Права рука тепер сильніша за ліву

      У сусідів-поляків набирає обертів виборча кампанія. Попри коливання рейтингів, схоже, тріо найвірогідніших претендентів на найвищу посаду Польщі вже визначене: це буде польський безпартійний центрист-кардіохірург Збігнєв Реліга, «лівий» спікер Сейму Влодзімєж Цімошевич і «правий» мер Варшави Лєх Качинський. І, швидше за все, у другому турі зустрінуться двоє останніх.

      Сильним кроком польської лівиці стало визначення головним кандидатом у президенти нинішнього спікера Сейму, колишнього міністра закордонних справ Влодзімєжа Цімошевича. Це не лише додає гостроти передвиборчим баталіям, а й докорінно міняє розстановку сил і подальші виборчі комбінації. Основною ж несподіванкою стало те, що очолить виборчий штаб Цімошевича дружина нинішнього президента Іоланта Кваснєвська. З одного боку, це непоганий піарний хід, адже Кваснєвська вдало зберігає симпатії польських виборців, не перебуваючи у затінку чоловіка. Цімошевич охарактеризував її як «шляхетну, мудру і ділову жінку». З іншого боку, це може відкинути від Цімошевича частину виборців, котрі перестали симпатизувати президенту Александру Кваснєвському.

      До складу виборчого комітету Цімошевича увійдуть, як очікується, міністри культури Вальдемар Домбровський, економіки і праці — Яцек Пєхота, іноземних справ — Адам Ротфельд, оборони — Єжи Шмайдзінський та віце-прем'єр Ізабелла Яруга-Новацька. До них, очевидно, приєднаються і спікер Сенату Лонгін Пастусяк, колишній секретар Бюро національної безпеки Марек Сівєц та відомий режисер Єжи Гофман.

      Влодзімєж Цімошевич запевнив, що стартуватиме як незалежний кандидат і не займатиметься «розкруткою» жодної партії (хоча і є членом «Союзу лівиці демократичної» (СЛД)). Водночас висуванець лівиці зазначив, що відчуває «моральну відповідальність за партію», адже вона «нагрішила» низкою корупційних скандалів. Тож, на думку Цімошевича, СЛД має багато зробити, аби відновити довіру суспільства. Головний закид виваженому Цімошевичу — те, що він гарантуватиме середовищу Кваснєвського (зв'язки в якому формувалися понад десятиліття) відсутність змін у владних коридорах Бельведера. Враховуючи недовіру суспільства до середовища Кваснєвського, можна очікувати, що Цімошевич проголосить стратегію оновлення, демонструючи пов'язаність із непересічними фігурами політичної сцени СЛД.

Політолог Вєслав Дембський —

про новий старт лівиці і перипетії наступної передвиборчої боротьби

      Про найбільш проблемні моменти передвиборчої Польщі «Україні молодій» розповідає політолог Вєслав Дембський, головний редактор лівої польської газети «Трибуна».

      — Пане Вєславе, чи не здається вам, що лівиця має замало часу, аби підготуватися до виборів?

      — Авжеж. Складається враження, що провідники СЛД вважають, ніби їхня партія має надто багато часу, вони вірять, що зможуть мобілізувати електорат. Водночас я впевнений, що виборчий результат буде кращим, ніж зараз показують соціологічні заміри. У листах до нашої редакції люди стурбовано пишуть, що правиця, яка зараз іде до влади, пропонує виборчу програму з люстрацією і комісіями, які оцінюватимуть минуле. Багато людей з розгубленістю оцінюють такі перспективи, і я впевнений, що «невизначені» головним чином проголосують за СЛД. Водночас до цих людей ще треба дійти, переконати й мобілізувати. Наразі у головному офісі СЛД, який розташований на вулиці Розбрату (цікавий збіг назви і оставин. — Авт.), переймаються не цим.

      Найбільший авторитет серед лівиці має Цімошевич. Він єдиний, хто має нормальні шанси поборотися з Лєхом Качинським і вийти до другого туру.

      — А щодо парламентських виборів? Які наслідки програних виборів для партії?

