Чотирнадцята річниця незалежності стала першою, коли влада вирішила святкувати не для себе, а для народу. І за інакшим сценарієм, ніж раніше.
О 10-й ранку державні мужі й жони зібралися у соборі Святої Софії. Ясна річ, таким чином Віктор Ющенко, котрий прийшов із дружиною й дітьми та разом із ними ставив свічки під образами, не намагався перевершити «суперправославний» образ його опонента на минулих виборах Віктора Януковича — просто був самим собою. В урочистому молебні взяли участь представники близько двадцяти найбільших релігійних конфесій, представлених в Україні. Починав колективну проповідь предстоятель УПЦ Київського патріархату, патріарх Філарет. Замість митрополита Володимира (Сабодана) УПЦ Московського патріархату представляв архієпископ Переяслав-Хмельницький Митрофан. Від автокефалів — Мефодій, від греко-католиків — Любомир (Гузар), були також представники римо-католиків, баптисти, лютерани, мусульманські муфтії, головний рабин Києва й України та ін. Гімн лунав християнський — «Молитва за Україну» Михайла Лисенка. Сфотографувалися, виходили під дзвони. Слід зазначити, що цей собор не належить до жодної конфесії і в несвятковий час є музеєм, тож спроба примирення багатьох конфліктуючих сторін у церковному питанні очевидна.
Після цього процесія пішки рушила покладати квіти. Їх «отримали» пам'ятники князеві Володимиру, Тарасовi Шевченку і Михайлові Грушевському. Біля Кобзаря хор імені Верьовки виконував «Реве та стогне Дніпр широкий», а есдеки влаштували пікет протесту. Однопартійці Медведчука відзначили День незалежності пуском прив’язаної до повітряної кульки символічної ракети, до якої були приклеєні фотографії нового Президента, урядовців та інших представників влади. Їхні вигуки «Ющенко — геть!» заглушало скандування «Ю-щен-ко!» та «Юля!» — це вже кричали прихильники «помаранчевих», також представлені на іншому боці вулиці Володимирської.
Опівдні Президент знову повернувся на Майдан, де виступав майже щодня під час революції, а востаннє промовляв до народу на початку лютого, під час вступу на посаду глави держави. Трибуни не було — В. Ю. говорив на площині монумента Незалежності, звідти ж, звідки й на інавгурації. Майдан цього разу зібрався не надто великий — близько 20 тисяч, а на передній план вийшли носії прапорів «Народного союзу «Наша Україна», Української народної партії, якоїсь «Молодої України». Було помічено, що людей із червоно-чорними стягами наперед не пускали. НСНУ презентувала також «шарові» кепки-блайзери помаранчевого кольору зі своєю символікою. У масах донесхочу розповсюджували партійну пресу — від «Демократичної України» Кінаха до «Лейбориста України» ВПТ. Черга й тиснява виникла біля фургончика прихильників Януковича — «Молодь регіонів» привезла цілу машину надутих повітряних кульок із логотипом Партії регіонів, і відбою від бажаючих отримати їх безплатно також не було.
О третій у Маріїнському палаці Президент нагородив аж 781 громадянина. Найголовніший «один» — Георгій Гонгадзе, який став Героєм України (посмертно). Його вдові Мирославі орден Держави передадуть пізніше. Також Героя посмертно отримали знайомий читачам «УМ» лейтенант Олексій Берест — українець, який у 1945 році брав участь у встановленні прапора над Рейхстагом, та письменник Олесь Гончар. Із живих — хірург Олександр Шалімов та гірник Михайло Горошко. Серед відзначених медалями — народні депутати Володимир Стретович, Іван Томич, Олександр Гудима, Борис Беспалий, Павло Качур, Юрій Ключковський, Володимир Яворівський, Рефат Чубаров, Володимир Кафарський, Михайло Мельничук, Юрій Оробець. Звання заслужених працівників присвоєно в 29 галузях.
На Майдані в цей час ішов концерт, у якому, всупереч анонсам, було аж ніяк не менше шароварів та гопаків, ніж раніше. Свої фольклорні композиції на сцені представили колективи з усіх регіонів, а від пісень у стилі традиційної естради «а ля «Я України син» також хотілося попити пива абощо. Бо було таки спекотно.
Дощ лупонув якраз після того, як о 22-й «достріляли» останні залпи святкового салюту. Перед тим глядачі, яких на Майдані зібралося вже кілька сотень тисяч, оцінили поп-рок-концерт за участю не лише «Тартака», Бурмаки тощо, а й гурту «Крикуни долини Смерті», де грає майбутній зять Юлії Тимошенко британець Шон Карр. Фінальну пісню гурту «Королівські зайці» львів’яни виконали не самі, а разом із донецьким «бендом» «Армада». Звук був поганий, але настрій — кращий. Бо нарешті є не лише незалежність, а й свобода.