Початок на http://www.umoloda.kiev.ua/number/495/244/17920/
Тут ще є така колізія. Я особисто переконаний, і доводжу це Генеральному прокуроровi, що людина, яка, на міліцейському жаргоні, «приземлена», тобто затримана, швидше дає об'єктивні свідчення. Якщо підозрюваний дав свiдчення, довго тримати його необов'язково. Моя позиція така: слідчий має взяти з нього як заставу все, чим той володіє, — акції, будинки, машини тощо, зверху хай покладе певну суму грошей, скажімо, мільйон, — і хай сидить на підписці в Україні. Якщо втече в Москву — заберемо гроші в бюджет. Але така людина має бути «приземлена». Хтось назве це жорстокістю, але я так не вважаю. Використання подібної схеми зі свідченнями по ланцюжку допоможе дійти до самих верхів, організаторів усієї злочинної системи розкрадання країни.
І ще раз наголошу: прізвища, яких чекає вся країна, у нас уже фігурують. Чи достатньо цього буде для слідства — побачимо. І знову-таки зауважую: всі посадові злочини, від голови сільради й вище, — прерогатива прокуратури. Міліція поки що лише виконує деякі прокурорські доручення. І справа просувається, хоча нас не задовольняють темпи. Треба набратися терпіння.
Зверніть увагу: суспільство говорить про відсутність результатів притягнення злочинців до відповідальності, а опозиція — про якісь небачені репресії. Істина, мабуть, десь посередині. Ми не повторюватимемо практику кучмістів, які спочатку кидали за грати, а потім шукали за що. Ми йдемо по тому дуже важкому законному шляху, який встановлений для міліції та прокуратури, з усіма нашими судами включно, перехресними допитами, виїмками документів та пошуками інших доказів.
Обсяги роботи просто колосальні. Наприклад, зараз ми до Дня шахтаря підготували гірникам «подарунок» — виявили в Донецькій та Луганській областях мільйонні розкрадання бюджетних коштів, які виділялися на створення нових робочих місць після закриття шахт. «Губернатори» підписували плани створення робочих місць із певними комерційними структурами, перераховували їм гроші, а ті майже ніяких робочих місць насправді не створювали. Так, за моїми підрахунками, на організацію одного нового — реального — робочого місця на Луганщині витрачалося в середньому 500 тисяч гривень! Така була ціна цих зловживань. Та краще ці 100 тисяч доларів просто так дали б одному нещасному шахтареві, щоб він дійсно забезпечив собі безбідне життя. І хай шахтарі зараз знають, яка влада ними керувала і як їх дурили. Я обов'язково подам довідку з цього приводу Юлії Тимошенко, яка запланувала поїздку на День шахтаря до Донецька, і сам хочу поїхати у ці регіони й провести там відповідну роз'яснювальну роботу. Щоб люди розуміли: так, новій владі сьогодні важко, можливо, вона не в повній мірі зараз виконує ті соціальні завдання, які ставлять перед нею шахтарі. Але вони мають розуміти, що перед президентськими виборами-2004 третина державного бюджету за різними програмами працювала на Східну Україну, а кошти розмивалися комерційними структурами, близькими до попередньої влади. І я повезу не просто гасла, а докази. Кримінальні справи з цього приводу вже порушені, проходять відповідні експертизи. До речі, згадайте моє слово: обвинувачені знову кричатимуть про політичні репресії.
— Чи багатьох відомих людей не вдалося затримати через особливу позицію Генпрокуратури?
— Це визначаю не я. Хоча в мене перед очима стоїть перелік із чоловік п'ятнадцяти. Ми збираємо матеріали разом із прокуратурою, порушуємо кримінальні справи, вони визначають цим актом, що є скоєння злочину, а далі слідство переходить на їхню територію. У цьому контексті я наполягаю на зустрічах із Президентом, у тому числі в рамках координаційних нарад силовиків, і виступаю за оптимізацію тих чи інших справ, які мені здаються достатньо сильно документованими. У прокуратури, як правило, є своя точка зору. Хоча, ви бачите, нові прізвища досить часто спливають. Як на мене, ця робота мала б бути активнішою. Але Святослав Михайлович Піскун неодноразово заявляв, що він має нагляд наді мною, а не я над ним. Така буква українського закону.
— Тобто чи правильно ми розуміємо, що описана вами схема, за якою треба частіше «приземляти» на підписку про невиїзд, не працює належним чином саме через спротив прокуратури?
