Московський час. Куранти б'ють по Україні

      Малопомічений аспект політичної кризи, на якому варто закцентувати увагу, — криза вдарила під дих міжнародному авторитету України. Синонімом України в очах світової спільноти на найближчі шість місяців стала нестабільність. В останні дні відбулася редукція символів та ідей вільнодумного, демократичного Майдану, що болісно для нас засвідчили заголовки вчорашніх провідних світових видань — «Гнилі апельсини», «Кінець Помаранчевої революції», «Оранжева тривога», «Помаранчева революція пожирає своїх дітей». Світ отримав нагоду засумніватися в тому, що український Майдан справді був природним продовженням боротьби демократичної європейської цивілізації з пережитками автократичної совдепії. Захід отримав підтвердження того, що боротьбу з Росією за Україну остаточно ще не виграно.

      Відтак Захід чекає, чи Україна зуміє використати другу спробу побороти пострадянські політичні та економічні традиції, відмовитися від візантійщини і корупції. А це означає, що допоки нам годі очікувати інвестицій, допомоги, чітко виробленої політики підтримки. Відповідно, на великій геополітичній шахівниці знову активізується Москва. Півроку по нашій революції російський ведмідь ображено смоктав у барлозі дулю. Але він не дрімав у той час, як українці майже безжурно стежили за подiями на владному олiмпi. Тепер Кремль спробує застосувати всеможливі схеми і заходи, аби відіграти втрачене і поновити вплив на цю свою колишню колонію.

      Першою реакцією і партнерів, і недругів було деяке сум'яття, хоч, зрештою, оговтавшись до четвергового вечора, і Брюссель, і Вашингтон, і Москва назвали відставку уряду прогнозованою, зрозумілою. Міністр закордонних справ Борис Тарасюк у коментарях пресі після прощального засідання звільненого кабінету Юлії Тимошенко заявив, що зарубіжні партнери України «занепокоєні політичною кризою, ... від них звучить тривога з цього приводу». Першими, кому Віктор Ющенко особисто повідомив новину за кілька годин по підписанню указу про відставку уряду та секретаря РНБО, були керівники Росії та Польщі, які, судячи з офіційних повідомлень прес-служби Президента України, «з розумінням сприйняли дії Президента Ющенка». З не меншим інтересом, ніж позавчорашнє розуміння, Захід очікує на найближчий розвиток подій у Києві та набір антикризових заходів, які мусить застосувати несподівано рішучий Ющенко. Офіційна реакція США обмежилася заявою представника Держдепартаменту Шона МакКормака, складеною в дусі віри у те, що «народ України вийде з цих різких змін сильнішим, це процес будівництва сильнішої демократії». Речники НАТО та Єврокомісії запевнили, що «ця внутрішня проблема не дозволить жодним чином зашкодити тісній співпраці, налагодженій останнім часом». Але це глянцеві слова, які відтворюють радше не підтримку, а стривожене очікування.

      Насправді, як довели, наприклад, розмови в кулуарах Міжнародного економічного форуму в польській Криниці, центральноєвропейські держави-новачки ЄС шоковані. «Навіть вважаючи такий розвиток подій майже неуникненним на нинішньому етапі, всі бояться можливої дестабілізації в Україні, — розповідає «УМ» польський аналітик, який був присутнім на форумі. — Про інвестиції чи крупні бізнес-проекти наразі не може бути й мови».

      Зате насичені бадьорістю російські коментарі. Президент Росії Володимир Путін, якого звістка про відставку уряду України застала в Німеччині, де він саме підписав з канцлером Шредером угоду про будівництво нитки газопроводу в обхід України, з тонкою посмішкою доброго друга сповістив пресі, що його держава, яку зв'язує з Україною незліченна кількість ниточок, завжди готова прийти на допомогу братньому українському народу. Добре пам'ятаючи, як Кремль «ішов на допомогу» напередодні наших виборів-2004, хочеться тішити себе надією, що й тепер він не дійде. Утім, можливо, тепер росіяни підуть, як учив Ленін, «іним путьом».

      Ручне російське телебачення певним чином підказало можливі альтернативні точки впливу на український політикум (хоч і очевидних у ньому цілком вистачає). Скажімо, сюжет на РТР, що пройшов у лейтмотиві «Оранжевий туман розвіявся», зібрав у кадр усі колишні дорогі осколки старого режиму, зокрема і ті, що після минулорічного революційного вибуху попадали на московську землю, а тепер восхваляли «бідну Юлю», якій Президент не дав можливості самостійно діяти. Скорбота за Юлією Володимирівною тим дивніше виповзає з російських вуст, що саме екс-Прем'єрка була досі в Росії незручною фігурою, особою, яку розшукує Інтерпол і кримінальні справи проти якої досі не закрила російська прокуратура. З одного боку, російська преса припускає, що після відставки Тимошенко і за приходу в уряд «бурята, народженого в Якутську», економічна співпраця з Україною пожвавиться. З іншого боку, висуваються карколомні версії про найнеймовірніші альянси російських політичних кіл із «жінкою з косою». При тому, що такі припущення можуть наразі видаватися фантастичними, цілковито ігнорувати їх, напевно, не варто. Адже саме Тимошенко може стати єдиним потужним лідером нової опозиції і конкурувати з Ющенком, причому в ситуативному альянсі і з есдеками, і з «регіонами».

      Сьогодні українській владі слід звернути увагу і на зовнішні чинники, які сприяють ускладненню кризи. Було б дуже доречним, якби Київ спромігся, не гаючись, запевнити західних партнерів на несхильності курсу на ЄС, рішучості увійти до СОТ та не увійти в ЄЕП — і надати цій стратегічній політиці незаперечні докази.