Кшиштоф Скубішевський: Польща почала міждержавну співпрацю з Україною, ще коли вона була радянською республікою

      — З тих часів, коли я був міністром, відносини України та Польщі пішли так далеко вперед, що тоді, у 1989—90 роках,  ніхто б не міг прогнозувати подібного. Сталися величезні зміни, вже існує незалежна українська держава, яка стала демократичним суспільством і дістала в цьому міжнародну підтримку, — починає Кшиштоф Скубішевський. — Я був міністром закордонних справ у період творення незалежної Польщі — у 1989—93 роках. Це був добрий початок співпраці між Україною і Польщею. Відомо, в серпні 1990 Верховна Рада України, яка тоді ще була совєтською республікою, визначилась із суверенітетом держави, щоправда, не виходячи з СРСР. Отож це стало для нас сигналом, що можна розпочинати міждержавну, наголошую — міждержавну, співпрацю з Україною. Ми зустріли у відповідь добрі ініціативи з боку Києва, і вже в листопаді 1990-го я поїхав з візитом до Києва, ми підписали урядову декларацію, котра виразно базувалась на визнанні Декларації незалежності і суверенності України. Це передбачало встановлення  взаємних стосунків, у тому числі дипломатичних і консульських. У ті часи співпраця між совєтською республікою і донедавна залежною від Москви Польщею була справжньою новиною. Я достеменно знаю, що Державний департамент США трактував це як дуже суттєвий політичний прогрес, як можливу нову модель відносин. Маємо пам'ятати, що Захід свого часу демонстрував певну стриманість щодо незалежності України, Захід брав до уваги насамперед інтереси СРСР як цілісної держави.

      — Як у ті часи Москва впливала на відносини між Польщею і Україною? Що було найскладнішого?

      — На початку 90-х ми у відносинах з Україною не відчували спеціального пресингу, це був добрий час, бо саме тоді Росія переймалась власною великою кризою, хоча, втім,  Москва і критично дивилась на зміцнення польсько-українських відносин. Наш підхід, згідно з яким Україна мала право на незалежність, дуже сильно нервував росіян. У Росії завжди сподівались, що Україна повернеться до її обіймів, і не сприймали серйозно української  незалежності. Але водночас не можу сказати, що зустрічався з якимсь спеціальним російським тиском. Перед візитом до Києва я був у Москві в жовтні 1990  року і зустрічався з Михайлом Горбачовим. Останній досконало знав про план моєї подорожі і те, що я мав підписати у Києві польсько-українську декларацію. Це був істотний документ для започаткування українсько-польських міждержавних відносин. Горбачов не був надто здивований чи знервований цими планами і поставив мені лише одне запитання: «Чи Польща шануватиме угоди, раніше підписані з СРСР?» Я відповів: «Так. Але якщо прийде час їх міняти, то зробимо це згідно з міжнародною процедурою».

      — Пане Скубішевський, а як ви оцінюєте роль Горбачова, досі недооціненого в самій Росії, у крахові комуністичної системи?

      — Горбачов не діяв шляхом насильства і терору. Він погодився на повернення «Солідарності», і його позиція загалом позитивно вплинула на процеси розвитку Польщі. Я цього ніколи не заперечуватиму, це об'єктивний факт. Горбачов погодився на те, щоб держави соціалістичного блоку пішли власним шляхом. Але водночас він був проти розпаду Радянського Союзу, тому Україна могла мати неабиякі проблеми з Горбачовим, якби імперія не розпалася в 1991 році. Нагадаймо собі здобуття прибалтійськими республіками незалежності... Це попри те, що Совєтський Союз міг спокійно обійтися без них, СРСР зовсім не втрачав своєї потужності без трьох маленьких республік Прибалтики...  А питання України було принципово іншим. Росія протягом сотень років мала вплив на Україну і використовувала її у формуванні своєї імперії. Завжди були українські незалежницькі рухи, котрі прагнули змінити ситуацію, але російське домінування було великим. І, на жаль, навіть досі в російській політиці лишились незгодні з так званою «втратою» України. Тож, як на мене, незалежна Україна має якнайширше співпрацювати з Європою.

      — Чи реальне укладання глибшого стратегічного зв'язку між Польщею і Україною в тих рамках, які б допровадили до тісніших взаємин з євроструктурами?

      — Є спроби формування подібних стосунків на грунті співпраці з ЄС і НАТО. Зараз процес входження України до Євросоюзу є тим геостратегічним прогресом, який поглиблюватиме співпрацю наших країн. А як називати цю поглиблену співпрацю — не гратиме визначальної ролі. Що ж стосується вступу України до НАТО, то не обов'язково бути членом Альянсу, можна продуктивно поглиблювати співпрацю і без цього. На мою думку, найважливішим для України є вступ до ЄС. Співпраця зі США теж необхідна, адже навіть без формального членства в НАТО Україна могла б досягнути угоди зі Сполученими Штатами, які б відповідно реагували в разі актів агресії щодо України.

      — Як ви оцінюєте нинішні перспективи європейської інтеграції України?

      — Після помаранчевої революції перспективи, на мій погляд, дуже оптимістичні. Тісна двостороння польсько-українська співпраця може стосуватись значно ширших перспектив, iдеться не лише про можливість активної політики в регіоні Центральної Європи, а й про значний вплив на політику європейську і світову. Я прихильник постійної польсько-української консультації на актуальні світові проблеми. Польща цілком і повністю підтримує вступ України до Євросоюзу, а це, на жаль, не має широкої підтримки на Заході. Польща має послідовно переконувати Євросоюз у необхідності українського членства. Безперечно, якнайкраще в цьому питанні собі може зарадити Україна, наочно демонструючи реформи і збільшення рівня демократизації. Моя порада — не чекати iз суспільною та економічною трансформацією, виконуючи вимоги ЄС, а максимально прискорювати темпи модернізації, аби підготовленість України до членства стала реальною. Це змінить стан речей. Дуже важливо не перестрашити Європу українськими просторами і чисельністю населення, а це можливо в разі, якщо українська економіка почне нормально функціонувати.

      Також необхідне внутрішнє впорядкування держави. Ми у Польщі цього не зробили своєчасно, і адаптація відбувалась буквально за пару років перед вступом у ЄС. Сейм був просто завалений сотнями законів і поправок, котрі мали перевести польське законодавство в європейський контекст. А це треба було робити раніше... Варто зважати на негативний польський досвід, це могло б стати темою ще для однієї польсько-української постійної урядової комісії. Вона могла би бути під патронатом президента чи прем'єра, але найважливіше, аби вона складалась iз фахівців. До її складу, крім діючих членів польського уряду, могли б увійти інші визнані фахівці. Наприклад, пан Саріуш-Вольський, нині депутат Європарламенту, який спочатку був заступником держсекретаря Польщі з європейських питань. І таких кваліфікованих людей, готових допомогти Україні, у нас чимало. Сама підготовка до членства в ЄС є дуже потрібною, адже модернізує державу і робить її конкурентоспроможною. І в будь-якому разі, Україна повинна посісти гідне місце в об'єднаній Європі.