— Слідчий міліції і прокуратури — особа процесуально незалежна. Ні я, ні Піскун не можемо вказати йому, що робити. Але ми можемо встановлювати певні загальні критерії. Я, наприклад, для своїх слідчих підписав розпорядження на місця, щоб вони ширше застосовували норму закону про можливість відпускання під заставу. Між іншим, такий підхід я перейняв від голови Верховного Суду, пана Маляренка, який вважає, що затримувати потрібно осіб лише за загальнокримінальні злочини — вбивства, згвалтування, побиття. А люди, які вчиняли економічні злочини, до суду можуть знаходитися і не за гратами, така цивілізована практика. Я підтримую голову ВСУ в тому, що в таких випадках треба ширше застосовувати метод застави. Як це відбувається в прокуратурі, я не хочу коментувати. Водночас, я не хотів би, щоб склалося враження про протистояння міліції й прокуратури. Це абсолютно нормальна ситуація, міліція є гарячою, а завдання прокуратури — трохи стримувати нас. Бо саме вони забезпечують нагляд над дотриманням законності. Без тертя нема любові. Проте ненормально, що досі розслідуються справи бозна-якої давнини, — Гетьмана, Гонгадзе, Александрова. Суспільство не відчуває невідворотності перемоги закону.
— Я особисто вважаю, що виходом із такої ситуації, і пропонував це Вікторові Ющенку, має бути подання від імені Президента до Верховної Ради невідкладного законопроекту щодо зміни підслідності кримінальних справ. Тобто потрібно дозволити всі ці економічні й посадові злочини розслідувати як прокуратурі, так і міліції. Якщо прокуратура вважає, що це суперрезонансна справа, і без прокурорських працівників тут не обійтися, — гаразд, хай вони нею займаються. Якщо це справа голови облдержадміністрації, який украв пару мільйонів, — давайте дозволимо займатися нею міліції і доводити до суду (під наглядом прокуратури). Я готовий узяти на себе таку велику ношу і впевнений, що це буде ефективним виходом із ситуації.
— Як Президент поставився до такої пропозиції?
— Позитивно. Він наказав мені готувати такий законопроект, і до 1 вересня він буде переданий. До речі, прокуратура також підтримує цю річ. Вони ж нічого не позбавляються, мають можливість витребувати за будь-якої нагоди справу на перегляд.
— Ви згадали про фігурування у деяких свідченнях імені Медведчука. Чи може Віктор Володимирович готуватися до порушення кримінальної справи?
— Мені здається, чоловік давно готовий. Він професійний юрист і чітко знає, як кваліфікуються його діяння. Коли проти нього накопичиться критична маса свідчень, має бути порушена кримінальна справа. Але поки що почати кримінальне переслідування з цього приводу має право лише прокуратура.
Я вже не кажу про Медведчука — згадаю хоча б одну чудернацьку ситуацію з колишнім першим заступником глави Вінницької облдержадміністрації. Чоловіка підозрюємо в розбазарюванні більше 3 мільйонів державних коштів, нецільовому використанні і т. д. Приносимо цю справу в обласну прокуратуру. А вони дивляться, розкидають по епізодах, та так, що немає підстав для порушення кримінальної справи. Я звертаюся до пана Шокіна, заступника Генпрокурора, з проханням переглянути такий підхід. Справу відкликають з обласної прокуратури, знову зводять докупи, повертають назад і кажуть, що таки є підстави для затримання. Тим не менше, час спливає, а чоловік почувається спокійно. Знову звертаюся до заступника по слідству Шокіна. Вже після цього запрошується відповідний фігурант до Києва на допит, дає свідчення, відпускається на підписку. Бачите, це складний механізм. Я не хотів би розчаровувати людей і зайвий раз розписувати, як важко з усим цим розбиратися. Але з іншого боку, зазначу, я не Дзержинський і не бачу доцільності ставити до стінки — і «в расход». У мене зберігається, як пам'ять, намальована Раїсою Богатирьовою (депутаткою із фракції «Регіонів». — Ред.) листівка, де мене прирівнюють до Берії. Але я й не Берія, і не Єжов, і не Малюта Скуратов, і взагалі не мстива людина. Я вважаю, все має бути за законом, хоча цей шлях значно важчий, обставлений різними рогатками. І коли ми маємо певний проміжний результат — затримання підозрюваного, я спокійний за дії слідчих. Бо тієї кількості доказів, яку вони знайшли, перелопатили, як правило, достатньо для впевненості міністра. І досі жоден суд не скасував порушену нами кримінальну справу з категорії резонансних.
