40-річний міністр на Сорочинському ярмарку не комплексував тим паче. (Фото УНІАН.)
— Пане Юрію, вже банально починати з того, що ваше призначення на посаду міністра внутрішніх справ було однією з найбільших кадрових несподіванок нової влади. Але Луценко — головний міліціонер — це вже звична даність. Водночас, це постійне джерело новин. Як ви оціните сім місяців свого перебування на чолі МВС загалом?
— Аж до самого оголошення у Верховній Раді моя дружина не знала, що я маю зайняти посаду міністра внутрішніх справ. До того вона думала, що все буде нормально й мене зроблять міністром якогось зв'язку. Почула про призначення лише по радіо, була, звісно, вражена, але до вечора, коли прийшла додому, вже трохи перегоріла й сказала лише: «Я хочу, щоб ти повернувся з цієї посади живим і чистим». Для мене це не менш важливе завдання, аніж те, що поставив переді мною Президент — із наведення порядку в країні. А після семи місяців роботи я маю про що звітувати й переходити на новий етап діяльності.
Сухі цифри свідчать про таке. В Україні різко зменшуються показники злочинності. Загалом за цей час зареєстровано 300 тисяч злочинів — це на 4 відсотки менше, ніж торік. Найбільш криміногенними залишаються Дніпропетровська, Запорізька й Луганська області. При цьому по країні кількість умисних убивств і замахів на вбивства скоротилася більш ніж на 10 відсотків — це серйозна цифра, і така тенденція характерна для всіх областей. Зменшилася на 14 відсотків кількість крадіжок особистої власності громадян. На 14 з лишком відсотків менше стало злочинів, вчинених неповнолітніми, що теж дуже важливо для роботи міліції. Можна наводити приклади й далі, але вже за цими показниками можна робити висновок: закон повертається на українську землю.
Після десяти років правління кучмівської команди для нас у вщент розграбованій країні пріоритетною є боротьба зі злочинністю у сфері економіки. У цій царині в 2005 році ми виявили 32 тисячі злочинів, порушили відповідні кримінальні справи. Загальна сума збитків, завданих державі лише за цими справами, — 16 мільярдів гривень. Із них 6 мільярдів ми вже повернули державі. Мені здається, це теж свідчить про ефективність роботи міліції. Якщо взяти, наприклад, такий загальновідомий спосіб розкрадання державних коштів, як фіктивне повернення податку на додану вартість, то ми його виявили на мільярд гривень. Із цієї суми державі повернуто вже 260 мільйонів.
Якщо говорити про подолання кримінальної злочинності, то, окрім зменшення числа вбивств у цьому році, ми розкриваємо колосальну кількість таких злочинів за минулий період. Хочу похвалити роботу карного розшуку в усіх областях. Ось, наприклад, на Донеччині затримали двох кілерів, які дали свідчення ще проти 15 своїх «колег». На них разом «висить» понад сто тяжких злочинів і понад 30 умисних убивств. До речі, останні події з бронетранспортером у Донецьку були пов'язані також із пошуками керівника цього кілерського угруповання. У Донецькій області в покинутому колодязі вже знайдено останки п'яти трупів, на яких указали ці затримані кілери, в іншому місці — ще сім закопаних трупів.
Як ви знаєте, працівники запорізького карного розшуку затримали чоловіка, який десятиріччями мордував людей у цьому регіоні, вчинив близько 60 вбивств дівчат. Між іншим, ми маємо інформацію, що він скоїв немало таких самих злочинів — згвалтування й убивств неповнолітніх — не лише на Запоріжжі й Дніпропетровщині, Полтавщині, Харківщині і в Криму, а й на території Російської Федерації. Там — у Кемеровській області — масштаби діяльності громадянина Ткача зараз уточнюються.
А, наприклад, в Одеській області викрито організовану групу з 22 злочинців (з них 15 заарештовано), на рахунку яких 34 трупи. Зокрема, вони вбили генерального директора АРК «Антерктика» Кравченка, готувалися до вбивства старшого слідчого Генпрокуратури Климовича, скоїли замах на головного редактора одеської газети «Слово» Капелюшного.
У Криму в ущелині знайдено трупи людей, яких свого часу скидали зі скелі, з цього приводу затримані двоє кілерів, вони дають свідчення. Загалом це злочинне угруповання налічувало 12 учасників, вони затримані. На їхньому рахунку — 16 умисних убивств у ході перерозподілу сфер впливу на півострові, в тому числі розстріл у 1998 році заступника Ради міністрів АРК Сафонцева...
