Річ у тім, що захоплення фінансово-промисловою групою «донецьких» місцевого пивзаводу супроводжувалося гострим конфліктом, замішаним навіть на крові. Дотепер у «шахтарській столиці» не вщухають дискусії законників, політиків та криміналістів на тему: «Як таке взагалі могло статися». І хоч за роки панування «конкретних пацанів» донеччани надивились усякого, крута пивна історія не перестає дивувати донині.
У грудні 1993 року тодішній директор ЗАТ «Донецький пивоварний завод» Олексій Павленко вирішує укласти договір із зареєстрованою у США компанією D.B.S. America Inc. про створення спільного підприємства. Передбачалося, що українська сторона володітиме 51 відсотком акцій (у рахунок чого завод на користь СП передавав цілісний майновий комплекс підприємства). Вклад іншого фундатора оцінювався в 331 тисячу доларів. Крім того, D.B.S. America Inc. зобов'язувалася передати права, які їй нібито належать, на якісь торговельні марки. Останнє, мабуть, було лише фантазією, покликаною якось замаскувати під час державної реєстрації волаючий диспаритет паїв, що їх засновники вносили до статутного фонду (адже вартість виробничих потужностей заводу становила, щонайменше, 5 мільйонів доларів).
Варто пам'ятати, що в ті часи вітчизняне законодавство щодо спільних підприємств не вирізнялося, м'яко кажучи, особливою досконалістю, та й необхідного досвіду вчорашні «червоні директори», які несподівано для себе стали одноосібними розпорядниками солідних господарських об'єктів, й близько не мали. Звідси й очевидні «пробої» в установчих документах, що дали можливість реалізуватися безпрецедентній за зухвалістю афері.
У квітні наступного 1994 року настав момент, який згодом пан Павленко не раз привселюдно характеризував, як «найбільше кидалово всіх часів та народів». Не без допомоги тієї ж D.B.S. America Inc. тодішній директор пивзаводу виїжджає лікуватися за кордон. За статутом спільного підприємства право першого підпису на цей час передається голові наглядової ради СП і президентові D.B.S. America Inc. Юрієві Дороніну. (Настав час сказати, що згадана компанія, на думку багатьох експертів місцевих ринків, завжди була фактичним офшором, а всі її власники перебували в межах України.)
Саме під час відсутності директора на пивзавод зі США переводять обумовлену угодою суму в доларах. Але гроші на заводському розрахунковому рахунку перебували лише два банківських дні: розпорядженням пана Дороніна валюту відправляють назад за океан — нібито для закупівлі сучасної технологічної лінії. Більше на ДПЗа ні «баксів», ані устаткування від таємничих американських партнерів ніхто не бачив.
Спливло чотири роки. Від серцевого нападу помер беззмінний керівник підприємства Олексій Павленко, і його повноваження перейняв син Юрій (директорській родині під час «народної» приватизації дістався чималий пакет акцій пивзаводу). Дуже дивно, на думку багатьох, загинув президент D.B.S. America Inc. пан Доронін, випавши на заміській трасі з власної іномарки, що мчала на божевільній швидкості. На наївній ідеї розкрутитися за рахунок несподіваної заокеанської інвестиції донецькі броварники поставили хрест і на чергових акціонерних зборах нашвидкуруч визнали українсько-американське СП таким, що ліквідовано. Однак, як продемонстрували подальші події, поспішати в такій делікатній справі саме й не варто було.
У грудні 1997 року, за лічені дні до закінчення позовного терміну, D.B.S. America Inc. зненацька знову заявила про себе, подавши до Донецького обласного арбітражного суду заяву про відновлення в правах власності. Позов грунтувався на численних формальних порушеннях процедури ліквідації СП, які мали місце на злощасних акціонерних зборах. Обласний арбітраж приймає рішення на користь позивача. Молодий керівник ДПЗ Юрій Павленко, однак, заявив, що віддавати фактично «за так» невідомим дядькам половину підприємства, що приносить десятки мільйонів прибутку, він не згоден. Однак його опоненти були наполегливі та послідовні, на них працювали кваліфіковані адвокати, а також, як подейкували в місті, добре налагоджені «неформальні» зв'язки в колах, близьких до вітчизняної Феміди. Поступово справа перекочувала у Вищий арбітражний суд (ВАСУ). На осінь 1998 року було призначено вирішальне засідання. А за кілька днів до того, 28 вересня, генерального директора ЗАТ «Донецький пивоварний завод» Юрія Павленка забили у під'їзді власного будинку.
