Хто стане польським президентом?

      Попри велику кількість непрохідних кандидатів, цієї неділі на президентських виборах у Польщі змагатимуться насправдi двоє — Дональд Туск (лідер «Громадянської платформи») і Лех Качинський (лідер «Права і справедливості» — партії, яка нещодавно здобула перемогу на парламентських виборах).

      Згідно з опитуванням, проведеним нещодавно TNS OBOP, 41% поляків підтримуватимуть Туска, другим йтиме Качинський із 34% симпатiй. Водночас електоральні сюрпризи цілком можливі. Адже відрив Туска від Качинського, котрий нещодавно сягав15%, стрімко скорочується і за кілька днів до дня виборів різниця сягала менш переконливих 7 відсотків.

      На цих виборах стартувало 14 кандидатів. Але до фінішу рухається менше. Так, в автокатастрофі загинув малорейтинговий Даніель Поджицький. Відмовився від участі у виборах «об'єднаний» кандидат від правлячого «Союзу лівиці демократичної» Влодімєж Цімошевич.

      З чільної п'ятірки вибув і представник «Ліги польських родин» Мацей Гертих, професор-дендролог, «за сумісництвом» батько харизматичного провідника цієї ультраправої партії вождистського типу.

      Шановному професору, котрий позиціонувався як реалізатор програми «Польща для поляків», не вдавалося переконати виборців, і йому соціологи пророкували, радше компрометаційні, 1-2% підтримки. Його кандидатуру висунула партія, попри «здоровий політичний глузд», але що зробиш, таке вже рішення пролобіював вдячний син Роман. «Польща Польщею, але насамперед — батько». Щоправда, сам «тато вождя» наголосив, що відмовився від участі у виборах лише заради того, аби вони завершились першим туром, оскільки це в інтересах польської держави. Однак Мацей Гертих вважає, що саме непевність у тому, хто буде президентом, загальмовує переговорний процес формування уряду. Сама ж «Ліга» звернулася до переможця парламентських виборів ПіС із листом, у якому запропонувала свою підтримку для кандидата на прем'єра Казимира Марцинкевича. Цей лист мав символічне значення, адже засвідчив не лише лояльність до переможця в очікуванні якогось міністерського «портфельчика», але готовність об'єднання праворадикалів із «Ліги» з центристською «Право і справедливість» у питаннях, пов'язаних із конституційними змінами. Гертих цим листом пообіцяв підтримувати саме позицію ПіС, усупереч найпотужнішій підпірці евентуальної правоцентристської коаліції — «Громадянській платформі», яка намагається дистанціюватись від «безкомпромісних борців за волю, долю і народ Польщі». Зрештою, ГП прагне реалізовувати радше економічні реформи для оздоровлення держави і скорочувати держапарат замість роздування штатів антикорупційних комітетів.

      Не найліпші показники і в решти кандидатів, зокрема, скандаліст Анжей Лепер із «Самооборони» претендує на 12% голосів, а соціал-демократ Марек Боровський, котрий уособлює провал лівих сил, набирає,згiдно з соцiологiчними замiрами всього-на-всього 7 %. «Необ'єднаний» есдек Боровський, який ішов на вибори під гаслом «права людина в лівиці», лишився останнім представником класичних лівих, але на потужності донедавна правлячої СЛД йому розраховувати не доведеться, — ще раніше він розсварився з неокомунiстами, звинувачуючи у корупційних зловживаннях та в непрозорому керуванні партією. Напозір СЛД його підтримує, але щирістю слова підтримки не бринять, попри те що пролунали слова про кандидата «найближчого до ідеалів і принципів» лівого руху. Про підтримку Боровського наголосив президент Кваснєвський і пообіцяв проголосувати саме за нього. Але попри це, Боровському часами згадують партійний «розкол». Щоправда, попри всю критику (обгрунтовану і не завжди), СЛД вдалося затриматись у парламенті, а от партія Боровського «успішно пролетіла».

      Але, як-то кажуть, рейтинги рейтингами, а вирішиться все недільної ночі. І так виглядає, що в другому турi зустрінуться саме Туск із Качинським. Можливо, для перемоги знадобилася би вправність якогось польського «ківалова». Найвірогіднішим, якщо вірити соціологам, видається другий тур, адже наразі безкомпромісної перемоги жодного з кандидатів не передбачається.