Такі дані я можу зачитувати довго. Наголошу водночас, що статистика розкриття вбивств, скоєних цього року, значно поліпшилася й становить 92 відсотки. Тобто хочу, щоб ваші читачі зрозуміли: так, у міліції ще є деякі проблеми, але вона недаремно їсть свій хліб. 300-тисячний загін МВС самовіддано працює, інколи навіть у героїчних умовах.
—Ви згадали про новий етап у роботі міліції. В чому він полягає?
— У тому, що працює вже нова міліція. За ці сім місяців правоохоронні органи вичистилися. Ще ніколи чистка наших рядів не мала таких масштабів. Проти близько 400 осіб порушено кримінальні справи, їх звільнено з системи МВС. Причому йдеться не про лейтенантів і капітанів. Аж до заступників міністра і самого міністра внутрішніх справ, мого попередника (Миколу Білоконя. — Ред.).
Але на цей момент ми вважаємо хибною підхоплену засобами масової інформації тезу про те, що міліціонер якщо не хабарник, то «перевертень». Абсолютна більшість людей у МВС самовіддано працює на благо держави й народу. Я в цьому переконаний.
Так само міліція розуміє, що побороти корупцію неможливо знизу. Треба брати систему, успадковану від Кучми, згори. На цей час за порушеними нами кримінальними справами, що стосуються економічних і посадових злочинів, проходить 112 осіб із числа колишніх керівників обласних державних адміністрацій, серед них 13 голів ОДА та 17 їхніх заступників; 4 голови обласних рад і 6 їхніх заступників; 65 голів райдержадміністрацій і 41 заступник. У цілому за посадовими злочинами в нас проходить 468 керівників від міських до центральних органів попередньої державної влади.
Звичайно, від імені читачів ви мені поставите запитання, чому їх на цей момент так мало відповіло перед законом. Але справа в тім, що наше законодавство сконструйоване таким чином, що міліція знаходить факти, матеріали, порушує кримінальні справи, але, як тільки виходить на особу від голови сільради й вище, вона автоматично передає цю справу в органи прокуратури. У системі прокуратури всього 4 тисячі слідчих (а в мене, наприклад, 15 тисяч слідчих, 15 тисяч оперпрацівників). І в цьому вузькому горлечку прокуратури застряють ці справи. Проте я був би нещирим, якби списував усе лише на об'єктивні обставини. Я позавчора (у середу. — Ред.) офіційно доповідав Президентові про розслідування багатьох резонансних справ і сказав таке: «Я не можу позбутися відчуття, що на багатьох ділянках в органах прокуратури є або пасивність, або відвертий саботаж. Інакше важко розцінювати багатомісячне зволікання у багатьох викритих міліцією справах».
Тим не менше, підсумок першого наступу міліції я підбив би таким чином: ми вичистили з економічного й політичного життя держави кучмістів. Тих, які раніше грабували країну. Тепер «м'яч» їхньої подальшої долі перебуває на полі прокуратури. Дехто з них обрав шлях втечі, в основному в напрямку Російської Федерації. Дехто веде плідні переговори про «затягування» вирішення їхньої долі з відповідними посадовими працівниками... Тим не менше, я впевнений, що ми вже забрали в цих людей вплив на економічне й політичне життя України. І якщо бути відвертим, то я вважаю, що саме на наступних виборах відбудеться перший великий загальнонародний суд над цими людьми. Кожен виборець повинен визначитися: якщо він вважає, що ці люди мають відповісти перед законом і гасло Майдану «Бандитам — тюрми!» має спрацювати, то він не віддаватиме свій голос за списки тих партій, де ховатимуться кучмісти. А їх, на жаль, дуже багато сьогодні лізе у лави політичних сил, в тому числі й дружніх до нинішньої влади. Для цих людей неважливий колір прапора — для них головне триматися за древко й бути попереду у м'якому кріслі. Тому головний висновок про їхню долю має зробити народний суд.
І у зв'язку з цим хочу сказати, що після Дня незалежності, після оголошення нових ініціатив Президента, міліція буде готова до наступного етапу своєї діяльності — карального. Ті, хто грабував Україну, зафіксовані, відтак потрібно буде не допустити відновлення цих явищ з новими обличчями. Ми оголошуємо — хоча, можливо, це комусь не сподобається — двомісячник боротьби із хабарництвом. На сьогодні чиновники, на жаль, іще не відчувають масштабів цієї боротьби, хоча в Україні порушено 2500 кримінальних справ за фактами хабарництва. Це приблизно 20-30 справ щоденно! Уявіть собі: щоденно 20-30 родин отримують чоловіка за гратами. І всі його сподівання, заощадження, впливи тощо залишаються у минулому житті. Тому хочу через вашу газету звернутися до всіх сімей і попросити жінок утримати своїх чоловіків від таких спокус, бо для них це дуже погано закінчиться. Я гарантую, що за два місяці ми наведемо порядок, завдавши удару по хабарниках, де б вони не працювали: від міністерських кабінетів до митних, прикордонних, землевідвідних, архітектурних, навчальних тощо. Для цього буде відкрито новий безкоштовний телефон довіри, за яким кожен громадянин зможе повідомити про факт вимагання хабара. Завдяки такій співпраці з людьми ми покараємо хабарників, подолаємо хабарництво як грунт для тієї системи державної корупції, яка була створена попередньою владою. Ми не маємо права допустити існування такої системи в нових умовах. Але потрібно розуміти: якщо люди кажуть, що міліція має бути з народом, то й народ має бути з міліцією. Луценко і Ющенко не можуть зупинити хабарництво — очиститися ми повинні всі гуртом, усім Майданом, який повинен тривати у кожному кабінеті й помешканні.
