Не кожен українець у Чехії — нелегал

      Коли два місяці тому в Україну з візитом приїздив президент Чехії Вацлав Клаус і говорилося про 200 тисяч наших заробітчан у цій країні, про необхідність їхньої легалізації тощо, складалося враження, що в Україні всіх цих людей сприймають як нелегальних заробітчан. Буцімто що не українець у Чехії — то нелегал. Особливої прихильності ініціатива Віктора Ющенка про гарантії легалізації українських робітників у пана Клауса, як відомо, не викликала. І це не дивно: чи хотів би, скажімо, Президент Ющенко легалізації в Україні сотень тисяч нелегальних мігрантів з Азії? Така заява викликала б переполох. Українці ж у Чехії роками працюють, як-не-як місця робочі займають, гроші вивозять, як можна їм сприяти? Такий стереотип/напівправда постійно кочує чеським суспільством, і сприяння українській міграції для будь-якого чеського уряду було б політичним самогубством. Утім для українців у Чехії рідна держава за бажання усе-таки може багато зробити. Що саме?

Разом нас багато. У Чехії

      Для початку наш уряд повинен хоча б усвідомити, що далеко не кожен українець у Чехії є нелегалом. Нелегал — це той, хто не має ніякого дозволу на перебування в країні:  не покинув території Чехії у останній день дії візи, не продовжив її дію і залишився у країні тощо. Також під категорію нелегала може потрапити іноземець, який працює без дозволу: скажімо, взяв українець короткострокову туристичну візу на 90 днів, а в Празі мурував стіни. Скільки таких нелегальних українців у Чехії — невідомо. Це може бути і 40, і 200 тисяч, статистику ж підвести неможливо! Багато людей проживає тут 3—4 роки, переховуючись по гуртожитках, квартирах, вагончиках. Вони працюють по селах та лісах, де поліцейські чи соціальні працівники мало контролюють.

      Нещодавно міністр внутрішніх справ ЧР Франтішек Бублан звітував про стан міграції в ЧР у 2004 році, цифри цього звіту не виявились особливо великими. Українських громадян серед нелегалів поліція знайшла понад 12 тисяч, відтак 10 тисяч з них було депортовано. І все ж, українці склали три чверті від усіх нелегалів, зафіксованих у країні, і понад 67 відсотків від депортованих з Чехії іноземців. Зауважимо: серед порушників «зеленого» кордону українців було мало — менше тисячі, першість тут належить громадянам Росії і Китаю. Міністр Бублан заявив, що кількість нелегальних мігрантів у ЧР падає, але внутрішній контроль проводитиметься і надалі.

      Зовсім інша справа — з легальною міграцією. Тут усе точно відомо: найбільше до Чехії приїжджають саме українці. Також масовою можна назвати міграцію зі Словаччини, В'єтнаму, Росії. У 2004 році поліція з питань іноземців зареєструванла понад 250 тисяч іноземців. Третину з них становили українські громадяни, які переважно проживають у ЧР тимчасово (з максимально можливим дозволом на рік) — таких було зареєстровано 65 тисяч. Це майже половина іноземців у цій категорії. З них близько 20 тисяч мають роботу, решта 45 тисяч зареєстровані переважно підприємцями. Постійно проживаючих у Чехії українців — 13 тисяч, це менше, ніж в'єтнамців і словаків. Поряд із цим найбільше колишніх громадян України отримали чеське громадянство (445).

      Громадяни України разом із громадянами Росії тримають першість серед претендентів на статус біженця — по півтори тисячі за минулий рік на кожну державу. Правда, розгляд цих заяв рідко коли закінчується позитивно, та це й не є метою іноземного прохача: він просить «екзиль», як правило, тоді, коли вже є нелегалом, а побути в Чехії ще рік-два хочеться (заяви тут розглядають довго).

«Легали» теж плачуть

      Громадяни країн-членів ЄС у Чехії вже понад рік не вважаються іноземцями. Отже, якщо говориться про іноземця в Чехії, то в багатьох випадках під ним йдеться саме про українського громадянина — громадянина «третьої країни». Досить подивитись на чергу перед поліцією у справах іноземців у Празі: більшість очікуючих — золотозубі, коротко стрижені, мовчазні наші заробітчани, яких упізнаєш одразу. Це й є та велика кількість «легалів», які будь-що прагнуть дотриматись букви закону. А їм доводиться далеко не солодко в Чехії.

