Почнемо все-таки з приємного. Книжкового Ющенка хотіли. Навіть убити хотіли не якимись сумнівними японськими рибними рулетиками, а поцілунком. Дамочка намастила губи отруєною помадою апельсинового кольору і... передумала. Перемогла жіноча доброта і відповідальність за долю України.
Ще один приємний факт — переклад детектива Жерара де Вільє «Вбити Ющенка» належить таланту Євгенії Кононенко.
А тепер про інше. Переклад книжки і українською, і російською замовило видавництво «Школа». Очевидно, наміри пустити її у світ впродовж місяця свідчать про притаманне «школярам» чуття актуальності — українська презентація детективу може бути приурочена до річниці отруєння Віктора Ющенка і початку першого туру виборів, які ніхто з нас не забуде. Те, що біля витоків видавництва стояв, як кажуть, пан Кремень, не так давно звільнений з секретаріату Президента Ющенка, додає ідеї краплю пікантності. Але тільки одну.
Бравий хлопець Малко Лінге, агент ЦРУ, мачо і аристократ духу, австрійський дворянин, спадкоємець хрестоносців, побував минулого року в Києві. Позазирав у намети на Майдані, покуштував «наколотих» апельсинів, «погарував» з дівчатами і — головне — врятував Віктора Ющенка. Були й інші подвиги мiсьє Лінге тієї осені, як-то розпиття оковитої в київських ресторанах «Егоїст» та «Первак», візит на горезвісну дачу Сацюка, відвідини олігарха Байкала в особняку на Осокорках, але службовий подвиг він устиг здійснити. Літературний батько цього чудового чоловіка переконаний: наказ отруїти Ющенка пролунав із Москви, а вклав той наказ у вуха блондинці в помаранчевій спідничці радник російського посольства в Україні. У дворянина Лінге є ще одна прекрасна ознака. Він, як Кощей Безсмертний (не плутати з Романом), з 1965 року, коли французький рімейк на Джеймса Бонда вперше потрапив у книжку, і донині Малко Лінге залишається в приємному для чоловіка 40-річному віці. Напевно, такою була мрія і його «хрещеного батька», який відтоді мимоволі сягнув 76-річного віку.
У давнину політичний журналіст Жерар де Вільє пече детективи, як оладки, і так само хутко продає — щоб не вистигли. «Вбити Ющенка» — вже 158-й. Жаску назву (до речі, в оригіналі вона звучить дещо інакше, ніж на сайтах — «Убийте Ющенка») політичний детектевіст застосовував і до кількох інших топ-прототипів, наприклад, російською була перекладена його книжка «Вбити Кіссінджера», проте, дякувати Богові, він теж живий. На сайті www.rusparis.free.fr згадується і детектив «Убити Папу». А жертвами літературних пророцтв пана де Вільє стали Анвар Садат і Раджив Ганді. Садата вбили за рік після виходу у світ роману, індійського лідера — через п'ять років, причому де Вільє в черговому детективі доволі точно описав, як це станеться. Страшний чоловік цей Жерар де Вільє.
Але перо не здригнулося. І потому ще десятки романів вискочили з-під нього з назвами-топонімами — «Фурія із Белфаста», «Білявки з Преторії», «Макабричний танок у Белграді», «Камбоджiйська рулетка», «Шабля бен Ладена», «Лас-Вегас: фірма гарантує смерть»... Добру в'язку детективів присвячено Росії — «Кремлівський слід», «Чеченська помста», «Золото Москви», проте мало з них перекладалися в Росії, хоча інші речі, де там видавалися, і видаються.
Зазвичай Жерар де Вільє приїздить у цікаві чи гарячі точки планети, де відбувається емоційне запліднення чергового роману. Реальність перемішується з вигадкою. Але про художню цінність не йдеться. Зрештою, тим, хто любить гаряченьке, вона й ні до чого.
Між другим і третім туром наших виборів — коли стало зрозуміло кожному: почалося не на жарт! — детективіст прилетів до Києва. Супроводжував його Андрій Курков. На місці пана де Вільє я б задумала ще й роман про Юлію Тимошенко. По-перше, це б припало до душі ласому Малко Лінге, а по-друге, хай уже краще французький детектевіст приїде навесні 2006 до Києва, аніж Гліб Павловський.