Як тоді визнавали слідчі міської прокуратури, нападники вочевидь намагалися спрацювати під банальну «хуліганку»: жертву спочатку лупцювали кастетами та кілька разів штрикнули заточеною викруткою. І лише коли гендиректор, будучи чолов'ягою кремезним, вирвався з кола нападників та кинувся геть, услід йому пролунали прицільні постріли з ТТ, улюбленої зброї донецьких кілерів. Утім незалежні спостерігачі з регіону, що понині пам'ятають ту гучну історію, звертають увагу на один тонкий нюанс. На момент замовного вбивства Павленка-молодшого останній уже де-факто програв «багатоступеневий» судовий процес (це невдовзі по директорському похороні підтвердив й остаточний вердикт ВАСУ). Тому кривавий інцидент лише додав неприємностей його опонентам, хоча нічого, в принципі, не змінив. Звідси народилася перша версія: невідомі недоброзичливці відібрали життя гендиректорові ДПЗ, аби таким вар’ятським чином кинути тінь на ділову репутацію нового співвласника підприємства (на той час ні для кого вже не було секретом, що фірму D.B.S. America Inc. купило «харчове» крило донецького фінансово-промислового угруповання, очолюваного Рінатом Ахметовим).
Другу версію пов'язують із чутками про те, що Юрій Павленко в останні дні життя намагався перереєструвати на своє ім'я певні частки майна підприємства, які відносять до роялті (періодичне відрахування продавцеві за право користування предметом ліцензійної угоди. — Ред.), зокрема власне торговельну марку «Сармат».
Тож численні знаки запитання в цій трагічній історії залишилися донині, а розпитати кого-небудь з тих, хто ще живий, — неможливо...
Подальші кроки нового хазяїна ДПЗ були абсолютно стандартними для «донеччан» під час їх входження в чужий налагоджений бізнес — «люди Ахметова» відточили цю методику до блиску на десятках промислових об'єктів регіону. На позачергових зборах акціонерів (численних власників однієї-двох акцій, придбаних колись за приватизаційний ваучер) їх переконують погодитися на додаткову емісію цінних паперів, свято присягаючись, що їхні особисті дивіденди від цього тільки збільшаться. А отримавши контрольний пакет, новий хазяїн пивзаводу надалі, вже нікого не запитуючи, штампує рішення про нові емісії та вкладання інвестицій, доводячи таким штибом свою частку власності майже до 100 відсотків.
До базового заводу поступово «приростають» філії, засновані на руїнах радянських пивзаводів, яким менше пощастило у віхолі приватизації. Нарешті новий суб'єкт вітчизняного пивного ринку змінює змушену «багатоповерхову» назву «Закрите акціонерне товариство «Спільне підприємство «Донецький пивоварний завод» на: ЗАТ «Сармат».
Викладена вище історія дозволяє краще зрозуміти ту простодушну нахабність, із якою «донецькі» почали штурмувати найвідоміший український пивний бренд — столичну «Оболонь». По суті, йдеться про конфлікт двох філософій вітчизняного підприємництва, які умовно можна означити як «закон сили» та «сила закону».
Нагадаємо, гучний скандал вибухнув у квітні 2002 року, коли адміністрація закритого акціонерного товариства «Оболонь» виявила факти прихованої купівлі акцій підприємства в працівників, які звільнилися, та пенсіонерів. Скуповування цінних паперів організувала донецька компанія «Керамет Інвест», яку раніше помітили, коли група Ріната Ахметова захоплювала маріупольський металургійний комбінат «Азовсталь» та намагалася, щоправда, невдало, встановити контроль над Новокраматорським машзаводом. З огляду на це, замовник операції не залишився анонімним. ЗАТ «Оболонь» оскаржило в судовому порядку законність відчуження 12 відсотків своїх акцій, які встиг прихопити «Керамет». Аргументували кияни свою позицію тим, що, відповідно до статуту ЗАТ, цінні папери мають бути в першу чергу запропоновані для придбання членам акціонерного товариства. «Донецькі» ж апелювали до Закону «Про акціонерні товариства» та навіть до Конституції України.