— Щойно прийшовши у міністерство, ви говорили про саботаж, спрямований проти нового керівництва колишніми посадовцями та самою системою МВС. На певних етапах говорили навіть про розпач міністра Луценка з цього приводу. Чи припинено саботаж зараз? Чи досі відчувається спротив вашому керівництву? Бо, здається, й зараз є підстави говорити про надмірний вияв «демократії» у вашому відомстві, коли керівники управлінь на місцях навіть подають позови до суду на заступників міністра, які влаштували «розноси»...
— У нашому міністерстві демократія справді на високому рівні. Після того, як був звільнений один мій заступник із «тилових» питань (Олександр Фокін. — Ред.) і на його місце прийшла жінка (Лідія Порєчкіна — Ред.), стало остаточно зрозуміло, що МВС уже не повернеться на попередні позиції. Між іншим, її енергії міг би позаздрити будь-хто з чоловіків із великими погонами...
—Але все ж таки, якби проти вас подавали позов за кожен матюк на нараді, київські суди були б завалені такими матеріалами...
— Мабуть, ви знаєте мене краще, ніж я міг подумати (сміється). А взагалі, перші півтора місяця справді були дуже важкими для мене на цій посаді. Важкими психологічно. Ішов на роботу, як у бій, і там дуже часто відчував не просто пасивність підлеглих, а відвертий саботаж. На цей момент можу сказати, що ми стовідсотково змінили всіх заступників міністра, всіх начальників служб міністерства та обласних управлінь. Відсотків на 75 змінили керівників районних відділів міліції. Між іншим, саме через це, я переконаний, міліція стала ефективнішою за інших наших колег із силових структур. І тепер я вже не можу говорити про саботаж — міліція виконує завдання, які ставить перед нею міністр. Є деякі помилки, непрофесійність, деяка пасивність, але саботажу — немає. На цьому етапі, найближчим часом, я доб'юся стовідсоткового оновлення облич на рівні керівників районних відділів міліції, і справи підуть іще краще. Адже деякі люди просто звикли до тієї системи координат і оцінок, якi існували при Кучмі. А це неприйнятно для нової влади. Я керую міністерством іншими методами.
Стосовно «перегинів демократії» в міністерстві, то я погоджуюсь із вами, що таке є. Вважаю, що зіткнення думок, дебати під час внутрішніх нарад — це нормально, але вже після прийняття рішення, тим більше в такій мілітарній структурі, як міліція, немає місця для публічних дискусій. Тому я вже, наприклад, переказав керівникові львівської міліції (Курочці. — Ред.), що після його невдоволення, висловленого у ЗМІ з приводу критичних висловлювань заступника міністра (Москаля. — Ред.), та ще й звернення до Президента, мовляв, «треба вже від слів про реформу в МВС переходити до діла», він може спокійно переходити в політику. Йому не місце в такій єдиноначальній організації, якою є Міністерство внутрішніх справ.
Щодо цього конкретного конфлікту, то я, з іншого боку, зробив зауваження й пану Москалю про недопустимість того тону, яким він проводив нараду у Львові. Утім ми в будь-якому випадку не в «бірюльки» граємося і не виховуємо «інститут благородних дівиць». Тому хоч би яким був тон начальника, міліція має виконувати поставлені завдання.
— То начальник львівської міської міліції Михайло Курочка, який виступив проти керівництва МВС і звернувся з позовом до суду, буде звільнений?
— Однозначно. Я думаю, як людина свідома він сам подасть рапорт на звільнення. Займатися політикою в будь-якому іншому місці — його людське право. Але підривати міліцію зсередини нiхто не має права.
— Пане Юрію, ви вже самі поєднали притягнення до відповідальності кучмістів із темою наступних парламентських виборів. Що відповісте на закиди новітніх опозиційних ЗМІ, які закидають вам виконання політичного замовлення: мовляв, Луценко навмисно «криміналізує» діячів нинішньої опозиції, щоб дискредитувати їх перед виборцями?
