(Лесі ВОЛОШКИ.)
— Сергію Анатолiйовичу, зараз Крим і Севастополь, мабуть, уже не є найскладнішими регіонами в сенсі політичних відносин із київською владою, адже з'явився опозиційний Донбас. Утім місто моряків дало Вікторові Ющенку на виборах не набагато кращий результат. Як ви — представник «помаранчевої» команди — почуваєтеся зараз у Севастополі?
— Севастополь — це передусім севастопольці, унікальні люди. Ще з радянських часів мешканці цього міста дуже тісно пов'язані з флотом, як правило, мають вищу освіту, значний авторитет. Багато хто спочатку служив на Тихоокеанському, Північному флоті й наприкінці служби обирав благодатний Кримський край. Таким чином, зараз третина мешканців Севастополя — це пенсіонери з високим інтелектуальним рівнем, значним суспільним потенціалом.
Севастопольці традиційно не займають позицію пасивних спостерігачів. Мусимо констатувати, що за нову владу, нового Президента в Севастополі на виборах проголосувало лише 7 відсотків. А після мого призначення на посаду голови адміністрації місто просто застигло в очікуванні. Залежно від перших кроків, севастопольці могли або відторгнути нового керівника, жорстко відреагувати на його присутність, або поспостерігати, придивитися, потроху звикнути...
І я сьогодні можу впевнено казати, що ставлення людей змінюється у кращий бік. Днями я не склав би свій депутатський мандат, якби не вірив у підтримку севастопольців, не відчував би, що місто повертається обличчям до нової влади, висловлює розуміння в багатьох питаннях, відгукується не по-злому, а по-доброму на різні проблеми. Головне — що ми вирішуємо їх спільно.
Мені дуже приємно, що я потрапив у Севастополь, відчув енергію цього міста й заразився нею. І старатимуся не підвести на своїй посаді Президента Ющенка. Щоб не казали, ніби нова влада нічим не краща за попередню.
— Чим саме ви відрізняєтеся від свого попередника на посаді голови Севастопольської міськдержадміністрації (Леоніда Жунька)? Який спадок вам доводиться долати?
— На першому місці — економічні проблеми міста, пов'язані з водогоном, опаленням, каналізацією тощо. Я, звісно, хотів би бути «звичайним» головою адміністрації. Але Севастополь — це єдине місто в Україні, де призначена Президентом держадміністрація виконує функції міськвиконкому. В інших містах є ради, а в них — виконавчі комітети. А в нас своя специфіка. Тому в мене удвічі більше навантаження, ніж у інших голів адміністрацій. Мені, на жаль, доводиться безпосередньо займатися господарськими справами, а не лише адмініструвати.
І коли вникаєш у всі проблеми, які залишила попередня влада... Якщо йти суто в правовому руслі, то, скажімо, мені як законослухняному громадянину необхідно виконувати рішення судів, які стосуються міськадміністрації. Ось днями виконавча служба порушила питання про припинення роботи нашого водоканалу у зв'язку з тим, що не виплачена заборгованість понад 20 мільйонів гривень. Є інші борги, які вимірюються у сумах 59 мільйонів (за електроенергію), 13 мільйонів... Загалом, дуже багато. Ці заборгованості виникли в 2004 році або й раніше. І тепер, коли суди в Україні відіграють суттєву роль, мені доводиться дуже непросто. З одного боку, потрібно виконувати судове рішення, а з іншого — треба ж забезпечувати городян водою, електрикою... Весь час потрібно розбиратися, створювати відповідні комісії. І все ж, сьогодні Севастополь розвивається нормально.
— Що саме ви виділили б як найбільший здобуток?
— У цьому році ми посідаємо серед регіонів України перше місце за інвестиціями. Маємо не лише великий потенціал, а й низку інвестиційних програм, скажімо, зі створення міні-котелень, встановлення когенеруючих систем, які дозволяють виробляти і тепло, і електрику, зменшити вартість електроенергії й вивільнити частину коштів міського бюджету.
