Євроатлантична інтеграція України стала чи не провідною темою суспільного обговорення в Криму. Першу хвилю дискусій спричинило масштабне травневе святкування Днів Європи в Україні та приїзд Віктора Ющенка до Севастополя. Тоді ліві партії організували масові протести проти перебування в порту закордонних кораблів, мотивуючи це тим, що єдиний ратифікований договір про введення на територію України іноземних військ — це угода з Російською Федерацією, чиї судна стоятимуть тут до 2017 року.
Пізніше кримські розмови про панування в країні «тоталітарної, неофашистської бандерівської влади» активізувалися під час візиту до України Генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера. Загалом, для коментаря події кримські ЗМІ переважно надавали слово політикам, котрі вбачають в інтеграції до НАТО неприйнятне для них віддалення від Росії. Голова Всеукраїнського об'єднання громадян «Спадкоємці Богдана Хмельницького» та водночас лідер кримських комуністів, колишній спікер ВР АРК Леонід Грач у газеті «Крымская правда» від 2 липня ц.р. наголошує: «Україна є складовою цивілізаційного простору, вихід з якого завершиться катастрофою. Союз із Казахстаном, Росією та Білоруссю необхідний Україні не лише через економічну вигоду, а й тому, що цінності нашої цивілізації наші країни можуть зберегти лише через колективні зусилля».
Найбільш інтенсивними стали антинатовські та антиєвропейські виступи під час Літньої академії НАТО, влаштованої в липні Таврійським національним університетом імені Вернадського за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні. Поки 60 членів українських партій, лідерів неурядових організацій, політологів, викладачів ВНЗ та журналістів упродовж чотирьох днів обговорювали деталі вступу держави до Альянсу, пікетувальники провадили свою «політику», наголошуючи, що позиція влади та народу — це «дві великі різниці».
Керівник Центру інформації та документації НАТО Мішель Дюре під час цих студій підкреслив, що вступ до Альянсу «не повинен бути вибором лише еліти України, він мусить стати вибором народу». Основне, на його думку, — щоб люди знали правду про НАТО: «Наш Центр — не Міністерство освіти та науки України, тому ми нікого навчати і переконувати не будемо. Лише інформуємо про нашу діяльність та публікуємо відповідні документи».
Поки ліві пікетувальники скандували: «Обережно! НАТО. Не вступати!» і закликали брататися з Росією, для учасників Літньої академії було влаштовано відеовключення керівника відділу Росія—Україна (Політичний департамент НАТО) Пола Фрітча, котрий наголосив на активізації відносин Альянсу з Росією і на абсолютно толерантному сприйнятті партнерства України з нею. Коли деякі учасники Академії переказували ці слова «протестантам», ті тільки сміялися. А Євген Дубовик, секретар Севастопольського міськкому ПСПУ, резюмував: «Переконувати, чи то пак «інформувати», нас можуть про все, що завгодно. Але якщо у Криму проведуть референдум iз приводу вступу до Альянсу, то всі проголосують проти — можете бути певні».
Поки що Крим вважає себе непочутим, а відтак — таким, якого не розуміють. Уся «артикульованість» натофобії як важливої суспільно-політичної проблеми — це пікетувальники, кримські газети та... бабусі-продавці на базарі. За чотири дні перебування у Сімферополі я чула гучні розмови про страхіття, що несе iз собою вступ України до НАТО, принаймні на чотирьох ринках! Тоді я вирішила провести власне опитування сімферопольців. Воно не претендує на соціологічну коректність, але дає уявлення про суспільні настрої.
Сунь Хуейбо, Ши Чже, студентки Таврійського національного університету, спеціальність міжнародні економічні відносини: «Китаю, звідки ми приїхали, не залежить на тому, чи планує Україна вступати до НАТО. Адже відносини між двома країнами розвиватимуться за власним сценарієм — це наше глибоке переконання. На думку ж викладачів університету, в євроатлантичній інтеграції України є свої плюси та мінуси — їх нам на заняттях подають об'єктивно. Але кримчани, здається, бачать лише мінуси...»
Олена Іваненко, хореограф: «Після того як Президентом України став помаранчевий Президент, а не шанований мною Віктор Янукович, я взагалі розчарувалася в політиці . Мене тепер вона не цікавить. І в те, що нам потрібні європейські стандарти, — не вірю. Краще співпрацювати з Росією та Білоруссю. Може, ще прийнятним є вступ до ЄС, але НАТО — це занадто».
Валентин Комаров, вахтер: «Коли я чую слово «НАТО», мене тіпає. Я згадую Велику Вітчизняну, в якій воював... НАТО — це дуже страшно...»
Анна Махінько, колишній директор школи: «Я абсолютно погоджуюся з тим, що Україні потрібно вступити до НАТО. Це нормально — ми до цього давно йдемо. Дарма в Україні думають, що жителі Криму не хочуть інтегруватися в євроатлантичний простір. Серед моїх знайомих — безліч однодумців. Правда, це переважно інтелігенція...»
Оксана ЛЕВКОВА,
спеціально для «УМ».
Зазначимо, що ситуація в Криму є доволі типовою для всієї України: за даними різних соціологічних досліджень, кількість громадян України, які вітають входження нашої держави в НАТО, коливається від 22 до 25 відсотків.