      До речі, відсутність махінацій у Польщі вражає незміцнілі в демократії українські серця. Наприклад, помічник одного з депутатів фракції «Батьківщина» на публічній зустрічі з представником «Ліги польських родин» запропонував полякам «забезпечити практичні механізми для перемоги», шокувавши такою заявою представників польської сторони.

Ніщо так не роз'єднує, як об'єднання... у владі

      «Помаранчева» українська мудрість підказує: чим більше милі любляться, тим агресивніше чубляться. Це спрацьовує і в Польщі. Напруга щодо парламентських виборів не зменшилась, а навпаки, зросла. Як переконують представники партій-переможців — ПіС та ГП — вони прагнуть блокуватись. Але деякі програмні питання, зокрема наріжні моменти соціальної програми уряду, настільки внутрішньо суперечать, що зводять нанівець заклики здорового глузду. Туск пропонує лібералізувати економіку, поскорочувати урядовців і максимально поглибити інтеграцію до інституцій ЄС, а Качинський використовує популізм гасел боротьби за кожного поляка в «національно свідомій екстракатолицькій Польщі». Наголосимо, обидві партії не мають принципових розбіжностей щодо необхідності реформування посткомуністичної держави, однією з найбільших проблем якої кандидати вважають корупцію, породжену урядуванням оточення Кваснєвського.

      Водночас особисті образи фаворитів, набуті впродовж боротьби, стають дедалі гострішими. Спроби порозумітись наприкінці вересня скінчились патом, і кандидатом на прем'єра було задекларовано Казимира Марцинкевича — політичного сіромаху-аутсайдера, людину з «лави запасних» «Права і справедливості». Його призначення вкрай роздратувало «Платформу» і було оцінено як намагання висунути маріонеткову фігуру, котру змінять протягом максимум року. Нагадаємо, найвірогіднішими кандидатами на посаду прем'єра в разі перемоги на виборах від ГП був Ян Рокіта, а від ПіС — Ярослав Качинський, брат-близнюк кандидата на президента Леха Качинського.

      Наразі переговори про формування конкретного складу коаліційного уряду, які активно висвітлюються в мас-медіа, переважно використовуються задля можливості «підколоти» суперника, відтявши йому кілька відсотків. Активніше, якщо не сказати агресивніше, це наразі робила ПіС. Попри те, що обидва кандидати походять з «антикомуністичних вісімдесятих» і ще кілька років тому культовий польський музикант Мацей Маленьчак співав «А і з ванни чути плюскіт, це Качора миє Туск», зараз полюбовний політичний комфорт екс-опозиції перебуває під загрозою.

      Образливо прозвучало риторичне запитання Дональду Тускові: чи «Платформа» погоджується долучитись до формування коаліційного уряду ПіС-ГП, чи все-таки підтримає авторський уряд Марцинкевича? Роздратований Туск відповів, що не збирається цього коментувати, адже «допомагатиме попри все» і не перекидатиметься порожніми, але злосливими репліками. Ще одним каменем спіткання є прагнення прилаштувати амбітного Яна Рокіту, колишнього кандидата на прем'єра від «Платформи». Адже бути другорядною фігурою в уряді Казимира Марцинкевича, котрого іронічно здрібнюють «Казьо», Рокіта не прагне, адже й уряд справляє враження тимчасового, і масштаб політиків не до порівняння. Якби це був уряд Ярослава Качинського, таких би сумнівів не було. Наразі активно точаться чутки про те, що Рокіті запропонують стати віце-прем'єром і міністром внутрішніх справ та адміністрації. Суттєві розходження стосуються того, наскільки «Платформа» повинна приладнатися до програми ПіС, чи-то партії мають спільно створити «економічного гібрида» — «соціалістичну економіку в окремо взятому капіталізмі ЄС». Не менш важливим залишається проблема: хто стратегічно опрацьовуватиме цю програму — обмежене коло експертів-провідників обох партій (пропозиція «Платформи») чи робочі групи з кількох десятків діячів меншого масштабу (ПіС). На думку «Платформи», нагальною необхідністю є й творення концепції діяльності уряду, котра не є простою передвиборчою обіцянкою. Це все безпосередньо відбивається на передвиборчій колотнечі Туск-Качинський.

