Музика рятує імідж українців у Чехії

      Родина з типовим закарпатським прізвищем Райчинець серед українців у Чехії — одна з найвідоміших. Тривалий час громаду наших земляків у цій країні очолювала нині покійна Лідія Райчинець. Після її смерті позаминулого року «Українську ініціативу» в Чеській Республіці очолив її чоловік Віктор, який символічного 1968 року виїхав у Прагу з села Грабівниця на закарпатській Воловеччині. Пан Віктор сам каже, що українська справа у цій країні — за молодими й ініціативними. Саме таким є його син Богдан, який був делегатом Форуму українців, що відбувався у серпні в Києві. Студент україністики Карлового університету, редактор часопису для українців «Пороги» Богдан Райчинець у розмові з «УМ» вкотре порушив проблему українців у Чехії — як етнічних, так і новоприбулих.

      — Уже не перший рік громадська думка про українців у Чехії є однією з найгірших у Європі. Чи є можливість подолати цю тенденцію у найближчі роки?

      — На початку 90-х українців у Чехії дійсно сприймали з захопленням, однак жваве обговорення в пресі злочинів, учинених українцями, дуже швидко змінило громадську думку. Боротися з негативним іміджем українців слід поступово. Скажімо, дипломатичне представництво на офіційному рівні мало б активніше пропагувати позитивні сторони України, реагувати на кожну публікацію, яка розпалює ксенофобію. Думаю, що чех, який має намір подорожувати в Україну, стикається з некомфортністю ще в Празі. Бо лише в українському консульстві панують черги, крики, грубощі... Для візи потрібно, крім грошей і всіляких анкет, ще й запрошення, ваучери... Звісно, бажання їхати не пропадає лише у дуже завзятих, а більшість обирає безвізові країни. Друга проблема — заробітчанство. Роботодавці цінують важку працю українців, але основне враження складає зовнішній вигляд. Чехи мають алергію на запрацьованих, немитих, трохи п’яних золотозубих пролетарів, яких серед заробітчан — переважна більшість. Через українського, переважно закарпатського, заробітчанина чехи і мають уявлення про Україну. Що тут робити? Запрошувати чехів на мистецькі акції, показувати їм нашу культуру, публікувати твори, грати, співати, проводити конференції, організовувати екскурсії в Україну... «Українська ініціатива» дещо робить у цьому напрямі.

      — Ви хочете сказати, що немає підтримки з боку України?

      — Часом виникає і таке враження, та ми знаємо, в якій ситуації опинилася нині Україна з її владою. Але маємо добрі контакти з неурядовими та науковими організаціями. Увага чеської преси була прикута, скажімо, до приїзду Юрія Винничука, його твори вже перекладені на чеську мову. Певним успіхом користувалися виступи в Празі Віктора Морозова, гуртів «ВВ» та «Плач Єремії». Але погано, що в університеті відділення україністики тягнеться за русистикою. Публікації є, але завзяття україністів дуже слабке.

      — Я знаю, що популярністю користується фольклорний український гурт «Ігніс», де співаєш ти з батьком та інші хороші музиканти з Чехії. Розкажи про нього конкретніше.

      — «Ігніс» існує вже 30 років. За цей час не раз помінявся склад гурту. Залишилися вже тільки два «могiкани» Володимир Шутяк, родом із села Борів, що на Східній Словаччині, та мій тато. Я почав iз гуртом грати у 1999 році, коли «Ігніс» після довгої перерви відновив свою діяльність. Зараз ми будуємо нову групу з молодими людьми, зокрема й чехами, яким цікаво грати нашу українську музику. Пересічний чех, і це не диво, небагато розуміється у ритмах коломийок чи у східняцьких відкритих голосах. Важливо те, що їм це приємно слухати, і це — найкращий шлях до пасивного, але позитивного впливу української культури на чехів. Наш гурт виконує різні народні пісні у власних обробках, бере участь у міжнародних фольклорних фестивалях у Чехії та Словаччині, де «Ігніс» знають уже з часів минулих, коли він приносив українську та русинську пісню до малих і найменших сіл, де живе українське та русинське автохтонне населення. Я радий сказати, що спонсори зі Східної Словаччини допомогли нам видати два CD. На майбутнє готуємо новий, зовсім інший компакт-диск. Народна музика   — це наше хобі, яке допомагає нам думати не тільки про проблеми, а й про красу життя.

      — Які враження везуть чехи з України, котрі бували тут із туристичною чи діловою метою?

