Історія сервірування столу

      У дитинстві у мене був вишуканий порцеляновий іграшковий сервіз із чудовою супницею, мініатюрними чашечками, із яких я пригощала свою німецьку ляльку (предмет заздрощів сусідських дівчаток) умовним чаєм. Мабуть, тоді й були закладені підвалини моєї пристрасті до красивого посуду. Як у дитинстві мені було нецікаво годувати своїх ляльок із пластмаси, як у шкільні роки я не могла пити дармове пригоріле молоко із казенних чашок, які відгонили мийною тряпкою і розігрітою пластмасою (спеціально для цього мені давали в школу красиві кухлики з нанесеними на них зображеннями різноманітних гномиків чи інших казкових героїв, які батьки привозили з Прибалтики), так і в радянські часи мені не смакували страви, подані на тарілках із написом «Общєпіт». На той час кришталевою мрією кожної газдиньки був сервіз «Мадонна», привезений із Польщі чи Німеччини (переважно військовослужбовцями, які там служили), богемське скло з Чехословаччини тощо, бо наша торгова мережа могла запропонувати хіба що глину чи, в кращому випадку, фаянс.

      Сьогодні серце зігрівають мальовничі вітрини фірмових магазинів посуду, відділи різноманітних «Квадратів» тощо. Зараз, скажімо, чашка — це не просто посуд для напою, бо є філіжанки для кави, кухлики для молока, чашки для чаю — великі, маленькі, з кришечкою, із заварничком, склянки для глінтвейну, для кави-гляссе тощо. Та й сервізи вражають різноманітністю не лише за формою, оздобленням, матеріалом, а й призначенням. Скажімо, сервіз на щодень, святковий, дачний, для пікніка. І галузь легкої промисловості, яка заповнює цю нішу, не стоїть на місці, постійно пропонуючи покупцям якісь новинки, цікавинки.

      А починалося усе це зі звичайного вертела, на якому засмажували дичину первісні люди. Згодом видовбали з дерева першу миску, потім винайшли глиняний посуд (згадаймо дивовижні за формою і орнаментом трипільські глеки, незрівнянної краси етруські вази чи стародавні грецькі амфори). З винаходом металів зазнав змін і посуд — з'явилися перші металеві таці, джбани. Лише через сторіччя стародавні китайці зробили чи не найбільший свій винахід — порцеляну. За цей легкий, майже прозорий, вишуканий посуд європейські монархи готові були віддати цілі маєтки — і було за що.

      Лише в 1695 році у Франції винайшли керамічний фарфор, який, проте, не знайшов поширення, оскільки був м'яким (без каоліну) і крихким. У Богемії розвивалися скляні мануфактури, які виробляли особливо міцне скло, близьке до кришталю. Наприкінці XVII сторіччя англійці зробили відкриття — скло набуває особливого блиску, якщо в нього додати свинцю. А XVIII століття Європі принесло вирішальне відкриття: «новий» винахід фарфору. До цього часу, починаючи з XIII століття, «біле золото» великими партіями завозили з Китаю, адже порцеляна була предметом престижу для князівських та монарших дворів. У Європі проводили численні експерименти, щоб нарешті самим виготовляти ці предмети розкошів. У 1707 році досліднику Еренфріду Вальтеру, графу фон Чирнхаузу і його помічнику Йоахіму Фрідріху Бьотгеру вдалося нарешті отримати кераміку з червоної глини. Через рік отримали перший білий твердий фарфор, а згодом і глазур. У 1710 році в Мейсені (ну хто не знає дивовижну мейсенську порцеляну, яка прикрашала столи європейської знаті, а згодом навіть прості смертні, у тому числі й наші співвітчизники, мали змогу насолоджуватися трапезуванням із цього посуду) виникла фарфорова мануфактура, яка, однак, не змогла довго втримати монополію. На фабриках, які виникли слідом за нею, вже із середини XVIII сторіччя почали виготовляти великі порцелянові сервізи, виконані в єдиному стилі (нагадаю, кожна фабрика мала свій неповторний стиль, за яким знавці чи просто поціновувачі могли відрізнити один «бренд» від іншого).

      Англія, Франція завойовують усе нові й нові колонії, звідки привозять чай, каву, шоколад. Мода на нові напої принесла новий посуд. Із 1730 року набувають популярності чашки різноманітної форми. За першооснову брали китайську чашу «вершинку», до неї додавали ручку, а також блюдце — так виникли звичні для нас філіжанки для кави, чаю, гарячого шоколаду. З винаходом нового посуду з'явилися й нові традиції, а також новий стиль. Так, у XIX столітті в Німеччині та Австрії склався стиль бідермейєр (1818—1848). З'явився круглий стіл, який став центром салону. Невід'ємною частиною святкового столу стали квіти, які ставили на столи у вазах або на окремих підставках поруч. А красивий посуд спричинив необхідність змін і в кулінарії. Так, Франція стала класичною країною хорошої кухні. Довший час «Фізіологія смаку», написана Ансельмом Брілла-Савареном у 1825 роцi, була настільною книжкою придворних кухарів. Книжка ця лежала біля витоків нової традиції, згідно з якою поваги заслуговує не ненажера, а гурман. «Радість їжі ми поділяємо з тваринами, вона передбачає наявність голоду і необхідність його втамувати. Право на радість від хорошого столу належить тільки людині. Вона включає і підготовку до приготування страв, і вибір місця, і склад гостей».

      У цьому контексті в XIX і на початку XX століть удосконалювалася культура застілля. У моду ввійшли застільні промови (тости). Сервіз складався уже з багатьох предметів, адже для кожної окремої страви (з розвитком кулінарії їх ставало дедалі більше) призначався й відповідний предмет; для столових приборів були відкриті нові метали і сплави (нікель, нейзільбер чи мельхіор, інші). Особливої уваги надавали вигадливо складеним серветкам, які доповнювали мистецтво сервірування столу.

      Розвиток промисловості, індустріалізація, глобалізація, шалений ритм життя диктують нам сьогодні свої «правила гри» у мистецтві трапезування. Вже немає часу чинно попивати вранішню каву з хрустким круасаном, почитуючи свіжі газети, чи влаштовувати післяобідню сієсту. Ми похапцем ковтаємо сніданок, перехоплюємо щось удень, набиваємо шлунок на ніч. Американізація давно досягла й нашого континенту, і тепер повсюдно нас переслідують так звані фаст-фуди — «ресторани швидкої їжі», пропонуючи швидко й поживно (що досить сумнівно) втамувати голод. Стіл-буфет із холодними закусками прийшов на зміну круглому столу, вечірки з коктейлями — «кавовим гурткам», навіть сімейні свята ми часто проводимо, стоячи за фуршетним столом. Проте останніми роками люди знову стали повертатися до сімейних цінностей, домашніх застіль, коли можна не лише смачно попоїсти, а й поспілкуватися за красиво сервірованим столом, на якому не буде дешевого французького посуду, що не б'ється, одноразових паперових серветок, а стоятиме сімейна порцеляна, яка перейшла у спадок ще від бабуні, лежатимуть мережані серветки, білосніжна накрохмалена скатертина, лунатимуть щирі теплі слова на адресу господині, яка зуміла не лише гарно приготувати, а й красиво подати.