Ностальгія за спасінням

      Учора в Уневі, на Львівщині, відбулося урочисте відкриття пам'ятної дошки на честь ієрархів католицької церкви східного обряду — Андрея і Климентія Шептицьких.

      Андрей Шептицький, Львівський митрополит (1900—1944), був прихильником поєднання українського народу незалежно від конфесійного визнання і палко підтримував ідею з'єднання православ'я і греко-католицизму. Климентій Шептицький, монах-студит, був довголітнім ігуменом Унівської лаври, а з 1944 р. став її архiмандритом. Брати Шептицькі зажили доброї слави у часи ІІ Світової війни, адже саме завдяки їхнім зусиллям удалося врятувати безліч життів, у тому числі єврейських та польських дітей.

      За спеціальним запрошенням глави Української греко-католицької церкви кардинала Гузара на урочистості прибув міністр закордонних справ Республіки Польща Адам Ротфельд. Рiч у тiм, що у війну єврея за походженням Адама Ротфельда було врятовано саме завдяки Шептицьким у студитському монастирі — його разом з іншими єврейськими дітьми сховали серед дітей українських.

      Ротфельд народився в Перемишлянах під Львовом у 1938 році, його батько перед війною працював адвокатом в отців василіан, котрі згодом і займалися організацією порятунку єврейських дітей. У спогадах нинішнього міністра закордонних справ, надрукованих у лютневому числі польського журналу «Політика», зазначається, що прощання з батьками у монастирі УГКЦ для маленького Ротфельда було останнім, він більше не побачив своїх родичів, адже «їхні подальші долі були так само трагічні, як і мільйонів невинних людей, що гинули в ті часи», щоправда, у своїх спогадах для «Політики» Ротфельд зазначив, що гинули вони «від рук німців і українців».

      Героїчні вчинки УГКЦ старанно затирала комуністична пропаганда. Андрей Шептицький помер у 1944 році, а його брат Климентій загинув 1 травня 1951 року в гебешних застінках Владимирської тюрми. Додамо, що Климентія Шептицького за душпастирську діяльність у часи ІІ Світової війни та мученицьку смерть було беатифіковано Папою Римським Іваном Павлом ІІ. Сам же Ротфельд повернувся до Польщі у 1951 році під час акції репатріації польських дітей із Радянського Союзу.

      Учорашня акція в Уневі є продовженням польсько-українського порозуміння. Згідно з офіційною позицією польського МЗС, «урочистість вмурування таблички на шану пам'яті є частиною процесу поєднання, остаточно підтвердженого листом про примирення єпископів греко-католицьких України і римо-католицьких Польщі, виданим з нагоди підписання акту взаємного вибачення від 19 червня 2005 року». Сама подія, на думку кардинала Гузара, була присвячена вшануванню не лише церковних діячів, а й пам'яті людей, котрі 60 років тому переховували дітей. За словами кардинала, якщо кара за cкоєні важкі гріхи сягає чотирьох поколінь, то благословення за вчинене добро простягається на тисячу років. Міністр Ротфельд, який спочатку виступав польською мовою, згодом перейшов на українську і визнав, що брати Шептицькі — справжні духовні провідники України, «аристократи не лише за походженням, а й за духом». На думку львівського «губернатора» Петра Олійника, «подібні польсько-українські спільні акції дають можливість вкотре підтвердити, що взаємостосунки на Львівщині базуються і базуватимуться на засадах добра і християнської моралі». Щоправда, не могла не здивувати відсутність на цій урочистості представників єврейських громад, адже на ній ішлося радше про гуманістичний вимір, і вона не мала вузькоконфесійної заангажованості.