      Легальні заробітчани щороку приречені своє становище «відвойовувати» в армії бюрократів і всіляких махінаторів. Для прикладу: щоб влаштуватися на роботу, українець повинен спочатку оформити дозвіл на роботу, що можна зробити лише в Чехії, а потім — дозвіл на перебування, так звану робочу візу, яку можна отримати лише в чеському консульстві за кордоном. Для цього українцеві треба оббігати двадцять і більше всіляких інстанцій. І дуже швидко, бо довідки часто мають обмежений термін дії — від місяця до чотирьох. Звісно, всі заяви треба складати чеською, всі підписи треба завіряти у чеській нотаріальній конторі або в консульстві, всі переклади мають бути юридично завірені, до всіх інстанцій треба вистояти багатогодинні черги, на всі дозволи треба чекати часто місяцями. І за всі папери треба платити немалі суми наперед, ніхто не поверне грошей у випадку відмови. Тут згадаєте про чеське рішення про безкоштовні візи? Легальних заробітчан воно не стосується і навіть зачепило: разом із запровадженням безплатних туристичних і транзитних віз Чехія удвiчi підняла ціну на робочу чи підприємницьку візу — майже до 120 доларів. До речі, ще невідомо, чи залишиться ця безкоштовна процедура після 1 вересня...

      Дотепер у Чехії діє принизлива процедура обов'язкової реєстрації іноземця, який приїхав на термін понад 90 днів. На це відводиться 3 дні від дати перетину кордону у відділенні поліції за місцем тимчасового проживання в країні. Якщо ж ти стояв у черзі тиждень і не встиг вкластися у цей термін, у кращому випадку заплатиш штраф — 500 крон. А якщо заробітчанин втратить роботу в ЧР, то автоматично втрачає і право на перебування, тобто негайно мусить покинути країну. Навіть якщо він знайде нову роботу, то його чекає й нова процедура оформлення нового дозволу і нової візи.

Чому туркмени і таджики мають більше привілеїв

      Часто українець опиняється в абсурдній, просто дискримінаційній ситуації, коли при прийомі заяви на дозвіл працювати чеський центр зайнятості вимагає медичної довідки, що потенційний працівник за станом здоров'я може виконувати ту чи іншу роботу. І довідка ця не може бути «старшою» за місяць. Отже, українець змушений пройти медогляд, який коштує щонайменше 2,5 тисячі крон (приблизно 100 доларів). Звісно, він доступніший застрахованим, але страхують тут лише вже працевлаштованих або підприємців, а не тих, хто тільки претендує на це. В результаті українці підшуковують «знайомих лікарів», які не за «дякую» вчасно намалюють необхідну довідку.

      Зі страхуванням здоров'я українців дивна ситуація. Страховки мусиш пред'являти при будь-якому зверненні до чиновника, тому всілякими сумнівними російськими полісами торгують просто під стінами поліції. Але страховок від громадян, наприклад, Киргизії чи Таджикистану не вимагають, бо є відповідна міждержавна угода. Коли ж оформляєш документи на наступний рік, то вже вимагатимуть чеську страхову картку. Тут наступає монополія найбільшої чеської страхової компанії — VZP, яка багато років борсається у боргах. Самі чеські лікарі не дуже радо з нею співпрацюють. Але поліція вимагає від іноземців страхуватися саме у VZP.

      Чи інший приклад — з дипломами. Час від часу достатньо просто пред'явити диплом з українського навчального закладу, перекладений на чеську мову. Але на деякі спеціальності (лікар, санітар, кухар тощо) обов'язковим є підтвердження, що наш диплом відповідає чеським стандартам. Необхідна довга процедура так званої нострифікації, під час якої не виключені додаткові іспити у чеському вузі. І це стосується усіх без винятку українських ВНЗ. Утім дипломи випускників туркменських чи афганських шкіл у Чехії визнають, бо, знову ж таки, є відповідна угода... Отже, йдіть, українці, до Туркменбаші вчитися.