— Я відкидаю тезу про політичні переслідування. Погодитися на таке визначення можу за однієї умови: якщо політикою діячів колишньої влади було розкрадання держави, то так, ми зараз займаємося політичними переслідуваннями. Решта мене не цікавить. Хто з якої партії прийшов, хто є представником старої влади, хто — нової, мені байдуже. Скажімо, один із бізнесменів, який раніше працював із Міноборони й Держрезервом, а за нової влади вже встиг обійняти посаду першого заступника голови адміністрації в одній із західних областей, зараз проходить у нас у кримінальній справі, він написав заяву про звільнення...
— Це Крючков, заступник Червонія на Рівненщині?
— Так. Мене не обходить, якої партії він член, яка влада його прикриває. Головне, що є ознаки вчинених злочинів, і цей чоловік відповідатиме перед слідством і судом.
Так само показовим є приклад пана Кушнарьова, який одразу після приходу нової владної команди почав заявляти про неминучість репресій проти нього. Ця справа виявляє корені сепаратизму, яким «балувалися» деякі наші політики. Адже вони точно знали, що їх чекає кримінальна відповідальність, а тому навмисно йшли на політизацію своєї діяльності. В тому числі й через ідеї так званого федералізму. Але я переконаний, і події навколо екс-«губернатора» Харківщини Кушнарьова це підтвердили: вони в першу чергу — розкрадачі державних коштів, і лише в другу чергу — «федерасти». Цей «федерастизм» є лише прикриттям їхніх злочинних діянь в економіці. І коли Євген Петрович розповідає байки про те, скільки коштів зекономила його позика в банку, я кажу: бюджетні кошти сплачувати по процентах комерційних банків нікому не дано. За 5 мільйонів можна було збудувати лікарні і врятувати дитячі життя, закупити інсулін, заплатити пенсії, пустити їх на якісь інші витрати, але не віддавати комерційному банку, дуже наближеному до «губернатора» Кушнарьова.
Тому все це вони прекрасно знали, і знали, що будуть відповідати, і навмисне вбралися у костюми «федерастів». Але судитимуть їх за економічні злочини. Я, приміром, лише вчора дізнався, що є така партія — «Нова демократія», яку очолює Кушнарьов. Але мене абсолютно не обходить, який різновид демократії він придумав (хоча я завжди гадав, що демократія одна). Мені так само байдуже, що пан Песоцький вийшов з СДПУ(о) — він усе одно відповідатиме за розкрадання Держрезерву. Або потуги пана Шарова оголосити політичний страйк у своїх аптеках у Кіровограді, які займаються незаконним розповсюдженням трамадолу. Так само мене не обходить, що кілька свердловин, які займаються незаконним видобуванням нафти, з одного боку належать членам СДПУ(о), а з іншого — Соцпартії. Ну то й що? Для мене принципу партійності не існує. Моя барикада стоїть на іншій лінії розподілу — людина із законом чи проти закону.
— До речі, ви віддали членський квиток СПУ?
— Партквиток зараз у мене вдома, але я згідно із законом призупинив членство в партії. Так само, як згідно із законом склав депутатські повноваження в перший день свого призначення. Поєднання міністерської посади з партійною і депутатською діяльністю я вважаю неприпустимим, тому що, по-перше, цього не дозволяє закон, а по-друге — мораль. Хоча я й досі вважаю Соціалістичну партію рідною, поважаю Мороза, шаную його за те, що він дав мені дорогу у велику політику. Але я зараз просто не можу бути членом будь-якої партії. Тут, якби й не хотів, виникають дуже неприємні колізії. Ось візьмемо голову СБУ Олександра Турчинова, коли він залишався народним депутатом: з певних тактичних міркувань його фракція, БЮТ, голосувала за звільнення Колесникова, щоб провести в обмін на це певні урядові рішення. Так вийшло, що голос пана Турчинова був відданий за звільнення Бориса Колесникова! Звичайно, це привід для морального конфлікту між керівниками двох силових структур. Такі ситуації зайвий раз свідчать про те, що силовики мають у перший же день позбавлятися залежності від будь-яких партійних чи політичних структур. Для мене аксіома — потреба підкорятися винятково Президентові і закону. І тому коли до мене в перші місяці перебування на посаді намагалися подзвонювати лідери різних політичних партій із пропозиціями змінити своє ставлення до того чи іншого фігуранта, я казав: знали, за кого голосували, — тепер їжте на всю губу. Тому я не піддамся на вплив ані рідної партії, ані інших, близьких чи далеких від мене.