Хоча список проблем, пов'язаних із грішми, насправді можна продовжувати й продовжувати. Скажімо, у бюджет Російської Федерації закладено суму обсягом 27 мільйонів гривень, які мали бути спрямовані на розвиток інфраструктури Севастополя. Але на сьогодні цей пункт не виконано — кошти «зависли». Ми заклали ці самі 27 мільйонів у різні сфери розвитку, однак механізму, як їх отримати, немає. Хоча я і звертався у різні вищі інстанції, в тому числі Кабінет Міністрів.
«Міська рада хотіла відправити мене у відставку вже на другий день роботи
на посаді»
— Ви згадали про особливості Севастопольської держадміністрації як міського виконкому. При цьому в місті є також рада, і відомо, що в ній традиційно панують ліві, комуністичні депутати, тобто ті сили, які різко опозиційні до «помаранчевих». Як у вас складається співпраця з міською радою?
— Доволі непросто складається. Досить сказати, що вже на другий день мого перебування у Севастополі, 10 лютого, міська рада мала намір висловити мені недовіру за те, що я нібито завалив опалювальний сезон 2004—05 років! Тобто одразу було задіяно механізми для дестабілізації ситуації в місті.
Стосунки між державною адміністрацією та міськрадою складні ще й через те, що це закладено у двосторонній угоді, підписаній раніше між двома цими органами. Скажімо, кінцевою інстанцією з розподілу землі є міська рада. Я, аналізуючи, як і кому роздавали севастопольську землю, для себе з'ясував, що величезні території віддали безплатно якраз тим фірмам, до яких має відношення низка посадових осіб Севастопольської міськради, низка депутатів. На сьогодні створена комісія з розподілу землі, порушено 16 кримінальних справ, з них три вже направлено до суду, висунуто ще кілька обвинувачень. Так що цю роботу ми закінчимо до вересня. І далі легше буде працювати з інвестиціями — коли буде вже чітко відомо, чи підлягає певна ділянка продажу, чи не підлягає, чи можна нею якось розпоряджатися.
— Новим чинником севастопольської політики, та й міського господарства, може стати закон про місто Севастополь, який уже ніби схвалений парламентом, але не підписаний Президентом. Що зміниться, коли цей закон набере чинності? І чи набере?
— Ну, чесно кажучи, я не дуже впевнений, що Президент його таки підпише. Бо цей законодавчий акт, у разі набуття ним чинності, зачепить цілу низку інших законів, Бюджетний кодекс, навіть Конституцію, вступить із ними в суперечність. Про це говорило й експертне управління Верховної Ради. По-друге, передчасно говорити про прийняття «севастопольського» закону в світлі адміністративно-територіальної реформи, яку ми очікуємо. Тут також будуть суперечності й протистояння.
Сьогодні багато хто спекулює на цьому законі. Там є одна вдала фраза: «мер міста має обиратися». Я обома руками за цей пункт. І Президент, мабуть, одразу підписав би цей закон, якби він складався лише з такого положення. Але ж там записано ще дуже багато чого іншого, контраверсійного. Наші політичні опоненти активно й послідовно розкручують «бренд» закону про Севастополь, і ніхто з них не говорить про негативні наслідки, до яких може призвести остаточне прийняття цього акта.
— Ви вже згадали про одну проблему Севастополя, пов'язану з відносинами з Росією та «завислими» коштами. Але ж зараз узагалі стосунки між офіційними Києвом та Москвою далеко не найкращі. Чого варті лише останні звинувачення Путіна, мовляв, Україна «тирить газ». За оцінками багатьох політологів, Росія поки що скептично сприймає, не поважає нову українську владу. Можна припустити, що це позначається і на російській політиці щодо Севастополя, який є базою Чорноморського флоту РФ. Чи відчуваєте ви як представник нової української влади спротив Росії?