Я взагалі, до речі, вважаю, що таку потугу, як зараз, міліція мала лише при одному міністрі — Юрієві Кравченку. Так вийшло, що він був витіснений з української політики внаслідок акції «Україна без Кучми», в якій я брав активну участь, потім склалося так, що його дочка була звільнена з Державного інноваційного фонду внаслідок перевірок, ініційованих мною. Тобто я виявився ворогом Кравченка не лише політичним, а й особистим. І тепер Міністерство внутрішніх справ після періоду певного застою знову набрало значної сили. Але це вже зовсім інша сила. Якщо раніше МВС було інструментом політичної розправи, то зараз це інструмент закону. Раніше тремтіли всі, на кого Кравченкові давали команду «фас». Тепер тремтять усі, хто має через що тремтіти. Бо знають, що мені «фас» не кажуть. І я не віддаю наказів «убити» конкретного політика чи партію. Але не скажу і «стоп», якщо будуть підстави для притягнення до відповідальності будь-яких діячів із будь-яких партій. У тому числі й близьких до нинішньої влади. Такою була умова Президента Ющенка. І на мене не може чинити тиску жоден політичний чи державний діяч. При цьому я дуже миролюбний і, скажімо, не підписував заяви проти Порошенка, як деякі мої колеги (посміхається).
— Ви наголошуєте на політичній незаангажованості органів внутрішніх справ, а тим часом працівники міліції та належних до неї структур досить часто охороняють деяких учасників різних бізнесових, господарських, навіть політичних конфліктів. А подекуди міліцію прагнуть узяти під контроль регіональні керівники...
— Щодо останнього, то справді був конфлікт із деякими керівниками областей, які вважали, що начальник міліції має бути з ними узгоджений. Моя позиція — начальник обласного УМВС не повинен узгоджуватися з «губернаторами». Бо міліція має співпрацювати з владою, але не обслуговувати її. У двох випадках, на жаль, я порушив цей принцип. І обидва рази це дало негативний результат. Зокрема, у Львівській області. Тепер ці помилки виправлені.
Проте, звичайно, не можна казати, що міліція настільки вже незалежна від влади. Зокрема, вона прив'язана через фінансову допомогу, яку надають обласні ради, житлові умови тощо. До речі, про наші фінансові проблеми можна окремий «плач Ярославни» розповідати. Скажу лише, що з бюджету мені не додають 200 мільйонів тільки на зарплату. Це не кажучи про обмундирування, озброєння, розвиток тощо. Решту грошей я маю заробляти через спецфонд, усі ці нелюбимі мною послуги ДАІ, Державної служби охорони тощо. Мільярд мені дає бюджет, а ще мільярд я маю заробляти самотужки.
Щодо Державної служби охорони, то, коли я прийшов, вони в основному охороняли фізичних осіб. Причому ті відсотків на 60 були нашими «клієнтами». Це ж зовсім маразм, коли під охороною одного підрозділу міліції чоловік прибував на допит чи в суд за обвинуваченням від усієї міліції. Тому зараз ми фактично повністю прикрили охорону фізичних осіб, окрім державних діячів, і перейшли на охорону в основному юридичних осіб. Між іншим, також провели ротацію охоронців юридичних осіб, щоб наші працівники не були озброєними загонами конкретних фірм. Наприклад, ФК «Динамо». Бо досі Суркіс вів їх вісім років.
І ще до теми стосунків міліції та місцевої влади. Якщо вплив місцевих керівників на правоохоронні органи працює на інтереси держави, то це нормально. Візьмемо, наприклад, ринок «Озерка» в Дніпропетровську. Кажу відверто: я, «губернатор» і голова Фонду держмайна координували дії з повернення цього об'єкта з нечистих рук у державу. Обласний голова запропонував ФДМУ, хто має стати директором, фонд прийняв таке рішення, міліція завела цього директора на ринок. І тепер цей ласий шматок власності слугує інтересам держави, а не закордонним пройдисвітам.
— До речі, щодо стосунків із панами Суркісами. Ви свого часу вже встигли стати заступником керівника фізкультурно-спортивного товариства «Динамо», і ці кадрові пертурбації сприймалися як спосіб «посунути» Григорія Суркіса з його нинішніх позицій в українському футболі та навколофутбольному бізнесі. Але минають місяці, а про якісь зміни тут не йдеться...
— Так воно й було. Але ви пригадуєте бурхливу реакцію пана Суркіса на події тієї «динамівської» конференції? Після цього ми зустрілися в «кулуарах» і поспілкувалися мовою, зрозумілою Григорію Михайловичу. Потім ще раз побачилися — за посередництва голови Рахункової палати — в діловій обстановці на його території і дійшли згоди в такому: ЗАТ «ФК «Динамо» Київ» погоджується — після того, як завершаться усі судові процеси за позовами Григоришина (бо поки що немає юридичної змоги) — віддати МВС не менш як 20-відсотковий пакет акцій футбольного клубу. Також Суркіс готовий надавати кілька мільйонів щорічно (в розумних межах) на розвиток інших динамівських баз. Наприклад, басейну в Одесі. Адже Яні Клочковій нема де в Україні тренуватися, а вона, між іншим, працівник Внутрішніх військ МВС України. Тобто Григорій Михайлович готовий піти назустріч...