У цій ситуації, мушу сказати, мене дуже непокоїть те, що велика кількість фігурантів кримінальних справ із розкрадання державних коштів сьогодні ховається в лавах не тільки опозиційних політичних структур, а й провладних. Найбільша кількість таких кучмістів сьогодні зосереджена в Народній партії Володимира Литвина. І вчорашньою заявою пана Литвина, який назвав «системною дурістю» роботу міліції з очищення держави від економічних злочинців, я просто шокований. Я розумію, що Володимир Михайлович не називав системною дурістю багаторічне розкрадання держави, коли був головою адміністрації Президента Кучми і спікером парламенту від кучмістського блоку, але мені здавалося, що ця сторінка перегорнута. Тому я буду його просити відкликати свою заяву. Або, в іншому разі, пропонуватиму відкриті дебати в будь-яких засобах масової інформації. Бо не вважаю його оцінку справедливою. Робота міліції з наведення законності в державі й так є не дуже радикальною. А якщо ще й вищі посадові особи даватимуть такі оцінки, це просто підриватиме віру працівників міліції в поставлені завдання.
А так... Знаєте, ото як мурашки смокчуть молочко значно більшої за себе тлі, так у мене (і в Президента також) є враження, що багато хто з переможців узяв собі по одному жирному кучмісту і його доїть. І ті, що смокчуть молочко, подзвонюють мені або в прокуратуру й натякають на те, що той кучміст тепер працюватиме на благо демократії. Але я з таким принципом абсолютно не згоден. І Президент мені сказав: роби те, що робиш, і не звертай уваги.
— Продовжуючи партійну тему. Невдовзі вибори. Якщо вам запропонують місце у списку СПУ, ви погодитеся балотуватися до парламенту?
— Я своє рішення з цього приводу вже прийняв, але надам йому публічності вже після офіційного старту виборчої кампанії. З Президентом цю тему я вже обговорив, і він визнав мою позицію правильною.
— А з Морозом обговорювали?
— Олександр Олександрович перебував на відпочинку в Трускавці, я з ним уже місяця півтора не бачився.
— А могли б усе ж таки натякнути на свій вибір?
— (Сміється). Давайте ще трохи потримаємо інтригу. Але моє завдання — мабуть, уперше в історії України — у виборчій кампанії позбавити міліцію політизації, зробити все, щоб не втягувати МВС у партійні справи. Я підкреслюю: партійні, а не політичні, бо міліція є частиною політичної влади в Україні. Але це не означає, що ми будемо використовувати будь-які форми тиску для захисту нинішньої влади чи нападу на опозицію. Ми лише даватимемо оцінку нашим «клієнтам», у яких виборчих списках вони б не ховалися. У цьому я бачу своє завдання як міністр внутрішніх справ на час виборів.
— В ухваленому законі про політичну реформу, якщо не зраджує пам'ять, ідеться про те, що міністра внутрішніх справ і наступного року призначатиме Президент, а не парламент. Тобто ви підкорятиметеся Президентові, а не мінливій більшості ВР...
— Так і є. Розумію, що надто довго на нинішній посаді не працюватиму, але поки що я міліціонер.
І помиляється той, хто вважає, що я на керівну роботу потрапив безпосередньо з наметів «України без Кучми» транзитом через минулорічний Майдан. Насправді я закінчив Львівський політехнічний інститут, служив у військах КДБ — був пов'язаний з урядовим зв'язком, є лейтенантом запасу (хоча вважаю себе сержантом, бо дослужився в армії до цього звання). Був заступником голови виконкому Рівненської облради, і звільнили мене з тієї посади лише з політичних мотивів — коли я не підтримав диктаторський проект Конституції, поданий на затвердження Кучмою. А найскладнішою у своєму житті вважаю навіть не нинішню роботу, а посаду майстра цеху на рівненському заводі «Газотрон». (Тоді батько — перший секретар обкому партії — пропонував мені піти одразу в конструкторське бюро, але я обрав підприємство. Там із самого початку мене запитали: зможеш? Я кажу, звісно. «А спирт п'єш?» — «П'ю». — «Нерозбавлений?». Я від бравади кажу, що нерозбавлений. «А ми розбавляємо». Наливає мені чоловік алюмінієву кружку чистого спирту, а собі — половину й доливає водою. Випили. Витримав я цей удар. Він каже: «Ну, на майстра могьош. Зараз побачимо, як на старшого технолога». Я відмовився (сміється)). На цій посаді я керував 40 жінками і лише одним чоловіком, наладчиком. Після цього вже можу справлятися з будь-яким колективом. А ще був головним конструктором «Газотрона», мав кар'єру на різних посадах у Міністерстві науки і технологій, помічником Прем'єр-міністра Пустовойтенка...