Граніт бюрократії

      Усе це бюрократичне нагромадження не лише з'їдає нерви й гроші українця в ЧР. Наріс цілий букет фірм, які йому радо допоможуть — і у черзі нібито вистоять, і довідки позбирають, і у фірму запишуть, щоб людина з закарпатського села могла приїхати в ранзі співвласника ТзОВ, аби копати канаву. У різноманітних російськомовних газетах Чехiї так і пишуть — оформимо документи без вашої присутності. І чим більше довідок придумають бюрократи, тим більше роботи для таких фірмочок і, ясно, зиску. За оформлення віз iз метою працевлаштування чи підприємництва такі фірми нині беруть від 600 і навіть до 1000 євро. Своїх працівників з України вони просто наймають чеським, скажімо будівельним, фірмам. Усе легально: чех платить фірмі за виконання робіт, а фірма — своїм іноземним працівникам, правда, десь третину з отриманого. Заробітчанин отримає за багатогодинну виснажливу роботу нехай 400 євро на місяць. Якщо їстиме макарони, то йому вдасться віддати «клієнтові» борг за оформлення документів і щось надіслати додому. А 400 євро — це ненабагато більше за мінімальну зарплату в Чехії.

      Ухвалений минулого року новий закон про працевлаштування ще більше ускладнив становище українців — було прийняте правило про оплату кожної розглянутої заяви, а не лише дозволу на працевлаштування іноземця, вигадана ота медична довідка, а також необхідність оформлення дозволу на роботу і для власників ТзОВ. Тоді цей закон назвали «антиукраїнським». Тепер парламент приймає зміни до закону про перебування іноземців. Є ліберальні пропозиції, наприклад, можливість продовжити візу з дією понад 90 днів не на рік, а на два. Та багато змін, схоже, знову «прикрутять гайки» українцям у Чехії — це і необхідність страхування на 30 тисяч євро, і можливість оформити дозвіл на об'єднання із сім'єю лише за межами Чехії, і чутки про продовження терміну оформлення візи.

      Утім не можна сказати, що Чехія зовсім не сприяє українським заробітчанам. На неурядовому рівні тут діють програми з інтеграції, видаються різні поради українською мовою, а на принизливі багатоденні черги перед будинком поліції у справах іноземців нещодавно звертали увагу ЗМІ та уповноважений iз прав людини Отакар Мотейл, що, зрештою, привело до суттєвого покращення ситуації.

      З боку уряду за останній час єдиною серйозною поступкою українським працівникам було рішення запровадити їм своєрідну «зелену карту». Йдеться про залучення спеціалістів з-за кордону. Міністерство праці пропонує їм iз наступного року взяти участь у конкурсі, перемога в якому дозволить за 2,5 року отримати право на постійне місце проживання в Чехії. Звичайно таке право надається за 10 років легального перебування у ЧР. Проект уже триває два роки і масово популяризується, до нього могли бути залучені громадяни Болгарії, Хорватії, Казахстану, Білорусі та Молдови, але чиновники просто боялись запросити українців. Проте Чеська держава не надаватиме ні роботи, ні житла, ані оплачуватиме учасникам дорогу до ЧР. Соціальна гарантія у ньому лише одна — якщо учасник втратить роботу не з власної вини, то матиме тридцятиденний термін, протягом якого повинен знайти іншу роботу. При цьому робочу візу йому не скасують і додому їхати не доведеться, як зазвичай.

Слово на підтримку легального мігранта?

      Постає питання: за кого краще домовлятися Києву з Прагою — за нелегалів чи за тих, хто вже живе і працює у цій країні легально і намагається це робити далі? Чому б, скажімо, не запропонувати чехам підписати угоду про взаємне визнання дипломів (адже українська освіта, яка б не була, але краща за туркменську) чи про надання безкоштовної невідкладної медичної допомоги, якщо вже чехи не бояться укласти таку угоду з середньоазіатськими республіками? Або чому б їм не порадити теж заснувати «принцип єдиного вікна», щоб бажаючий працювати в Чехії міг звернутися і по дозвіл на роботу, і по дозвіл на перебування, скажімо, до консульства ЧР в Україні.

      Доброю є ініціатива полегшення візового режиму для студентів, науковців, бізнесменів та журналістів, але саме цим категоріям рідко коли консульства європейських держав не йдуть назустріч. Тут є інша проблема: наприклад, студенти з України зовсім не мають можливості легально працювати в Чехії хоча б обмежений час, а акредитація у місцевому МЗС журналістам не дає нічого: вони, як і всі інші, повинні повністю оформляти всі дозволи. До всього словацький уряд ускладнює життя чеським українцям, яким при подорожуванні додому необхідна транзитна словацька віза: хай безкоштовна, але часу й місце в паспорті займає. Саме через це багато людей, яким потрібно дістатися, скажімо, з Праги до Ужгорода, змушені об'їжджати зайвих 400 км і їхати через Польщу, яка дозволяє безвізовий транзит власнику чеської чи шенгенської візи. Питання вирішило  б просте звернення української влади до словацьких колег...