— Ви знаєте, коли у відносинах Києва і Москви пробігає якийсь холодок, я ставлю питання про причини такого похолодання. На мою думку, це відбувається не через те, що президенти Путін і Ющенко проводять ту чи іншу політику, не узгоджуючи її один з одним. Швидше за все, причини «похолодань» полягають у тому, що з обох боків діють — є таке вже збите слово — олігархи, вони мають власність, інтереси в різних регіонах, намагаються розігрувати певні сценарії з дестабілізації міждержавних стосунків. Але я вам скажу, що севастопольці вищі від таких штучних інтриг. Між людьми, які мешкають у місті, між моряками, між пенсіонерами залишаються приязні відносини. Севастополь живе єдиною сім'єю. І мені здається, що це місто цілком може стати сполучною ланкою між двома народами — українським і російським. І я хотів би, щоб взаємини між українцями та росіянами скрізь будувалися так, як у нас у Севастополі.
— У чому безпосередньо полягають ваші контакти з керівництвом Чорноморського флоту?
— ЧФ, як ви знаєте, займає в місті доволі велику територію. І в нас є певне коло питань до Чорноморського флоту. Зокрема, стосовно землі, яка використовується неефективно або передається в суборенду, що не передбачено відповідною угодою між Україною та Росією. Тому ми порушуємо питання про повернення... Про санітарний стан місць базування ЧФ... Ми постійно взаємодіємо у виділенні місць під будівництво житла, інших споруд. Зрештою, ми проводимо разом усі свята, українські й російські, покладення вінків... Ось наприкінці цього місяця святкуватимемо два дні Чорноморського флоту та Військово-морських сил України.
— А не було такого, щоб керівництво ЧФ ігнорувало ваші рішення чи вказівки у господарській сфері?
— Ні, такого не було. Але коли виникали певні питання, зокрема з використання того чи іншого об'єкта, я розумів, що командувач Чорноморського флоту за своїм рівнем не компетентний їх вирішувати, тому йому потрібно проконсультуватися з вищим керівництвом у Москві.
— Раніше ви тривалий час працювали в системі правоохоронних органів. При цьому ваші колеги-«губернатори» з інших регіонів України, прийшовши на посади, розгорнули активну викривальну діяльність: чимало голів держадміністрацій звітують про різке зростання статистики розкритих економічних злочинів, зловживань, пов'язаних із колишньою владою. А вам у Севастополі став у пригоді ваш міліцейський досвід?
— Практично дві третини моєї кар'єри y МВС (понад 20 років) були присвячені розкриттю господарських злочинів. Займаючись цим, завжди потрібно було з'ясовувати технологію відповідного виробництва, його бухгалтерський облік, тому зараз мені нескладно розібратися з тим чи іншим питанням. Багато механізмів, які існують, я бачу через призму корyпційних діянь. І одразу докладаю зусиль, аби цю проблему або зупинити, або задокументувати й передати у відповідні правоохоронні органи.
— Але все ж таки, чи були після вашого призначення на посаду гучні кримінальні справи по Севастополю?
— Таких не було. Але я вам скажу так: щопонеділка моя планірка проходить у відкритомy режимі для засобів масової інформації, й позиція «губернатора» Іванова є прозорою. Просто я не даю приводів для корупційних діянь і для звинувачення себе в подібному. І якщо я дізнаюся, що хтось із новопризначених людей — а я змінив не багатьох... Власне, крім голів районних у місті держадміністрацій, практично нікого не поміняв... То буде інша розмова.
Я намагаюся виступати хоча б раз, а то й двічі на день по телебаченню, показую, що робить адміністрація, і завжди кажу: якщо є хоч найменший натяк на побори, хабарі, вимагання — голова повинен знати. До того ж у нас є новий керівник УВС, новий прокурор, новий начальник СБУ. Тому я не можу сказати, що в нас продовжуються корупційні процеси.