До чого я це веду? Звичайно, Міністерство внутрішніх справ для мене величезний виклик і шанс, який дав мені Президент Ющенко, аби довести свою ефективність на такій відповідальній ділянці. Але не є принциповим, скільки часу мені тут відведено. Мені лише 41-й рік, і головне, щоб за результатами роботи я поважав себе сам, і мене поважали ті, чиєю думкою я дорожу. Дешевим піаром тут я не займаюся. Але амбіції стати успішним міністром внутрішніх справ для мене є більшими за будь-які партійні амбіції. Про наступні етапи політичної кар'єри я не думаю.
— А які критерії успішності роботи в МВС?
— Насамперед — зростання довіри людей до міліції. Можу вам сказати, що в січні, відповідно до соціологічних опитувань, довіра людей до міліції становила 14 відсотків, у лютому, коли я прийшов на посаду, — лише 7 відсотків. А зараз ми вже перетнули 50-відсоткову позначку довіри до органів внутрішніх справ. Я навмисно не запитую про довіру особисто до міністра, бо підозрюю, що вона дещо вища. Моя мета — щоб міліціонер, якого люди побачать увечері біля свого будинку, викликав не переляк, а відчуття надійності й захищеності. Це один із основних моїх критеріїв.
Другий критерій — зменшення злочинності в державі. І наведені вище мною дані (скорочення крадіжок, убивств тощо), очевидно, уже свідчать про те, що люди відчувають руку закону.
Злочинність, звичайно, на певному рівні все одно лишатиметься, як і в будь-якій країні. Але у нас визначені найперші пріоритети боротьби з нею. Це, зокрема, тотальний контроль над надрокористуванням в Україні. На сьогодні ми на 90 відсотків провели перевірку всіх родовищ в Україні. Виявили, де немає ліцензій, завершимо перевірку до кінця року й поставимо цю величезну жилу, яка досі не працювала, на службу бюджету. (Тут на 4,5 тисячі родовищ ми викрили більше 600 злочинів і встановили збитків на 440 мільйонів гривень, відшкодували вже більше сотні мільйонів).
Другий напрям — це тотальний контроль за обігом спирту в Україні...
— Розбавленого?..
— А тут узагалі не до жартів. Я можу багато розповідати, скільки ми зараз арештовуємо пляшок нелегальної горілки. Скажімо, у Харківській області — півмільйона. А буквально днями арештували 50 тисяч пляшок «Артеміди». Причому вона (народна депутатка Ганна Антоньєва. — Ред.) набралася нахабства дзвонити до мене й домовлятися. Я їй кажу: «Ганю, даремно стараєшся».
Розумієте, нелегальна горілка не вся робиться у підпільних цехах. Її можуть виготовляти, щоб обійти податкову, або в нічну зміну, або в суботу-неділю, як на «Артеміді». І тут приїжджає міліція — у них, звісно, шок. Боротися з цим можна, але ефективнішою є боротьба ще на рівні спирту. Його повністю виробляють державнi підприємства, які не підлягають приватизації. Там є комерційні структури-орендарі. І саме на цьому рівні нам треба встановлювати контроль. Наразі на алкогольному ринку ми перевірили 14 тисяч суб'єктів, порушили 974 кримінальні справи, вилучили 1 мільйон 570 тисяч умовних пляшок. На 80 працюючих спиртозаводів викрито 43 злочини на загальну суму 80 мільйонів гривень. Зараз ми готуємо постанову Кабміну (і з цим моїм планом повністю погодився Президент), яка передбачатиме обов'язковий контроль Державною службою охорони МВС за всіма спиртозаводами й обов'язковий технічний пристрій — так званий «маячок» — на кожному транспорті, що перевозить спирт. І цистерні, і каністрі, і бідоні. На карті України ми будемо бачити, куди він пересувається. Як тільки станеться факт несанкціонованого доступу, буде зірвана пломба — одразу виїде наряд міліції і візьме порушників за ж... Або за «жупан», як я це називаю. Бо досі була яка схема? Випускається спирт, який нібито йде на доблесну кримську парфумерну фабрику (хоча вона вже вісім років не працює) без акцизу. А насправді цей спирт повертає на Харківщину, де на продуктовому заводі одного з народних депутатів розливається, і на тобі — 500 тисяч пляшок якісної, але незаконної горілки, без сплати акцизу. Це колосальні збитки для держави.
— А якого депутата? Бандурки чи Гавриша?
