Тепер Проня Прокопівна — лише в кіно та бронзі

      Ми завжди вважали її своєю — наскрізь пронизаною Україною, яка зміст і велич цієї землі відчуває на підсвідомому рівні. Власне, так воно і було, хоча вперше на українську землю Маргарита Криніцина ступила уже у досить зрілому віці, коли після навчання у ВДІКу вийшла заміж за Євгена Онопрієнка і разом із ним приїхала працювати на студію імені Довженка. На цікаві пропозиції від театрів Вахтангова, Моссовєта закохана Маргарита тоді так і не пристала.

      Народилася ж Криніцина на Уралі, потім родина перебралася до Москви. З дитинства вона мріяла бути актрисою і робила для цього все можливе і неможливе, навіть вступала одразу до кількох театральних училищ, аби точно зарезервувати за собою путівку у щасливе артистичне майбутнє. Але легкими та безтурботними стосунки талановитої Криніциної з професією назвати складно.

      Роль Проні Прокопівни у фільмі «За двома зайцями» — справді зіркова, фантастична — була і залишається її найпоказовішою візиткою, хоча Криніцина знялася у кількох десятках картин («Вій», «Королева бензоколонки», «Будні карного розшуку», «Зелений фургон»...). А могло б статися й інакше: комедія Віктора Іванова, яка сьогодні видається хітом усіх часів і народів, мала величезні проблеми з прокатом. Датована 1961 роком, вона спершу отримала найнижчу, третю, категорію. Критики фільм не сприйняли, глядачі ж його зустріли «на ура!» А захищав картину Володимир Сосюра: «Радіймо, хлопці, це фільм про нас, про українців. Він буде вічним!». Слова його виявилися пророчими, а народ отримав свою героїню — манірну, але таку щиру й одержиму спопеляючим коханням Проню Прокопівну.

      А справжня слава, пов'язана із фільмом «За двома зайцями», наздогнала Криніцину лише наприкінці 90-х: картині присудили Державну премію, а згодом Проні Прокопівні та Свириду Петровичу на Подолі було споруджено пам'ятник. «Коли знімали покривало із скульптурної композиції, — розповідає автор пам'ятника Володимир Щур, — я уважно спостерігав за актрисою — до цього вона на бачила свого бронзового двійника. Вона підійшла до пам'ятника, потай обдивилася його, зупинилася на фігурі Олега Борисова і сказала: «Свириде Петровичу! Це ви!». Потім, повернувшись до присутніх, звернулася Пронівським суржиком: «Дорогі мої! Мерсі за компліман, тобто за цей пам'ятник. Сьогодні я відчуваю себе героєм дня, а точніше, двічі героєм. Бо раніше на батьківщині героя ставили тільки бюст, а мені поставили цілий пам'ятник разом із бюстом. А зараз хочеться, щоб усі зняли чепчики і вклонилися пам'яті великого українського драматурга Михайла Старицького, великому нашому акторові Олегу Борисову і моєму улюбленому кінорежисеру фільму «За двома зайцями» Віктору Іванову».

      Усі ми могли б зустрітися з Маргаритою Криніциною днями на фестивалі «Стожари», у програмі якого був і фільм «Ах, не кажіть мені про кохання», присвячений Маргариті Криніциній. «Маргарита Василівна так збиралася до нас, — розповідає художній керівник «Стожарів» Ніна Ільїна, — готувалася задовго до дня презентації цієї картини Наталі Соболєвої». (До речі, у тому фільмі Людмила Гурченко влучно порівнює Маргариту Криніцину з Фаїною Раневською). Але на фестиваль Криніцина так і не доїхала — не вистачило часу і сил, відміряних долею. Сумну новину інформагентства озвучили у понеділок: на 74-му році життя померла народна артистка України, кавалер ордена княгині Ольги Маргарита Криніцина. Два мікроінсульти у середині 90-х, смерть чоловіка не могли не позначитися на здоров'ї жінки, яка ніколи не втрачала духу і трималася за життя з останніх сил. З нею поряд була сестра Людмила, що понад 30 років пропрацювала на студії «Молдова-фільм» монтажером, навідувалася з Москви донька Маргарити Василівни Альона.

      Прощатимуться з Маргаритою Криніциною сьогодні в Будинку кіно з 12-ї години.