломобіль в основному зроблений зі… скотчу», — пояснює «УМ» Олексій Ганшин. І додає: колір скотчу не випадково вибрав жовтогарячий. Спеціально яскравий шукав, щоб його транспорт на трасі здалеку було видно.

На таку диво-машину черкаського кулібіна, створену на основі триколісного велосипеда, у якій замість мотора — велосипедні педалі, автомобілісти реагують позитивно. Олексій пояснює це не тільки формою та кольором свого творіння, а ще й тим, що водії спочатку думають, що «це автомобільчик, а не велосипед». Тому вони вражено сигналять, привітно й захоплено махають руками. Навіть круті «мерседеси» такої уваги до своєї «персони» не мають, як Олексіїв скотчмобіль. Бо він єдиний не лише в Україні, а й у світі.

Винахідник каже, що двигуна на веломобіль принципово не ставить. Бо недорогої моделі вистачить кілометрів на двадцять. А якщо треба проїхати 120 км, то двигун стає зайвим тягарем. Тож свій скотчмобіль він справно рухає за допомогою власних ніг. За день Олексій Ганшин проїжджає чималу відстань. Із села Чмирівки Чигиринського району, де він мешкає, до Черкас — більше 60 кілометрів. Цю відстань його веломобіль долає за 2,5 години. На жаль, 40 хвилин із цього часу витрачається на те, щоб проїхати чотири кілометри засипаного гравієм шляху від села до траси. Каже, це найважчий відрізок. «З дорогами взагалі біда. Таких жахливих ям не пам’ятаю», — зізнається Олексій. Згодом припинив звертати увагу на постійні потужні удари по підвісці, коли колеса влітали в вибоїни, бо їх настільки багато, що оминати часто просто ніде.

За словами Олексія, стан доріг — це основна причина, чому веломобілі в Україні не можуть бути наскільки швидкісні, як у тій же Європі. Хороший європейський веломобіль може рухатися там 40 км за годину, а в нас — не більше 30.

Скотчмобіль Олексія не боїться холодів. Конструктор каже, що їздив ним до обласного центру навіть у 9-градусні морози. Жодного разу не промерз. Адже корпус захищає від потоку повітря, а за рахунок того, що людина під час фізичної роботи виділяє тепло, то в «кабіні» досить тепло. «Головне, щоб не було снігу, можна і в сильніші морози їздити. Цей веломобіль рятує і в спеку, в ньому, наче в тіні дерева, комфортно», — стверджує Олексій.

Він зауважує, що переважну більшість ідей для свого веломобіля підгледів у Європі. У тій же Голландії таким виробництвом займаються два десятиліття і накопичили чималий досвід. «Я знайшов багатьох однодумців у Європі, почав вивчати англійську і постійно з ними спілкуюся», — розповідає Олексій Ганшин.

«Веломобіль вийшов після того, як витратив багато грошей, часу, нервів»

Зробити веломобіль з корпусом — то не перша, не друга і навіть не третя спроба умільця. Здавалося, нічого складного в тій конструкції немає, стану і зараз усе зроблю. Купив склотканину, смолу бокситну і почав робити відразу чистовий варіант. То була його помилка. Бо вийшов веломобіль великим і важким. Але Олексій руки не опустив, це не його методи в роботі. Тоді зробив відкритий варіант без передньої підвіски, потім другий варіант з передньою і задньою підвіскою. Також пригадує попередній досвід з двоколісним корпусом. Той веломобіль добре їздив, але була небезпека перекидання від бокового вітру, спричиненого проїжджаючими авто.

«На кожному етапі відкривав для себе щось нове, знаходив те, чого не передбачив раніше. Адже цих знань немає у відкритому доступі, цьому не вчать і ніхто цим не ділиться. Технічні дані — таємниця», — пояснює Олексій. І додає: у Європі є лише 5-6 фірм, які займаються веломобілями, і там працює по кілька людей.

Пригадує, для роботи з виготовлення веломобіля мав тільки фотографії технічного процесу, без детальних креслень. І треба було багато чого додумувати, перевіряти. «Бачу на фото вузол, думаю: зроблю простіше, зробив, а воно не працює. Тому цей веломобіль вийшов у мене після того, як я витратив багато грошей, часу, нервів на попередні чотири моделі», — говорить Ганшин. Він наголошує: скотчмобіль робив з недорогих матеріалів. Спочатку це був просто трайк — триколісний лежачий велосипед. А коли побачив, як легко він рухається, почав робити корпус. Хотілося їздити комфортніше. Мав вимоги і до ваги веломобіля. Якщо попередні варіанти важили до 50 кг, то «помаранчевий скотчмобіль» — 34 кг. І це Олексій вважає для себе великим прогресом. Каже, європейські важать до 30 кг, а є й до 25, тож, зізнається, йому належить ще небагато зробити у цьому напрямку. Бо вага дуже впливає на швидкість веломобіля під час підйому. Чим менша вага, тим менше енергії треба, щоб підніматися вгору.

«Захоплююся молодими людьми, які вміють втілювати мрії у життя»

На Черкащині Олексій Ганшин живе останні 10 років. А переїхав сюди із Донецька.