Учора (у п'ятницю. — Авт.) ми відкрили — у спеціально збудованому новому будинку — так зване «єдине вікно». Це сприятиме тому, що реєстрація нових підприємств займатиме лічені дні. Ми порушуємо питання про створення не лише «єдиного вікна», а й єдиної дозвільної системи. Щоб не було так, як досі, коли заяви на виділення землі розглядають по півроку.
— Недавно змінилася виконавча влада і в Криму: на посаду голови Радміну АРК прийшов націонал-демократ Анатолій Матвієнко, привів частину своїх людей. Чи відчуває зміну влади в Криму Севастополь?
— Я можу ще раз повторити, що і Севастополь, і весь Крим перебувають у певній розгубленості, пов'язаній з осягненням минулих подій в Україні та очікуваннями на майбутнє. В Анатолія Сергійовича тільки зараз триває процес заміни глав районних адміністрацій у Криму, з'ясування необхідності кадрових перестановок. І нічого хорошого в такому зволіканні немає. Адже було б доречно, якби новопризначені керівники різних рівнів змогли б зарекомендувати себе до початку наступних парламентських виборів. Зараз уся країна вже стоїть на «низькому старті», вже використовують дуже брудні технології дискредитації нової влади, брехливі домисли... Опоненти намагаються всіляко очорнити нову владу...
— Чи ставили перед вами конкретне завдання — покращити в Севастополі рейтинг Ющенка, від 7 відсотків на виборах-2004 до якогось конкретного показника на парламентських виборах-2006? Як ви збираєтеся це робити?
— Якби я був не головою адміністрації, а рядовим членом партії Президента — «Народного союзу «Наша Україна», то, мабуть, моя робота в цьому напрямі зводилася б до виступів на телебаченні, у пресі, де я б пояснював політику керівництва, пропагував ідеї, акцентував би увагу на здобутках... Але я «губернатор». Тому про Ющенка, який мене призначив, севастопольці судитимуть по моїй конкретній господарській роботі. І якщо я на своєму місці не зможу покращити економічну та соціальну ситуацію в місті, комунальну сферу, торгівлю, транспорт — рейтинг моєї партії серед севастопольців залишиться низьким. Оскільки я представник Президента, то маю піднімати його популярність конкретними справами.
— Зараз у Севастополі швидкими темпами створюється й розбудовується мережа первинних організацій НСНУ — партії, досі дуже нетипової для такого міста, як Севастополь. Чи немає в цьому якогось примусу, адміністративного тиску?
— Ні. Зауважу, що я хоч і є членом політради НСНУ, але не очолюю міську організацію партії в Севастополі. Я вважаю, що адміністративні методи партійного будівництва мають залишитися в минулому. Хоча б тому, що вони не притаманні природі нашого Президента — демократа, який ніколи нікого не нагинав через коліно, не примушував щось робити через силу. І я вестиму себе так само. Дозволятиму себе критикувати, пікетувати, виходитиму до цих пікетів, буду словом чи ділом доводити свою позицію.
— Однак якщо говорити про факт різкого збільшення партійців Ющенка у Севастополі... Мабуть, це означає, що частина людей просто перебігає на бік переможця, змінює прапори з конформістських міркувань?
— Знаєте, цей процес є неминучим. Ніщо в житті не є постійним. Багато людей, активістів, які раніше перебували в інших партіях, побачивши, що прийшла нова влада і ця влада робить щось конструктивне, хочуть бути ближчими до цієї влади і, відповідно, до цієї партії.
— І останнє запитання, теж про комфорт. Для Севастополя ви є «варягом», бо досі не були пов'язані з цим містом. Де зараз живете ви і ваша сім'я? І наскільки плануєте затриматися в місті морської слави?
— Я сам із Сімферополя, а це 95 км від Севастополя. У Сімферополі поки що живуть моя дружина й дитина. У Севастополі я зараз наймаю квартиру мого приятеля, але сподіваюся, що невдовзі мені виділять службове житло, і тоді перевезу до себе родину. Думаю, це відбудеться ближче до осені.