— Звільнення голови Донецької обласної ради з-під варти багато хто розцінює як свідчення непрофесійності слідства у справі Бориса Колесникова, недостатність вже згаданої нами доказової бази. Вихід Колесникова з СІЗО називають початком кінця цієї справи як такої. Як ви оцінюєте цю ситуацію та перспективи слідства, зокрема і в суді?
— Я справу Колесникова знаю десь на третину. Знайомий із матеріалами, які зібрав УБОЗ. Ця справа теж була передана в прокуратуру. Коли арештовували Колесникова, я перебував у відрядженнi в Казахстані, але й зараз наполягаю на тому, і погоджуюся з Генпрокурором, що ця справа має ознаки кримінального злочину і не має жодних політичних мотивів. Мені складно коментувати результати напрацювань прокуратури. З іншого боку, запроторення за грати СІЗО чи випуск на підписку не є оцінками справи. Суд двічі приймав рішення про затримання, на третій раз відпустив Колесникова на підписку про невиїзд, але не закрив справу. Усі звинувачення залишаються в силі. Чи вони будуть доведені, залежить від остаточного рішення суду про винуватість чи невинуватість Бориса Колесникова. Я думаю, якщо голова Донецької облради хоче довести свою чесність, він мав би якнайшвидше ознайомитися з матеріалами справи і прийти на суд. Щоб не було зайвих домислів, це варто було б зробити ще до парламентських виборів. На яких, я не маю сумніву, Колесников балотуватиметься до Верховної Ради, а отже, претендуватиме на здобуття депутатської недоторканності.
— Але ж передбачають, що він навмисне зволікатиме з ознайомленням зі справою, аби дотягнути суд до виборів чи й пізніше.
— Я не знаю. Власне, тепер це його конституційне право.
— А от, бачте, ви перед цим сказали, що не надто важливо, за скільки вкрадених мільйонів притягувати людину, — два, три чи десять. Але якщо у справі Колесникова, яка фактично побудована лише на одному епізоді — акціях «Білого лебедя», забракне доказів, він буде виправданий. І це теж буде оцінкою професійності правоохоронців, а Колесников стане героєм.
— Усе може бути. Така українська дійсність. Я не маю права ставити під сумнів чесність суддівського корпусу, хоча й чую багато нарікань з приводу їхньої об'єктивності. У даному випадку, будемо сподіватися, суд ухвалить справедливе рішення. Давайте не будемо забігати наперед і вибудовувати різні сценарії. Поки що сценарій один — проводяться процесуальні дії, справа передана до суду. З іншого боку, я не приймаю старої практики, коли у слідства розвалюється один епізод, а натомість одразу шукають інший. Якщо таке випливе — так і буде, а штучно ми нічого не «пришиваємо». Підприємці Донецької області не дали інших свідчень проти Колесникова. І в нас немає упередженого ставлення до нього, як і до будь-якого іншого громадянина України.
Щодо судів, то можу сказати, що проблеми є і в міліції, і у прокуратурі, і в судах. Важко сказати, де їх більше. Але необ'єктивність трапляється скрізь. У тому числі і в міліції. Але врешті-решт справедливість перемагає. Скажімо, невдовзі після того, як суддя Кіровоградського апеляційного суду, відсвяткувавши відповідне весілля, випустив керівника виборчої комісії сотого округу, виявилося, що цей суддя проходить у справі про зловживання посадовим становищем зі збитками, завданими державі майже на мільйон гривень. Так що на все приходить час розплати, як казали брати-унсовці на Майдані.
— Якщо перейти до іншого підприємця Донецької області, не останнього громадянина України Ахметова Ріната. Ви запрошували його на допит в МВС — «на чай», він, уже з-за кордону, відповів, що подивиться, «яка буде заварка». «Заварка» виявилася у вигляді БТРа, який прислали під офіс однієї з донецьких фірм Ахметова. На що найбагатшому олігархові слід розраховувати далі?
— Пан Ахметов має розраховувати на об'єктивність. З паном Ахметовим, уже на посаді міністра, я зустрічався кілька разів. Зустрічався і з його гінцями, в тому числі й останніми днями. Гінці питали, чи можна йому повертатися. Я кажу, я не прикордонник, звідки мені відомо. У мене немає справи по пану Ахметову. У мене є кримінальні справи, у яких фігурують близькі Ахметова та пов'язані з ним комерційні структури. Є ознаки економічних злочинів, скоєних у цих бізнес-структурах. І ставлення до них буде таким самим, як і до фірм інших громадян в інших регіонах.