— Вам усе скажи (сміється). У Харкові знають. Станом на цей момент ми спостерігаємо збільшення легального виробництва лікеро-горілчаних виробів на 1,2 мільйона дал, тобто на 55,4 відсотка, зростання акцизного збору на 14 відсотків. Тобто навіть елементарні заходи з контролю на спиртозаводах скорочують тіньовий обіг у цій сфері. А щодо «маячків», то я думаю, що ми могли б це робити за кошти легальних виробників горілки, бо це для них мало б бути вигідно в першу чергу. Думаю, що в цій сфері ми наведемо порядок до кінця року, і це буде надзвичайно вигідно для економіки.
Третій пріоритет, не менш «дорогий», — наведення порядку при реєстрації автомобілів. Про те, що творилося у західних областях, у Києві при перевезенні сотень тисяч авто, ходять легенди. Тепер ми тотально міняємо начальників МРЕВ і сьогодні, якби не замовлені рішення судів, які зобов'язують реєструвати машину без усіх сплат, можна вже було б звітувати про виконання. Наразі ми готуємо низку нормативних документів, організаційних заходів, повну комп'ютеризацію цієї сфери, щоб цілковито припинити практику ненадходження десятків мільйонів гривень до бюджету у цій сфері.
Четвертим пріоритетом для нас є покарання за виборчі злочини. Я вважаю, що про виконання цього пункту ми можемо рапортувати до 1 вересня. Наразі за фактами злочинів на минулих виборах порушено близько 5 тисяч кримінальних справ, за ними виявлено більше сотні організаторів, а не просто рядових виконавців. Ми в основному вийшли на рівень районних держадміністрацій та заступників голів обласних держадміністрацій. Зокрема, у Львові ми вийшли на тих, хто підпалював газету «Поступ», хто підкладав вибухівку «Порі», арештовані виконавці, їхній керівник — це працівники сьомої служби Міністерства внутрішніх справ, так звана «наружка». Вони дають свідчення на того, хто примушував їх це робити, і ця людина перебуває у розшуку. Ще одна новина зі Львова з цього приводу: ми виявили, що там у друкарні податкової адміністрації друкували «пробні» відкріпні талони. Саме звідси їх десятками тисяч розвозили по всій Україні.
Загалом, фігуранти цих 5 тисяч кримінальних справ отримують в основному умовні терміни ув'язнення, організатори — 3-5 років або знову-таки умовно, або в «реальному» часі. Мені здається, тут не в жорсткості справа, бо це була лінія Президента — дати можливість амністувати таких підневільних, виконавців фальсифікацій, які купилися на двадцятку чи 50 гривень. Умовний термін — це теж серйозне покарання для людини, на все життя запам'ятається. Головне — щоб суспільство зрозуміло: більше такого допускати не можна.
Стосовно інших резонансних справ, пов'язаних із виборами, — транзитного сервера, «підрахуя», інших високих діячів — на жаль, це не в компетенції МВС. Їх ведуть інші правоохоронні органи.
—Як ви взагалі оцінюєте цю ситуацію, коли умовними термінами покарані «шістки» та інші рядові виконавці фальсифікацій, а замовники виборчих злочинів, починаючи з середньої ланки, вийшли сухими із води?
— Схема, за якою ми розкриваємо ці злочини, дуже проста і йде знизу догори. Скажімо, коли людина голосує за відкріпним талоном, вона пред'являє паспорт. Перевіряємо кілька сусідніх дільниць, і якщо десь цей паспорт «світиться» більше одного разу, це вже означає скоєння кримінального злочину. Таким чином, ми в кожній області провели т
«У Оксани Караванської колекція була присвячена УПА?» — перепитала я після показу в перший день UFW в кількох людей. «Не знаю, а чому ти так вирішила?» — відповідав дехто. «Щоб не було зайвих запитань, я хочу чітко сказати: моя колекція присвячена Українській Повстанській армії, — це були перші слова Караванської на пресконференції після показу. — У моді стиль «мілітарі», а на якому ж іще матеріалі його можна зробити в Україні?» >>
Приводом для нашого інтерв'ю стала розгромна стаття в «УМ» під назвою «О панно Інно, панно Інно», яка вийшла на початку травня і викривала всі недоліки національного відбору на конкурс «Міс Всесвіт». Проводили його канал «Інтер» і найвідоміша учасниця конкурсів краси від України Олександра Ніколаєнко, а переможницею стала 20-річна Інна Цимбалюк — тендітна модель, студентка Поплавського, скромна дівчина, дочка заможних батьків. Рецензію журналіста «УМ» на цей проект юристи каналу «Інтер» назвали «замовною статтею», яку підготували й оплатили конкуренти пані Ніколаєнко. До речi, батьки Сашi читають «УМ», а в Iнни за нашою газетою регулярно слiдкує бабуcя. Хоча в