А як довго я ще буду пов'язаний із Севастополем?.. Цього ніхто не може передбачити. Адже це залежить не тільки від мене, а й від політичної ситуації, від інших чинників, зрештою, від долі закону про місто Севастополь. Але вже те, що Іванов поміж депутатством і «губернаторством» обрав останнє, свідчить, що я налаштований на довгу й плідну роботу в Севастополі.
Іванов Сергій Анатолійович
Народився 21 січня 1952 року в місті Токмак Запорізької області.
Освіта: Сімферопольський державний університет, юрист-правознавець (1977); Київська вища школа МВС СРСР (1982).
Кар'єра: до 1971 — різальник на Токмацькому дизелебудівному заводі; після 1977 — дільничний інспектор у справах неповнолітніх; заст. начальника відділу карного розшуку; нач. відділу боротьби з розкраданням соц. власності Центрального райвідділу внутрішніх справ Кримського облвиконкому; після 1994 — нач. відділу управління боротьби з організованою злочинністю ГУ МВС України в АР Крим; нач. відділу боротьби з корупцією та злочинністю в Криму в ГУБОЗ МВС України.
Генерал-майор міліції.
Народний депутат України ІІІ та IV скликань (мажоритарник від Криму). У парламенті 1998-2002 рр. — член фракцій НДП, Партії зелених, групи «Трудова Україна». У 2002-2005 рр. — член фракцій «Єдина Україна», груп «Народовладдя», «Центр» (з травня 2004), фракції «Наша Україна» (з березня 2005).
З лютого 2005 р. призначений на посаду голови Севастопольської міської державної адміністрації. Вступив до партії «Народний союз «Наша Україна».
В Україні серед голів обласних рад лише одна жінка — Валентина Коваленко, яка чотири місяці тому очолила Черкаську обласну раду. Вона входить до Комісії при Верховній Раді з питань децентралізації влади та очолює комісію з питань освіти і культури Асоціації обласних рад. >>
Звільнення Василя Червонія здригнуло всю Україну. Принаймні так вважають мешканці області, в якій і досі газети виходять із заголовками на кшталт «Війна чи співпраця». Чи не рік рівненські «нашоукраїнці» разом із місцевими «регіоналами», а також «литвинiвцями» й соціалістами відкрито домагалися звільнення Червонія з посади голови облдержадміністрації. І, врешті, десять відсотків голосів виборців, замість обіцяних тридцяти, отриманi на виборах в області, зробили позицію представника Української народної партії на Рівненщині настільки хиткою, що Віктору Ющенку таки довелося задуматися над долею «губернатора» у вишиванці». Жорсткий вирок Кабміну та недовіра нового складу обласної ради не вмовили Президента негайно підписати необхідний указ. І лише терміновий візит до Єханурова представників трьох «зразково-коаліційних» рівненських партій завершив звільненням Василя Червонія та призначенням на посаду голови ОДА «нашоукраїнця» Віктора Матчука. >>
22 січня виповнюється 60 років із дня створення Закарпатської області. Саме з того часу Срібна земля стала частиною України. З цієї нагоди ми зустрілися з керівником краю Олегом Гаваші. А оскільки розмова відбувалася під час різдвяних свят, то хотілося більше говорити про вічне, нiж про мирське і суєтне. Тим паче що в долі голови обласної державної адміністрації ніби віддзеркалена доля всього повоєнного Закарпаття. >>
Багато хто запитає: а чому «нова влада»? Адже після зміни режиму Кучми минуло чимало часу, багато хто вже й встиг розчаруватися у помаранчевому «Олімпі», тож про якусь «новизну» нібито й не йдеться. Але влада, до якої замість Тимошенко, Томенка, Турчинова etc прийшли Єхануров, Сташевський, Сахань та ін. — таки нова. Вона інакша, ніж попередня: не революційна, не така строката, у чомусь не така романтична і не настільки ідеалізована. Тепер вона, так би мовити, «технічна». На зміну емоційній політиці в рюшечках прийшли суворі краватки та начебто засукані рукави.