Стосовно самого Ріната Ахметова, то його прізвище згадувалося у свідченнях по кількох кримінальних справах, у тому числі вбивствах попереднього періоду. У даному випадку він проходить як свідок. Тому закон дозволяє мені запросити його на розмову. Заварка в мене нормальна — є чорний чай, є зелений, є навіть червоний, каркаде, який особисто мені дуже допомагає, коли вже кава не бере. З червоним чаєм можу до другої чи третьої ночі сидіти. Тож можу Ріната пригостити, поговоримо. А якщо без жартів, то я не сумніваюся, що в мене з ним відбудеться офіційна зустріч, і він дасть свідчення. Ахметов — розумна людина, і має розуміти, що у його інтересах — не залишати недомовок у тих справах, де він фігурує. Для того, щоб його бізнес розвивався спокійно, у тому числі й за кордоном, Ахметов має бути чистим перед правоохоронними органами.
Стосовно використання БТРа, то пан Ахметов і його структури ніколи досі не перевірялися. І коли міліція за дорученням прокуратури прийшла першого разу, наших працівників не пустили. Крім того, там є озброєні люди. Начальник обласного управління допустив лише одну помилку — не повідомив мене про свої плани (приїхати на перевірку фірми «Люкс» із бронетранспортером. — Ред.). БТР мав протаранити ворота, якби їх не пускали, але, на мою думку, така театралізація була зайвою. Тим більше з урахуванням того політичного клімату, який склався в Донецькій області. Там люди ввжають себе скривдженими, тому недоцільно було їх так лякати.
— «Люкс» — це та фірма, з якої фактично починався великий капітал Ахметова, тому він, мабуть, має підстави побоюватися розгрому свого бізнесу на Донеччині у зв'язку з численними перевірками МВС.
— Ці перевірки МВС проводило за дорученням Прем'єр-міністра в усьому гірничо-металургійному комплексі. Там були виявлені незаконні дії як у структурах пана Ахметова, так і Пінчука, і Коломойського. Просто ті роблять розумніше і несуть відповідальність мовчки. А Ахметов не звик до рівності перед законом і дещо «образився». Після того в мене була зустріч із ним, ішлося про незаконне відшкодування десятків мільйонів ПДВ. Я пояснив йому свою точку зору. Я вважаю, що Україна потребує стратегічних менеджерів високого класу, у тому числі й таких, яких зібрав навколо себе Ахметов. З іншого боку, він має звикнути до того, що його привілейований статус, вищість над законом залишилися в минулому. Як людина, яка розбирається в промисловій політиці, я особисто казав Ахметову, що на його місці пішов би на демонополізацію бізнесу. Бо коли в одних руках зосереджено весь ланцюг від вугілля до металу, це може погано закінчитися. Але це моє бачення таке, а не вказівка. Я сказав: «Рінате Леонідовичу, зараз, ми, звичайно, перевіримо все минуле, але якщо ви будете займатися бізнесом згідно з буквою українського закону, у вас не буде проблем. Вашого впливу на вулицях, базарах, незаконних копанках Донбасу більше не буде — там працюватиме закон». І він мене запевняв, що саме так бачить свій бізнес уже багато років. Якщо це справді так, він може спокійно приходити до мене на чай. Може навіть зі своїм прийти. Якщо ж Ахметов сумнівається у своїй економічній історії, тоді говоритиме його величність Закон. Але чийсь бізнес ми навмисно руйнувати не будемо. Просто хочемо поставити всіх у рівні рамки.
— Зараз Ахметов перебуває за кордоном, і там уже (щоправда, в основному не в Західній Європі, а в Москві) сформувалася з високопоставлених утікачів нова хвиля «української діаспори»...
— Це такий «уряд в екзилі»...
— Якi перспективи повернення чи екстрадиції цих людей? Чи повторюватимуться такі випадки, як із Ігорем Бакаєм, коли з приводу його затримання російськими правоохоронцями виник фактично міждержавний конфлікт?
— Я щиро сумую, що в нас не склалися відносини з колегами із Російської Федерації. За такої протяжності кордонів, за такого ступеня інтеграції двох наших економік і суспільств це є ненормально. На раді міністрів внутрішніх справ країн СНД у Мінську, де я, завдячуючи своїм попередникам, навіть головував (а наша делегація приїхала туди в помаранчевих краватках), я мав офіційні і неофіційні розмови з російським колегою Нургалієвим. І переконував його, що навіть з огляду на своє політичне минуле не можу бути ворогом нормальних стосунків України й Росії. Я готовий до максимального поглиблення нашої співпраці в інтересах обох держав. Однак прохолодний клімат у відносинах дається взнаки. Я неодноразово посилав російським колегам офіційні звернення про екстрадицію тих людей, які перебувають на їхній території. Але вони вдають, ніби нічого не відбувається. Точніше, вдавали. Після затримання Бакая, яке проводили не ми, а Бюро координації боротьби з організованою злочинністю країн СНД у рамках міждержавних угод Співдружності, його доставили на дільницю й занесли до книги затриманих. Проте спочатку лунали заяви, ніби його не затримували, а потім росіяни визнали, що Бакай був затриманий, але потім — відпущений, бо є громадянином РФ. Але, по-перше, я маю довідку від самих росіян, про те що Бакай не має російського громадянства, отриману за два дні до того. По-друге, навіть якби він був громадянином Росії, але проходив за фактами скоєння злочинів в Україні, його не мали б відпускати, а в рамках угод про правову допомогу повинні були передати для суду в Україну або судити в Росії. Цього не сталося. Усе зрозуміло: колишній керівник ДУС Бакай користується особливими привілеями на території Росії. Але зрушення є. Хочу порадувати і вас, і читачів, і Бакая: три дні тому я отримав офіційного листа від міністра внутрішніх справ Російської Федерації про те, що він погоджується з необхідністю поглиблення нашої співпраці і пропонує провести спільну колегію двох МВС у Москві у вересні (попередня була в Києві), там буде обговорено всі питання.