Скандальна справа проблукала кілька років по судах, але жоден із них так і не зважився поставити остаточну крапку в позові, за яким не тільки стояли багатомільйонні бізнесові інтереси сторін, а й проглядалися політичні мотиви. Адже після масового «десанту» донецьких чиновників у столичні міністерства, тим паче коли стартувала президентська виборча кампанія, — згадані пивні бренди майже автоматично асоціювалися зі спонсоруванням однієї з команд, які встали на герць за владу — «помаранчевої» чи «біло-блакитної».
Після перемоги першої з них «незалежна» українська Феміда стала потроху схиляти терези на користь столичної «Оболоні». А для донецького «Сармату» почалися не найкращі часи. Конкуренти активізувалися й енергійно потіснили торговельну марку, прикрашену степовим орлом, з уже, здавалося б, освоєних регіонів. Броварників із донецької провінції дошкульно підловлювали на помилках у маркетингу. Таких дрібниць вистачало, починаючи з надто брутального стилю телевізійної реклами.
Ахметівська фінансово-промислова група знайшла вихід у тому, щоб запросити до керівництва «Сарматом» успішного менеджера транснаціональної пивної компанії SUN Interbrew Сергія Калініна. Прийнявши кілька тижнів тому відповідальну посаду в Донецьку, 32-річний випускник журналістського факультету Московського державного університету відразу запропонував низку нестандартних іміджевих ходів, серед яких виділяється нинішня ідея з переміщенням адміністративного ядра Донецької пивної групи до української столиці.
Аби оголошений переїзд не було сприйнято як «друге вторгнення степових орд у Київ», — а бажаючі трактувати подію саме так, напевно, знайдуться, — новий топ-броварник «Сармату» навіть приготував тамтешнім колегам-конкурентам щедрий дарунок. «Компанія «Систем Кепітал Менеджмент» розглядає питання продажу акумульованого нею пакета акцій «Оболоні», — зробив сенсаційну заяву на недавній прес-конференції у столиці Сергій Калінін.
Мабуть, «донецьким» сьогодні дійсно не до чужого майна — своє б утримати в руках. Незалежні експерти прогнозують потужному регіональному клану на найближче майбутнє прискорену децентралізацію, масові перебазування бізнесу за межі Донбасу, а також зміну номінальніх власників та фірмових «імен». Але ж отримати новенький паспорт з іншим прізвищем зовсім не означає відкараскатися від власного минулого.
Минуле, кажуть люди, — завжди повертається.
Сьогодні під будівлею Верховної Ради — пікет. ВО «Свобода» вимагає створення парламентської тимчасової слідчої комісії, яка мала би перевірити звинувачення уряду у багатомільярдній корупції. Іншими словами — сказати «так» або «ні» на заяви відстороненого керівника Держфінінспекції Миколи Гордієнка, за якими очільник українського уряду Арсеній Яценюк завдав збитків державному бюджету на 7,6 млрд. гривень. >>
...16 січня 2014 року: «сильна як ніколи», за словами її лідерів, Партія регіонів проштовхує у Верховній Раді пакет диктаторських законів. Тих самих, які коштували нашому народові не один десяток людських життів. У сесійній залі — всі «диригенти» абсолютно незаконного, але політично «правильного» голосування. >>
Ще на початку вересня уряд Арсенія Яценюка ухвалив рішення повернути до державної власності два гірничозбагачувальні комбінати — Іршанський та Вільногірський. Ці підприємства перебували в оренді у компанії «Кримський титан», яка належить олігарху Дмитру Фірташу. >>
Слова та словосполучення «рейдери», «рейдерське захоплення» нині вже міцно увійшли до лексикону українців. Навіть сусідська сварка за межу в селі супроводжується цими термінами — автору доводилося чути, як один чоловік обзивав іншого рейдером, бо той приорав собі частину нібито чужої території. >>
Блок Юлії Тимошенко обіцяв, що вже сьогодні проект державного бюджету на 2009 рік надійде з уряду до Верховної Ради і розглядатиметься профільним комітетом. Про це журналістам учора повідомив народний депутат від БЮТ Андрій Кожем’якін. >>
За даними «УМ», в апараті Верховної Ради позавчора відбулися дивні колізії із серйозним документом — поданням Генпрокурора Олександра Медведька про позбавлення депутатської недоторканності народного депутата від БЮТ Богдана Губського. >>