Політичне «межичасся», яке почалося з відставкою уряду Тимошенко, нарешті підходить до кінця. Планується заповнення останніх вакансій у найвпливовіших органах державної влади (включаючи Конституційний Суд), зокрема, чекаємо затвердження парламентом Генпрокурора та заміни низки «губернаторів», а якщо пощастить — ще й обрання нового віце-спікера Верховної Ради.
У зв'язку з цим «УМ» на численні прохання читачів вирішила подати повну галерею облич влади, навести коротенькі біографічні дані посадовців та координати їхніх відомств.
Що показово: знайти потрібну інформацію для такої підбірки виявилося досить непросто. Довідники, телефонна служба «09» і навіть інтернет-сторінки багатьох органів влади були скупими навіть на елементарні відомості, тож кореспонденту «УМ» доводилося годинами «висіти» на телефонах, набридати прес-службам та апаратам різних посадовців. Виявилося, що нова влада не така вже й відкрита, як це декларується після Майдану. Інформуванню громадян про себе вона приділяє таки замало уваги і до категорії «закритих» відносить зовсім елементарні речі. Багато міністрів не вважають за потрібне оприлюднити через офіційні інтернет-сторінки навіть місце або дату свого народження. Мабуть, просто не розуміють, що навіть така суха річ, як біографія, може бути цікавою пересічному українцю.
А найцікавішим елементом біографічної утаємниченості є партійність. Її міністри у біографіях воліють узагалі не згадувати. І не тільки у біографіях. «УМ», наприклад, два тижні намагалася з'ясувати, чи є якийсь партквиток у «аграрного» віце-прем'єр-міністра Юрія Мельника. Чекали, телефонували у приймальню та службу віце-прем'єра, але крапкою в цій епопеї стало зустрічне запитання самого пана Мельника: «А навіщо їм партійність?». Ні, ми все розуміємо: і уряд — «технічний», і політикою його попросили не займатися, і роботу посадовця оцінюють не за партквитком... Але ж ідеться не про кого-небудь, а про віце-прем'єра, людину публічну. Чи наші державні мужі, наче флюгери, так часто міняють партійну приналежність, що воліють не розводитися про це перед журналістами?
А ось який прикол вийшов із першим віце-прем'єром Станіславом Сташевським. У його приймальні нам порадили дізнатися про партійність на інтернет-сторінці уряду. Читаємо: «Член президії, перший заступник голови Української партії "Єдність" (з 12.2001)». Заходимо на інтернет-сторінку «Єдності» і бачимо, що Станіслав Телісфорович не значиться в жодному з перелічених керівних органів партії, ба більше — пошукова система сайту не видає жодного результату за запитом «Сташевський». Отже, у «Єдність» він не входить. Що й не дивно, бо його бачили на установчому з'їзді «Народного союзу «Наша Україна». У прес-службі «партії Ющенка» «УМ» підтвердили, що Сташевський є членом НСНУ, та ще й учасником ради партії. Тільки чому інтернет-сайт центрального органу виконавчої влади пише про інше?
Подібна історія трапилася і з головою секретаріату Президента Олегом Рибачуком. Річ у тім, що офіційний сайт НСНУ уперто називає його членом ради партії. Рибачук натомість уже на кількох брифінгах казав, що в «Нашу Україну» не входить і є позапартійним. Щоб отримати однозначний коментар, «УМ» звернулася до прес-служби голови президентської канцелярії, і нам відповіли: «Він не писав заяви про входження до НСНУ і є позапартійним». Зате Олега Борисовича, як і Сташевського, бачили на установчому з'їзді «Нашої України»! А той, хто приходить на «установку», автоматично записується в члени партії, і про це неодноразово казали на тому-таки з'їзді НСНУ в лютому ц.р. Тож виходить так: або Рибачук не знає, що він став членом «Нашої України», або в НСНУ не відають, що Олег Борисович насправді нікуди входити не збирався. Плутанина, та й годі.