      — Враження, як правило, позитивні, але чеських туристів в Україні ще дуже мало. З моїх знайомих це хіба що студенти університету. Туристичні поїздки в Україну все ще доволі екзотичні. З іншого боку, іноземних туристів в Україні часто сприймають як «багатіїв», які повинні платити втричі дорожче за невідомо які послуги. Що таке «ненав’язливий радянський сервіс», ми певною мірою відчули, коли цього літа відпочивали на Закарпатті й особливо в Криму. Та якби не було проблем з візами, непорядку в консульстві, люди б радо їхали.

      — А чи не заважає цьому процесу тертя між самими українцями? Нещодавно в інтернеті я випадково натрапив на сторінку Форуму українців у Чехії. Що це за організація?..

      — Форум українців — нове об’єднання, яке виникло у зв’язку з антикучмівськими виступами у 2000 році, проводило пікетування посольства тощо. Форум організувався навколо декількох молодих людей, котрі нещодавно переїхали до Чехії з України, професійно роблять свою інтернет-сторінку і намагаються захищати свої права. Хочуть видавати тижневик для українців «Український огляд» і сподіваються отримати гроші від держави. За чеськими законами вони не є діаспорою, оскільки не мають громадянства. Останнім часом Форум організовує гастромих українських виконавців, ми проводили разом кілька спільних акцій.

      — Журнал «Пороги», який видає «Українська ініціатива», залишається основним виданням українців у Чехії?

      — Зараз це двомісячник, єдиний український часопис, фінансується Міністерством культури Чеської Республіки. Ми вважаємо, що мінімум 2-3 тисячі читачів журнал має. Наступний, 5-й, номер будемо роздавати безплатно, в ньому можна буде прочитати практичний для кожного консульський додаток.  За останній рік ми осучаснили видання, актуалізували, поміняли друкарню і дизайн. Намагаємось об’єктивно висвітлити головні українські акції, процеси, пишемо про українсько-чеські зв’язки.

      — Закарпаття перед війною належало Чехословаччині, і відомо, що в Чехії ще багато людей, організацій, які підтримують «русинську ідею». Знаю, що в Чехії виходили навіть публікації про те, що погані речі в Чехії роблять лише українці з Галичини, Київщини, а всі «русини» із Закарпаття, мовляв, хороші...

      — Ще кажуть, що «українці вибили русинів, поселили їх у концтабори» тощо. Є намагання посіяти такі стереотипи. За даними перепису, 22 тисячі українців — громадян Чеської Республіки, одна тисяча — русинів. Та в «Ініціативі» немає ніяких обмежень — є люди, які вважають себе українцями, українцями-русинами і русинами, співпрацюють iз нами і чехи. Стереотипи сіють поодинокі люди старшого покоління, які мають ностальгію за Чехословацькою Республікою. Їх об’єднує ностальгія, фотографії бідності, де бабуся з дідусем сидять і плачуть, мовляв, Україна заглушила, доріг немає, грошей немає, а як добре було «за чехів» і так далі. Як на мене, це дуже емоційний, навіть бульварний підхід. Серед молодих людей таких уявлень практично немає.

      — Чи не з цим пов’язане нещодавнє призначення словака отця Ладислава Гучка греко-католицьким єпископом у Празі? Адже відомо, що церква служить одним із головних наших національних осередків...

      — Певною мірою з цим. На початку 90-х колишній єпископ о. Іван Лявинець зареєстрував греко-католицький єпископат у Чехії як русинський, але українську мову чи старослов’янську в церквi можна було почути. Призначення ж єпископом словака викликало хвилю протестів серед українців. Пiд час його висвячення люди в церкві на колінах просили призначити єпископом українця, і великою мірою ми маємо на це право. Більшість вірників походять з України, і не лише із Закарпаття, вони не хочуть латинізації церкви. «Хочемо українську церкву», — було написано на транспарантах, а отець Ладислав погрожував викликати поліцію для іноземців. А між іншим, понад половину коштів на утримання церкви дають саме українські заробітчани.

      — Які плани має «Українська ініціатива» на найближчий час?

      — Щойно в Празі відбулися дні української культури зі згадуваними гастролями «Плачу Єремії» та їхнього лідера Тараса Чубая, показували українські фільми, наприклад, «Мамай», були вернісажі українських художників. Як завжди, проводимо наприкінці року фольклорне свято «Маланка», яке стало європейською зустріччю українців. Минулого разу нам вдалося запросити цікавий колектив троїстих музик iз Міжгір’я, що на Закарпатті, цього разу запросимо ще когось. Розвиватимемо Клуб українців. Отримали зі Львова книжки для бібліотеки. Я думаю, що з часом загальне ставлення до українців у Чехії зміниться на краще, але все залежатиме від нас самих, від того, як ми себе репрезентуватимемо і наскільки позитивні звістки приходитимуть з України.

Розмовляв Олекса ЛІВІНСЬКИЙ.