нашої газети й гадки не було, що матеріал можна сприймати в такому світлі. Погодившись подати думку «протилежної сторони» на життя-буття вітчизняних красунь, ми запросили Сашу та Інну в редакцію, де й поспілкувалися на різноманітні теми. Вийшло, здається, цікаво, місцями навіть гостро й ексклюзивно. Чи були дівчата цілковито щирими — судіть самі. І враховуйте при цьому, що в індустрії конкурсів краси та в модельному бізнесі — свої канони. І хай там як, а 23 липня ми всі вболіватимемо за скромну худорляву панну Інну, яку — вже натреновану й підготовлену — повезе на конкурс «Міс Всесвіт» у Лос-Анджелес її сувора «дуенья», ненабагато старша панна Олександра... >>
Василь Кощинець став першим цивільним керівником загальноукраїнської «колючки» трохи менше року тому. Його досить важко застати в робочому кабінеті, адже весь час він або перевіряє виправні установи i спілкується із засудженими, або проводить численні наради, конференції, колегії. Він залюбки радиться з іноземними колегами, які після зміни керівництва країни відвідують Україну значно частіше. Особливо ту її частину, яку суспільство ніби й не помічає, бо вона знаходиться за високими парканами i бачить небо через клітину грат. А тим часом закриті установи якось непомітно стали відкритiшими, як для громадськості, так i для міжнародних експертів. Не робить таємниць з того, що відбувається на «зоні», i сам пан Кощинець. Тим більше, що лише за півроку йому вдалося дізнатися про справжній стан речей у кожній установі. Про всi ці «таємниці» він розповів у ексклюзивному інтерв'ю «Україні молодій». >>
«Ця виставка готувалася до Різдва вже не вперше, — розповідає Василь Васильович. — Через конкурсний відбір пройшли роботи майже двох тисяч засуджених. Тут ви бачите 260 унікальних робіт різного жанру — різьблення по дереву, чеканки, картини, ікони, які вже високо оцінили мистецтвознавці і представники церков. Деякі засуджені після звільнення навіть стали професійними іконописцями». >>
Перше, що приємно вражає в Міністерство культури і туризму — вільний вхід, тепер в кабінети державних чиновників від культури можна потрапити без перепон — охоронець не заборонить вам переступити поріг Франка, 3. «Ще хочу встигнути зробити пандус для інвалідів», — каже нинішній міністр Ігор Ліховий. У «відкритості» міністерства є й одна приватна історія — навесні минулого року нинішнього міністра Ігоря Ліхового охорона не пропустила в установу, хоча він і домовлявся про зустріч із Оксаною Білозір. Пікет працівників цирків у той день завадив зустрічі з пані міністром і народній артистці України Раїсі Недашківській. «У нас навіть є така історична фотографія», — каже пан Ліховий. До речі, стосунки з цією установою у нинішнього міністра непрості — два роки тому культурне начальство звільнило його з посади генерального директора Нацiонального шевченкiвського заповiдника в Каневi, через суд він поновився, але осад і таке інше...
«Що перевезли в новий кабінет?» — запитую для початку розмови у мiнiстра культури i туризму. «Ось фотографію син зробив цікаву — бюст Шевченка і поруч комп'ютер, і картини Івана Марчука. Але це не мої, він дав, щоб повисіли, прикрасили ці стіни». Поза диктофоном Ігор Дмитрович сказав ще таку фразу: для мене було дуже важливим, коли я погоджувався стати міністром, що ми «однієї крові», як у «Мауглі», з цими людьми: з Президентом, Прем'єр-міністром ми говоримо однією мовою. Цікаво й те, що «однієї крові» з міністром виявилися і його діти, донька — фахівець із музейної справи, син вчиться на спеціальності «економіка культурних установ» в Унiверситетi культури. >>
У статусі головного міліціонера України Юрій Луценко прийшов на зустріч із журналістами «УМ» уже вдруге. Але це інтерв'ю особливе одразу за кількома ознаками. По-перше, після набуття чинності політреформи урядовці набрали нової ваги. По-друге, на носі вибори, і керівникові МВС є що розповісти про їх обставини та цікавих «фігурантів». По-третє, на чолі Міністерства внутрішніх справ Луценко стоїть уже рівно рік, тож є привід підбити деякі підсумки. Двогодинна розмова, за словами самого міністра, пролетіла, мов одна мить. «Польовому командирові» Майдану, веселунові й баляндраснику Юрію Луценку здалося, що цього разу i він, i «УМівці» мало жартували. Висновок: пан Юрій за рік помітно змінився — він сам визнає, що вже майже став міліціонером. Тож і журналісти «допитують» його з «пристрастієм», як фахівця, а не як колишнього колегу. >>
