Місце поетів у місті поетів

      Надзвичайно велика кількість рекламних плакатів і афіш повідомляла цього року москвичам і гостям російської столиці, що вони перебувають у місті поетів. Таке почесне визначення Москва заслужила, провівши четвертий Міжнародний фестиваль «Бієнале поетів» і запросивши до себе більше півсотні поетів iз різних країн світу.  Численна делегація iз України україномовних і російськомовних поетів, серед яких Сергій Жадан,  Андрій Поляков, Ірина Євса та інші, презентувала нашу державу на міжнародному поетичному фесті. Кореспондентка «УМ» попросила Галину Петросаняк, поетку з Івано-Франківська, поділитися своїми враженнями від «Бієнале».

      — Чого ви очікували від фестивалю?

      — Це запрошення було для мене трохи несподіваним. Зазвичай, подібні запрошення і зустрічі відбуваються на грунті приватних ініціатив. Я знайома з Ігорем Сидоренком (справжнє прізвище Ігоря Сіда, куратора української частини «Бієнале». — Авт.) ще з 1999 року, коли у Москві проходив «Южный акцент», фестиваль української літератури, на якому були представлені лише україномовні літератори, такі як Іздрик, Андрухович, Прохасько, Жадан... Відтоді ми знайомі з Сидоренком вже приватно. Керуючись, певно, саме цією обставиною, він цього року запросив мене. А мені, у свою чергу, надзвичайно цікаво було поспілкуватися на такому рівні. В Україні я спілкуюся з колегами досить активно, але можливість вийти на рівень спілкування за межами країни — це надзвичайно цікавий досвід, потрібний для всіх творчих людей. Звісно, це вартувало мені багато зусиль, бо я мусила всі турботи покинути вдома і поїхати за тисячу кілометрів. Але я дуже рада, що погодилася, бо отримала можливість «пірнути в атмосферу».

      — Чи були у вас до фестивалю якісь контакти з російськими поетами?

      — Ні, контактів було дуже небагато. Я думаю, що не тільки в мене персонально, а й в усіх українських авторів, особливо україномовних, не так вже й багато є контактів із російськими митцями.

      — Як ви взагалі оцінюєте обізнаність обох читацьких аудиторій з літературою країни-сусіда?

      — Тут, певно, діє якесь упередження  і не дуже добре знання одне одного. Не думаю, що пересічний російський читач знайомий з представниками української молодіжної прози. Бракує, напевно, реклами, бракує зусиль iз боку українських видавців, бракує перекладачів, які би перекладали українську літературу російською. Тому, я думаю, що головний бар'єр — банальне незнання.

      — Тобто, після розпаду СРСР єдиний інформаційний і культурний простір було втрачено?

      — Частково він існує — це простір мовний. Російська мова  — це колосальна територія, в межах якої відбувається спілкування на найвищому рівні. Російськомовні автори в Україні мають більше шансів бути в цьому просторі, оскільки мова — це основний чинник, основний інструмент і основний, так би мовити, пан у літературі. А з україномовними авторами трішки складніше, оскільки це вже простір іншої мови. Для успішної комунікації в цьому просторі потрібні гарні посередники.

      — Чи бачите ви Москву майбутньою столицею поетів, якою вона себе позиціонує, організовуючи подібний фестиваль?

      — Я думаю, це, здебiльшого, тому що література, може, не так поезія, як література взагалі, зокрема російська література усього ХХ століття, — це мистецтво світового рівня. Я думаю, якщо Москва буде в цьому напрямі рухатися, то їй вдасться завоювати цей титул столиці літератури, столиці поезії.

      — Чи є у вас переклади російською?

      — Існує близько 20 віршів, перекладених на російську Андрієм Пустогаровим. Це перекладач, який має українські корені, але живе в Москві. І кілька віршів переклав Ігор Сід. Звичайно, хотілося би ще когось залучити, бо переклади поезії — справа важка, і чим більше варіантів, тим iмовірніше наближення до оригіналу.

Розмовляла Інна ЗАВГОРОДНЯ.