«Ще у 2004 році відчував настрої, які там панували. Був за Ющенка, то мене трохи не задушили тим шаликом. Люди бачили перший раз і обзивали фашистом. Кажу, який я фашист, я студент», — пригадує минуле у рідному Донецьку Олексій. Зрозумів, що не хоче там жити і після закінчення технікуму зв’язку переїхав на Черкащину. А оселився на хуторі Буда Чигиринського району, де в той час мешкав його батько.

Коли почав жити на хуторі, їздив на мопеді. Але якось той зламався і довелося його тягти по схилах та бездоріжжю 15 кілометрів. Зрозумів, що найкращим транспортом у Буді може бути лише велосипед. «Але після того, як з’їздив в Черкаси туристичним велосипедом, переконався, що мене це не влаштовує. Боліли руки, ноги, спина, шия і те місце, на якому сидиш», — усміхається Олексій.

Він пригадує, як випадково знайшов на горищі старі батьківські журнали «Моделіст-конструктор», а в них — фотографії веломобілів. З цього все і почалося.

А поворотним моментом у велосипедній творчості, зізнається народний умілець, стала книжка «Сила людини — забута енергія», перекладена з німецької мови. Там розповідалося про розвиток машин, які рухаються силою людини. «Для мене це було відкриття, цілий інтригуючий світ веломобілів», — зізнається Олексій. І пояснює: веломобіль від лежачого велосипеда відрізняється тим, що він має кабіну — корпус, а це робить його ефективнішим у швидкості аж на 5 км.

У Буді, каже він, познайомився зі своєю майбутньою дружиною Кариною. 8 років вони одружені, мають трійко діток — семирічного Семена, п’ятирічного Антона та дворічну Віку. Дружина Олексія розділяє його захоплення і підтримує.

Нині родина мешкає у селі Чмирівка Чигиринського району, де купили недорого будинок. Хобі Олексія є непоганим доважком до сімейного бюджету — він на замовлення робить лежачі велосипеди. Уже виготовив приблизно 25 штук. «Купують у різних областях, а найбільше — у Західній Україні», — розповідає умілець. Він є одним із організаторів всеукраїнського клубу любителів велосипедів, керує сайтом «Клуб ентузіастів альтернативного транспорту».

З Олексієм ми зустрілися у Черкасах, коли він приїхав купити метал. Каже, мріє зробити для своєї родини сімейний веломобіль із двомісним дитячим причепом. Має вже креслення і до кінця травня — до Дня черкаських велосипедистів — хоче виготовити його для старших дітей. Так уся родина зможе подорожувати гуртом.

А взагалі, ділиться планами на майбутнє майстер, він сподівається відкрити приватну фірму і виробляти такі веломобілі, як у Європі. Тільки щоб ціна була дешевшою. Вони мають бути легкими, мати багато функцій і бути надійними. А поки що своїм головним завданням він вважає накопичення необхідних знань, тож інтенсивно працює над самоосвітою.

…Доки ми розмовляємо з Олексієм Ганшиним, біля його скотчмобіля з українським прапорцем на багажнику постійно юрбляться перехожі. Усіх цікавить, що ж воно за техніка така екзотична! «Шукаю двигун у цій машині», — усміхається 75-річний житель Черкас Станіслав Максименко, який у молоді літа на мотоциклі «Ява» проїхав територію усієї України і дістався аж до Кавказу. Він щиро тисне руку народному умільцю та зізнається, що захоплюється такими молодими людьми, які вміють втілювати мрії у життя.

ДОВІДКА «УМ»

У світі виробництво веломобілів розпочалося у 30-х роках минулого століття у Франції, коли підприємець Шарль Моше, який мав фірму з виготовлення велосипедів, зробив лежачий веломобіль для побутових потреб. Згодом фірма взялася розвивати спортивний напрямок. Було розроблено лежачий велосипед, який помітно конкурував із вертикальним велосипедом. Велокар навіть зі слабшими гонщиками показував кращі результати, встановлював рекорди. Коли велосипедні магнати зрозуміли, що новинка Моше загрожує їхньому бізнесу, вони добилися заборони виступати велосипедисту в лежачій позиції. Тож інтерес до лежачих велосипедів відразу впав. Фірма Моше закрилася. Реінкарнація лежачого велосипеда відбулася у 80-х роках у США, коли було розроблено триколісний веломобіль «Вектор», який встановив рекорд швидкості — 112 км за годину. Нині такі веломобілі набирають популярності в Європі, бо там розвинена інфраструктура. Одна з голландських фірм навіть отримала субсидії від держави на розробку всепогодного веломобіля.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>

  • Гірська порода

    Із 76-річною Анастасією Дойніковою вiдразу знайшли спільну мову, бо, як виявилося, і вона, і я свого часу піднімалися на одну й ту саму вершину — діючий вулкан Авачинського, що на Камчатці. В оселі Анастасії Йосипівни змонтована спортивна стінка, поряд лежать гантелі: щоденна гімнастика для спортсмена має бути обов’язковою. >>