IV Річ Посполита

      Найголовнiшою метою ПіС-ГП бачать побудову IV Речі Посполитої, «оновленої й очищеної від комуністичного правління». Наскільки це вдасться за психологічного протистояння партійних провідників невідомо, адже неприємний осад залишиться. Один із найактивніших промоутерів ідеї IV Речі Посполитої Ян Рокіта після невдалих перемовин між партіями зазначив, що сподівався, що кандидати на пост президента Туск і Качинський візьмуть участь у діалозі, «покладуть руки на стіл і скажуть, незалежно від того, хто виграє: це буде уряд, який хочемо спільно створити, бо це уряд IV Речі Посполитої». Водночас ПіС, переможець на виборах до парламенту, має серйозні наміри і на перемогу на президентських. Найбільшим лобістом кандидатури свого амбітного брата-близнюка Леха на посаду президента є Ярослав Качинський, для якого найнеобхіднішою умовою постання принципово нової Польщі є персона його брата. Це денервує Рокіту, який наполягає: «Неправда, що Лех Качинський є будь-чого гарантом», а якщо ПіС надалі наполягатиме, що лише його кандидат є гарантом трансформацій у Польщі, то подальші розмови на тему створення спільного уряду втрачають сенс.

      Символічною стала зміна передвиборчих слоганів кандидатів. Відтепер на бігбордах Туска, котрий зосередженістю погляду нагадує Джека Ніколсона, написано: «Будемо гордитися Польщею», а під поблажливим, але водночас «незламно безкомпромісним» Качинським вміщено напис «Президент IV Речі Посполитої».

      Туск обіцяє полякам, що в разі його обрання сильна Польща буде в безпеці, праця стане загальнодоступним благом, а влада — ввічливою і скромною. Попри обіцяну «Платформою» лояльність до планованих партнерів по коаліції з ПіСу, Туск не може у своїй візії нової Польщі втриматися від скерованих у бік Качинського натяків і «підколок». Він зазначив у своєму виступі у Гданську, що «зараз поляки потребують уряд і президента, котрі з повною відповідальністю, великою кваліфікацією і з відкритим серцем для сусідів будуватимуть спільний дім». Своє президентство Туск насамперед «скромно» обумовив потребами самої Польщі, яка не задовольнятиметься розборками «всіх з усіма», наголосивши, що «спокій і відсутність комплексів є набагато важливішими, ніж наголошення на тому, хто править, хто панує і хто домінує». Варто зазначити, що перемога ПіС була радше формальною, адже відрив цієї партії від ГП складає близько 2,5 відсотка, але амбіції переможця часом значно перевершують реальну підтримку електорату.

      Водночас обидва кандидати займають позицію подолання комплексу меншовартості як щодо Європи, так і щодо Росії. Але радикальний Качинський часом перегинає палку. На його загострі виступи щодо сусідів (німців і росіян) Туск, якого не можна звинуватити у проросійськості, вiдповiв, що необхідно будувати виважену і тверду політику з Росією, але «тверду — це не означає з шабелькою в руці». Саме зараз Польща має шанс обрати «горду, без жодних комплексів Польщу, котра будує свою сильну позицію в Європі, — каже Туск. — Але також можемо вибрати Польщу, яка закриватиметься у своїх страхах і комплексах». Під комплексами він розуміє примару національної самозакоханості й загрозу «сильного володаря», адже Польща потребує «громадського президентства». Туск піддав критиці навіть виборче гасло свого конкурента Качинського «Сильний президент — виважена Польща», наголосивши, що поляки потребують протилежного — «сильної Польщі і виваженого президента», адже «поляки не потребують влади, котра розуміє все ліпше за них».

      Тож, якщо вірити соціологам, більше шансів має Дональд Туск, якщо ж не надто покладатись на дискредитованих минулорічними прогнозами — шанси приблизно рівні.

      Але навіть за умов перемоги Леха Качинського «Громадянська платформа» матиме дуже вигідну позицію, адже перебуватиме у позиції «конструктивних критиків». Враховуючи те, що ГП вдалося зібрати команду фахівців потужнішу за пропоновану ПіС, то останні будуть дуже вразливими до критики, особливо в разі реалізації програми націонал-популізму. Качинський обіцяє надто багато, тож «подвійна перемога» — на парламентських і президентських виборах — може мати силу подвійного удару, адже більшість відповідальності впаде на ПіС.

      Попри те що ГП обіцяє всіляку підтримку, розпад коаліції остаточно не можна скидати з шальок терезів; амбіції однодумців часом небезпечніші ніж відверта колотнеча, тож у цьому ситуація в польському парламенті не надто відрізняється від української.