Друга ластівка, яка дає нам підстави сподіватися на «розмороження» стосунків із Росією, — це те, що із 12 осіб, котрі проходять свідками у справі благодійного фонду «Артеміда» з добром до людей», де зникло 72 мільйони коштів «Укрзалізниці», і вони (свідки) перебували на території Росії, шестеро вчора прибули з Санкт-Петербурга в Україну для надання свідчень. Крига потроху скресає, і відповідатимуть усі. Росіяни самі не зацікавлені в такому явному порушеннi угод, у тому числі й у рамках Інтерполу. І я свято вірю в те, що рано чи пізно Росія зробить те, що має зробити в рамках міжнародних угод.
Стосовно решти діячів, які перебувають також і в інших країнах, також ведуться плідні розмови щодо їх повернення на Батьківщину.
— В одному з нещодавніх інтерв'ю ви говорили про потребу чималої кількості подань щодо зняття депутатської недоторканності...
— І повторю це й зараз. Навіть знаючи позицію Литвина, який сказав, що поверне всі ці подання без розгляду, нова влада повинна продемонструвати для суспільства: у нас усі рівні перед законом. І якщо є звинувачення щодо депутатів, вони мають бути такими ж рівними, як і всі інші, незалежно від того, до якої фракції належать. Тим більше що Верховна Рада ще жодного разу не відмовляла, якщо такі подання з'являлися в сесійній залі. Відмови могли бути на рівні комітетів, але не в залі. Тому я вважаю, що це обов'язково треба робити, і Президент повністю підтримує мою точку зору.
— Коли чекати на такі подання?
— Спитайте у Генерального прокурора.
— Пане мiнiстре, без цього питання просто не обійтися. Останнім часом з'являються повiдомлення, що на дорогах України зросла кількість аварій, і скільки б МВС не запевняло, що ліквідація ДАІ тут ні до чого, у людей з цього приводу є й інша позиція...
— Дехто каже: мовляв, неправильним було рішення Президента про ліквідацію ДАІ... Я так не вважаю й офіційно заявляю, що підтримую це рішення. Можливо, воно було інтуїтивним, але Президент правильно відчув, що цю пухлину треба видалити. Річ у тім, що ДАІ не мала жодних можливостей карати порушників правил дорожнього руху. Коли інспектор виписував протокол — не квитанцію на сплату штрафу, а лише протокол до суду! — то, щоб ви знали, до бюджету в середньому надходило 60 копійок. Тобто люди або взагалі не йшли в суд, або не сплачували в результаті суду ці кошти. Тому махання смугастим жезлом було повною фікцією, і єдине покарання, яке отримували несумлінні водії — 15 хвилин «пиття крові» з тим заповненням протоколу. Звісно, в результаті з'являлася «десятка» даішникові, аби довго не стояти, чекаючи того протоколу, а водій, від'їжджаючи за сто метрів, казав: «От які хабарники і сволочі!»
Таким чином система ДАІ була гнилою й корумпованою, від чого страждали й ті водії, які чесно виконували всі правила. На цей момент ми повністю відпрацювали всі необхідні зміни в цій системі, і все, що залежить від нас і уряду, буде зроблено до 1 вересня. В Україні було 23 тисячі працівників ДАІ. 12 тисяч із них підуть працювати в єдину постову службу, об'єднуючись із патрульно-постовою службою, тобто будуть на автомобілях і в пішому порядку відповідати за порушення закону й на дорозі, і на пішохідній частині. Умовно кажучи, як за ДТП, так і за, приміром, пограбування кафе. Тисяча залишаються регулювальниками в містах. Якась частина залишиться у господарських службах, а ще 3 тисячі працюватимуть у дорожній міліції між містами — патрулюватимуть дорогу. І критерієм оцінки їхньої роботи буде не кількість штрафів, а стан аварійності на підконтрольній ділянці. Звісно, вони реагуватимуть і на угони, і на перевищення швидкості. Для цього ми вже підготувалися технічно: закупили радари, в яких є електронний пристрій. Вставляєш його в комп'ютер, і він показує, скільки разів було зафіксоване перевищення швидкості. І, відповідно, стільки документів повинен покласти на стіл патрульний.