А тепер про іншу річ, через яку відкритість нашої влади знову-таки можна вважати «недоконаною». Коли «УМ» бралася за збір інформації для цього довідника, то думала, що в кожному міністерстві є сектор, куди люди можуть зателефонувати і отримати якісь консультації, викласти скарги, щось уточнити. Та виявилося, що таких спеціалізованих управлінь існує не так уже й багато. Є телефони, за якими можна дізнатися, на якій стадії перебуває звернення громадянина, є телефони для запису на прийом, але таких, щоб людина могла отримати якусь консультацію, — зовсім мало. І це теж зрозуміло. Бо в міністерствах, адміністраціях абощо займаються глобальними справами, і там не виділяють ресурсів для проблем «маленьких українців». Для контакту ж із міністерством існують письмові звернення або особистий прийом. А ще — управління на місцях, чи, коли йдеться про питання на кшталт: «А скільки через місяць буде коштувати м'ясо?» — курилки або кухні. Але все одно це якось негоже — не виділити у міністерстві хоча б одного телефону, хай і з автовідповідачем, куди люди могли б зателефонувати і викласти свої проблеми. А в деяких випадках, зауважмо, було складно знайти бодай один діючий «контактний» телефон міністерства чи відомства... >>
Цей 48-річний львів'янин працює в Луганській обласній держадміністрації лише два місяці, але вже встиг досягти принаймні двох знакових речей. По-перше, його визнали владою підлеглі (і, схоже, навіть безпосередній начальник Олексій Данилов). По-друге, він викликав відверто щиру лють у місцевих москвофілів та маргіналів. Газети, що їх обслуговують, переконали самих себе, буцімто Зіновій Гузар приїхав до «неблагонадійного» краю наглядачем від «націоналістичної» київської влади. Коли четверо «регресників» вирішили вибити з обласної адміністрації гроші, які їм заборгував власник шахти, пан Зіновій заявив, що їхнє голодування — симуляція. При цьому послався на об'єктивні результати аналізів, та все одно його відвертість викликала в аборигенів шок. Шахтар на Луганщині — щось на зразок священної корови: обкрадати можна, лаяти — зась!
Гузар прийшов «простим» заступником обласного голови; сьогодні в Києві ще лежать документи на його підвищення до рівня першого заступника, а він уже тимчасово виконує обов'язки першої особи замість голови ОДА Данилова, який пішов у двотижневу відпустку. Власному кореспонденту «УМ» на Луганщині це дало нагоду зробити ще одне інтерв'ю під рубрикою «Нова влада». >>
Іван Гладуняк, здається, єдиний із новопризначених голів областей, кого не приїжджали представляти місцевій еліті чільники зі столиці. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко обмежилася напутніми словами, мовляв, вас і так добре знають в області, тож бажаю успіхів. І справді, Іван Васильович зі станом справ у краї обізнаний досконало, до цього спонукала його попередня посада заступника «губернатора». У ході буремних осінньо-зимових подій не піддався на вимогу колишнього шефа працювати задля перемоги провладного кандидата і, як наслідок, почув безапеляційне: пиши заяву на звільнення. Заяву Гладуняк написав, але... на відпустку, яку використав для агітації за Ющенка. Коли ж революційний вихор мас змів одіозного попередника, Іван Васильович кілька місяців виконував обов'язки керівника області, аж поки на початку березня не був у цьому статусі узаконений остаточно. Зауважмо, що «губернатором» Гладуняк став пізніше за решту своїх колег на подібних посадах, адже, як пам’ятають читачі «УМ», спочатку — в лютому — на посаду глави Хмельниччини було призначено скомпрометованого депутата Олуйка з фракції НАПУ, і люди пікетами домоглися його швидкої відставки. Лише після цього настав час Гладуняка. >>
