Олександр Панченко ще на «посаді» верховного отамана. (Укрінформ.)
Вірус розколу вразив козацький рух ще на початку 1990-х років: хто більше не бажав сповідувати православ'я під юрисдикцією Київського патріархату, той «відбрунькувався» у так зване Військо запорізьке низове (ВЗН). Проросійськи налаштоване козацтво очолив Олександр Панченко. Та невдовзі керманич новоспеченого товариства був застуканий на хабарах і загримів за грати. Булава отамана перейшла до Петра Заболотного; затим її передоручили директоровi Запорізької школи джур Валерію Наріжному.
Двотисячне козацтво ВЗН вже ніби й оговталося після арешту отамана Панченка і викликаних цим ганебним фактом кадрових пертурбацій, як у вересні 2001 року — знову непрогнозоване: Валерій Наріжний добровільно склав свої повноваження. Це сталося невдовзі по тому, як Президент Леонід Кучма амністував Панченка. Екс-зек упродовж двох тижнів об'їжджав козацькі курені — і таки, судячи з подальшого перебігу подій, реабілітувався перед запорожцями... Козаки споконвіку голосують не підняттям рук чи опусканням бюлетенів у шпарину; вони шикуються за кандидатом, у якого, вважають голосувальники, більше здібностей навести лад у війську, а також чеснот. Тоді за паном Панченком зазміїлося аж 173 делегати, а за його опонентом, нічим не заплямованим полковником Віталієм Поповим — лише 26. Даний феномен заступник голови партії «Реформи і порядок» і народний депутат Сергій Соболєв прокоментував тоді як свідчення хронічної хвороби чинного режиму: «У країні, де колишні зеки (як Віктор Янукович. — Авт.) призначаються «губернаторами», не варто дивуватися, що така людина знову стала біля цікавої годівниці».
Скажи мені, хто твій отаман, і я скажу, який із тебе козак. Сприймаючи це твердження як орієнтир для подальших дій, порядні козаки відмовилися виконувати команди такої аморальної персони, як Панченко. Альтернативно, з користю винятково для козацької громади, почали тоді функціонувати інші товариства — «Запорозька Січ» під проводом Миколи Горошка, якого з часом змінив Анатолій Ярош; Запорізький козачий округ, очолюваний Євгеном Близнюком. Пан Євген виявився найщирішим отаманом українського козацтва, адже став потужним організаційним «магнітом», здатним, як наразі з'ясувалося, зібрати в єдиний кулак різні полки і курені. І не тільки українські.
А 5 серпня 2005 року стало черговою історичною віхою козацького літопису. Саме цього дня Мін'юст офіційно зареєстрував Міжнародний союз козаків (МСК) «Запорозька Січ», створений на базі колишнього Запорізького козачого округу. До його складу вже увійшли 26 полків, 18 окремих куренів, 17 козачих громад і господарчі підрозділи Запорізької, Донецької, Херсонської і Черкаської областей, а також Республіки Крим. «Зроблено тільки перший крок, — сказав на прес-конференції генерал-отаман Близнюк. — Об'єднання буде масштабним. На першому етапі — українського козацтва, затим є намір згуртувати козаків ще й близького і далекого зарубіжжя. Вже підписано сім угод, своєрідних протоколів про наміри, із Донським і Кубанським козацтвами, Військом Калмикії, Чорноморським козацтвом Придністров'я». Загалом, на з'їзді козаків Лівобережної України угоду про співпрацю з МСК «Запорозька Січ» підписали представники аж 36 організацій. Однодумці пана Близнюка упевнені, що зговірливішими надалі будуть усі козачі округи і курені — від Санкт-Петербурга до Нальчика. Спонукає сусідів до цього поведінка Олександра Панченка, якого російські козаки донедавна вважали єдиним в Україні «справжнім» отаманом.
«Пройдисвіт він, — однозначно оцінив оборудки екс-отамана Євген Близнюк. — Може подавати не мене позов до суду, але це ж так! Панченко вже двічі зганьбив українське козацтво, і пляма лягла на усіх нас. Не хотів знову відповідати за свої діяння, ось і втік».
Свого часу «Україна молода» писала про оборудки верховного отамана ВЗН Олександра Панченка. Восени 2004 року, приміром, за сприяння запорізького міського голови Євгена Карташова він незаконно одержав на товариство близько 70 тисяч гривень, третину яких напередодні виборів Президента України привласнив і, за поки що непідтвердженою інформацією, використав для пиятики своїх козаків, доправлених у Київ для придушення Майдану, яке тоді готували симпатики Януковича. Потрапивши на гачок слідчих, Панченко опинився за кордоном. Оголошений у розшук, він і досі не ризикує повертатися. Вірогідно, і надалі лише здалеку відстежуватиме за процесом об'єднання козацтва, для дискредитацiї якого так багато накоїв...
Запоріжжя.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