А тепер головне: яких документів. У всьому світі робиться так: якщо є порушення, людині виписують квитанцію на штраф, вона іде й платить. Не згоден з тим, що порушення було — все одно платить, але позивається до суду і може відсудити ті гроші, якщо дії міліції справді були неправильними. Так і має бути. Тому ми підготували відповідний законопроект, який як невідкладний піде до Верховної Ради. Він, зокрема, регламентує такі речі, як вилучення водійських посвідчень. Це буде робитися тільки у п'яти випадках: п'яний за кермом; проїхав на червоне світло світлофора; виїхав на зустрічну смугу; залізничне полотно; зникнув з місця пригоди. Я знаю, що дехто заявляє, нібито вилучати водійське посвідчення незаконно, бо воно є приватною власністю водія. Але вибачте, якщо сусід убив сусіда своїм ножем, то що, я не маю права вилучити цей ніж як знаряддя вбивства?!
Окрім того, постановою Кабміну ми різко скоротимо кількість випадків, за які штрафуватимуть. Ну і, нарешті, ми забезпечимо законом задіяння технічних засобів контролю: якщо радар або фотокамера зафіксувала порушення правил, людина повинна платити штраф, як це робиться в усьому світі.
Ці позиції є принциповими, і я не сумніваюся, що депутати підтримують законопроект.
— Тобто до того, як цей закон вступить у дію — а це щонайменше місяця півтора — на дорогах буде робитися те, що й зараз?
— Я глибоко співчуваю водіям і пішоходам (коли вночі їду додому, то складається таке враження, що я один зупиняюся на червоне світло), але, на жаль, правоохоронець сьогодні не має законодавчого механізму карати порушників. І проблема в законодавстві. Сподіваюся, парламентаріям вистачить совісті не заполітизуватися в цьому питанні й ухвалити відповідний закон якомога швидше.
— Президент свого часу задекларував, що в кожному селі має бути свій дільничний міліціонер. Це вже в процесі?
— Доповідаю. В Україні близько 30 тисяч сільрад. Зараз я маю там усього 8 тисяч дільничних. Як ви розумієте, я не можу збільшити й без того численну міліцію більш як на 20 тисяч «багнетів». Але закон мені дозволяє впровадити посаду громадського помічника дільничного інспектора. І в двох третинах сільрад ми вже підібрали, а до кінця вересня підберемо вже скрізь кандидатів на ці пости. Ще потрібно провести схід села й затвердити відповідну людину — тільки тоді вона стане громадським помічником дільничного. Я обіцяю цим людям форму, кокарду, гумову палицю, наручники, свисток. Можна з цього приводу посміхатися, але людина у формі на селі є ознакою закону. Я сам із Західної України, там ділять життя на «за Польщі» і «після Польщі». Так от за Польщі в селі, казали, був піп, кмет і поліцай. А тепер — начальства море, поліцая нема, порядку нема.
— Але помічникам дільничних ще потрібно платити зарплату...
— Безумовно. Тому ми вже звернулися до служби зайнятості України, аби взяти цих людей як таких, що прийшли на новостворені місця. З таким підходом вони впродовж року отримуватимуть щомісяця 361 гривню. Зараз більші гроші платять за неробство. Я вважаю, краще ці кошти віддати людям, які нестимуть службу з охорони громадського порядку. Президент «добро» на це дав, відповідна технічна робота вже проводиться.
