Контракти без сюрпризів

      Світовий попит і ціни на залізорудну сировину, на думку експертів, зростатимуть. На ринку утворився дефіцит руди, який, згідно з прогнозами фахівців, може бути ліквідований лише в 2007—2009 роках. Поки що ж промисловість стикається з катастрофічною нестачею сировини. Очікується, що слідом за світовими цінами підвищаться ціни на українському ринку, і це підтверджує ситуація, що склалася минулого року. Базу залізорудної сировини представляє насамперед Криворізький залізорудний басейн. Він має величезний потенціал гематитових руд, що містять велику кількість заліза, — а втім, їх роками накопичують у відвалах. І справа зовсім не в тому, що немає кому ці руди переробляти. В Україні виробничих потужностей у гірничовидобувному комплексі більш ніж достатньо. При цьому залишок запасів багатих руд на родовищах — величезний. Однак, як не парадоксально, в Україні погіршується ситуація із забезпеченням металургійних підприємств вітчизняною сировиною.

      А проте, здавалося б, цілком закономірно було б розраховувати на те, що нашу залізорудну промисловість буде належним чином залучено до ринкових процесів, тим паче що за якісними показниками українська сировина міцно утримує одне з провідних місць у світі. При цьому слід розібратися, що заважає цій галузі стабільно задовольняти зростаючі потреби вітчизняної металургії. Ясна річ, якби в країні була грамотна, зважена державна промислова політика, це питання не поставало б. Тоді власники гірничовидобувних підприємств не вивозили б з країни залізорудну сировину. Для довідки: минулого року Україна продала на експорт 20 мільйонів тонн цієї руди. Так було вигідно власникам заводів. Водночас українські підприємства вимушені купувати руду в інших країнах. Такий маркетинг викликає зливу запитань. А поки що, загалом, на них є одна відповідь: такі правила диктує ринок.

      Що ж, стратегія маркетингу сучасного підприємства — це багатовимірна наука. Поки що залишається лише подякувати бізнесменам за те, що вони хоча б у такий спосіб забезпечують вітчизняні підприємства сировиною. У зв'язку з цим варто звернути особливу увагу на те, як підприємство вписується в ринок з огляду на вимоги міжнародної стандартизації. А ще — наскільки воно послідовно вирішує проблеми, пов'язані з якістю продукції, захистом довкілля, оцінкою відповідності, охороною здоров'я людей і безпекою. Крім того, обізнаний фахівець може побудувати політику участі у створенні стандартів. А це досить вагомий фактор як для інвесторів, так і для потенційних покупців підприємств залізорудної промисловості.

      Стандартами в галузі залізорудного виробництва в ІСО (міжнародні стандарти. — Авт.) займається відповідний технічний комітет, а його секретаріат очолює Японія. Це єдина країна, яка, практично не маючи власних залізорудних родовищ, спромоглася організувати масштабне виробництво чорних металів. Активними членами комітету є Аргентина, Австралія, Бразилія, Канада, Китай, Індія, Росія, Південна Африка, США, Україна та інші країни, які мають великі запаси сировини. У комітеті розроблено близько 70 стандартів на залізні руди. Майже половина з них не відповідає вимогам ринку, тому очікується, що найближчим часом з'являться нові версії стандартів.

      В Україні поінформованість підприємств щодо міжнародної стандартизації і залучення їх до цієї роботи залишаються поки що слабкою ланкою. Стандарти часто розробляють без участі тих, хто в них зацікавлений і для кого їх розробляли. Дуже часто міжнародний стандарт стає своєрідним «сюрпризом» для представників промисловості, і буває дуже прикро, коли замовник відмовляється брати в них продукцію.Тому зацікавлені люди мають постійно отримувати інформацію про стандарти ІСО та зміни, які в них вносять.