«У Оксани Караванської колекція була присвячена УПА?» — перепитала я після показу в перший день UFW в кількох людей. «Не знаю, а чому ти так вирішила?» — відповідав дехто. «Щоб не було зайвих запитань, я хочу чітко сказати: моя колекція присвячена Українській Повстанській армії, — це були перші слова Караванської на пресконференції після показу. — У моді стиль «мілітарі», а на якому ж іще матеріалі його можна зробити в Україні?» >>
Приводом для нашого інтерв'ю стала розгромна стаття в «УМ» під назвою «О панно Інно, панно Інно», яка вийшла на початку травня і викривала всі недоліки національного відбору на конкурс «Міс Всесвіт». Проводили його канал «Інтер» і найвідоміша учасниця конкурсів краси від України Олександра Ніколаєнко, а переможницею стала 20-річна Інна Цимбалюк — тендітна модель, студентка Поплавського, скромна дівчина, дочка заможних батьків. Рецензію журналіста «УМ» на цей проект юристи каналу «Інтер» назвали «замовною статтею», яку підготували й оплатили конкуренти пані Ніколаєнко. До речi, батьки Сашi читають «УМ», а в Iнни за нашою газетою регулярно слiдкує бабуcя. Хоча в нашої газети й гадки не було, що матеріал можна сприймати в такому світлі. Погодившись подати думку «протилежної сторони» на життя-буття вітчизняних красунь, ми запросили Сашу та Інну в редакцію, де й поспілкувалися на різноманітні теми. Вийшло, здається, цікаво, місцями навіть гостро й ексклюзивно. Чи були дівчата цілковито щирими — судіть самі. І враховуйте при цьому, що в індустрії конкурсів краси та в модельному бізнесі — свої канони. І хай там як, а 23 липня ми всі вболіватимемо за скромну худорляву панну Інну, яку — вже натреновану й підготовлену — повезе на конкурс «Міс Всесвіт» у Лос-Анджелес її сувора «дуенья», ненабагато старша панна Олександра... >>
Василь Кощинець став першим цивільним керівником загальноукраїнської «колючки» трохи менше року тому. Його досить важко застати в робочому кабінеті, адже весь час він або перевіряє виправні установи i спілкується із засудженими, або проводить численні наради, конференції, колегії. Він залюбки радиться з іноземними колегами, які після зміни керівництва країни відвідують Україну значно частіше. Особливо ту її частину, яку суспільство ніби й не помічає, бо вона знаходиться за високими парканами i бачить небо через клітину грат. А тим часом закриті установи якось непомітно стали відкритiшими, як для громадськості, так i для міжнародних експертів. Не робить таємниць з того, що відбувається на «зоні», i сам пан Кощинець. Тим більше, що лише за півроку йому вдалося дізнатися про справжній стан речей у кожній установі. Про всi ці «таємниці» він розповів у ексклюзивному інтерв'ю «Україні молодій». >>
«Ця виставка готувалася до Різдва вже не вперше, — розповідає Василь Васильович. — Через конкурсний відбір пройшли роботи майже двох тисяч засуджених. Тут ви бачите 260 унікальних робіт різного жанру — різьблення по дереву, чеканки, картини, ікони, які вже високо оцінили мистецтвознавці і представники церков. Деякі засуджені після звільнення навіть стали професійними іконописцями». >>
Перше, що приємно вражає в Міністерство культури і туризму — вільний вхід, тепер в кабінети державних чиновників від культури можна потрапити без перепон — охоронець не заборонить вам переступити поріг Франка, 3. «Ще хочу встигнути зробити пандус для інвалідів», — каже нинішній міністр Ігор Ліховий. У «відкритості» міністерства є й одна приватна історія — навесні минулого року нинішнього міністра Ігоря Ліхового охорона не пропустила в установу, хоча він і домовлявся про зустріч із Оксаною Білозір. Пікет працівників цирків у той день завадив зустрічі з пані міністром і народній артистці України Раїсі Недашківській. «У нас навіть є така історична фотографія», — каже пан Ліховий. До речі, стосунки з цією установою у нинішнього міністра непрості — два роки тому культурне начальство звільнило його з посади генерального директора Нацiонального шевченкiвського заповiдника в Каневi, через суд він поновився, але осад і таке інше...
«Що перевезли в новий кабінет?» — запитую для початку розмови у мiнiстра культури i туризму. «Ось фотографію син зробив цікаву — бюст Шевченка і поруч комп'ютер, і картини Івана Марчука. Але це не мої, він дав, щоб повисіли, прикрасили ці стіни». Поза диктофоном Ігор Дмитрович сказав ще таку фразу: для мене було дуже важливим, коли я погоджувався стати міністром, що ми «однієї крові», як у «Мауглі», з цими людьми: з Президентом, Прем'єр-міністром ми говоримо однією мовою. Цікаво й те, що «однієї крові» з міністром виявилися і його діти, донька — фахівець із музейної справи, син вчиться на спеціальності «економіка культурних установ» в Унiверситетi культури. >>
У статусі головного міліціонера України Юрій Луценко прийшов на зустріч із журналістами «УМ» уже вдруге. Але це інтерв'ю особливе одразу за кількома ознаками. По-перше, після набуття чинності політреформи урядовці набрали нової ваги. По-друге, на носі вибори, і керівникові МВС є що розповісти про їх обставини та цікавих «фігурантів». По-третє, на чолі Міністерства внутрішніх справ Луценко стоїть уже рівно рік, тож є привід підбити деякі підсумки. Двогодинна розмова, за словами самого міністра, пролетіла, мов одна мить. «Польовому командирові» Майдану, веселунові й баляндраснику Юрію Луценку здалося, що цього разу i він, i «УМівці» мало жартували. Висновок: пан Юрій за рік помітно змінився — він сам визнає, що вже майже став міліціонером. Тож і журналісти «допитують» його з «пристрастієм», як фахівця, а не як колишнього колегу. >>