      — Так виглядає, що лівиця справді програє парламентські вибори. Завдання зараз стоїть значно скромніше: подолати 5-відсотковий бар'єр. А для того щоб блокувати зміни в Конституції і законопроекти, потрібна третина мандатів. Тож наразі йдеться про те, аби СЛД і соціал-демократія Боровського вкупі, нехай і кожна зі своїм виборчим списком, отримали 30 відсотків голосів. А якщо СЛД не потрапить до парламенту — це буде кінець партії.

      — Які, на вашу думку, перспективи Польщі, якщо до влади прийдуть праві, президентом стане Лєх Качинський, а прем'єром Ян Рокіта чи Ярослав Качинський?

      — Ми, ліві, наполягаємо, що це для Польщі найгірше, бо протягом 15 років тривав еволюційний процес. І перехід до нового ладу, на мою думку, вдався. Натомість брати Качинські і Рокіта пропонують революційні зміни переходу до 4-ї Речі Посполитої. Вони наполягають на цілком іншій державі, де для лівиці не буде місця. У ній стежитимуть один за одним, утворюватимуть слідчі комісії, які перевірятимуть усе. Як на мене, слідча парламентська комісія не займається з'ясуванням правди, а займається дуже гострою політичною боротьбою. Праві обіцяють зміни в Конституції, зокрема щодо перегляду права на власність. Відзначу й тиск на прокурорів та суддів, який після перемоги правиці збільшуватиметься.

      Складною є можливість економічної співпраці між правими, бо вони мають різні програми. «Право і справедливість», зокрема Качинський, наполягають на посиленні втручання держави в економічні справи, на обмеженні приватизації, натомість «Громадянська платформа» цього не сприймає. Тому можливі дуже непрості стосунки, якщо «Громадянська платформа» виграє парламентські вибори, а Качинський стане президентом. Бо умова гри така: хто виграє парламентські вибори — той і призначає прем'єра. Якщо ж прем'єром і президентом стануть брати-близнюки Качинські, то проблем, принаймні для них, не буде. Але тоді почнеться війна компромату. І ми вже бачимо, що люстрація, яка мала бути в межах закону, часом виливається поза його межи.

      — Польська ліва доктрина є симбіозом соціальної політики і цінностей західного світу, чому ж тоді відбулася втрата електоральних позицій?

      — Лівиця почала програвати, бо втратила ідейну рівновагу. Вона стала надто ліберальною в економіці, а соціальною лишилась лише в гаслах. Варто розрізняти лібералізм економічний і лібералізм суспільний. Ми ліберали щодо права меншостей, але варто згадати про те, що в Конституції написано про соціальну ринкову економіку. Наша лівиця чомусь наголосила на слові «ринкова», забуваючи про соціальні проблеми.

      — Чи відбудуться, на вашу думку, якісь майнові зміни по закінченню доби Кваснєвського? Маю на увазі, чи можлива реприватизація?

      — Не думаю, що це відбуватиметься там, де не було порушень закону. Але якщо передача майна десь відбувалася з порушенням права, то я цілком за подібний перегляд, і не важливо, кого це стосуватиметься — лівиці чи правиці. Водночас мені видається, будуть спроби відігратися на Кваснєвському, бо не можна бути певним до кінця, чи оточення президента не брало участі в певних зловживаннях.

      — Яка подальша кар'єра може спіткати Александра Кваснєвського?

      — Був момент, коли вважали, ніби він піде рятувати лівицю на парламентських виборах, очоливши список. Адже свого часу його підтримка сягала 80 відсотків. Зараз, щоправда, популярність президента впала, бо його прізвище фігурує у слуханнях слідчих комісій. Тож так виглядає, що Кваснєвський має дві дороги. Або він очолить лівицю і за чотири роки стане прем'єром, або ж — міжнародна кар'єра. Не виключено, що він міг би стати Генеральним секретарем НАТО чи ООН. Варто пам'ятати, що він, на думку більшості поляків, був дуже хорошим президентом протягом десяти років. Кваснєвський надзвичайно добре представляв Польщу в зовнішньому світі, успішно співпрацював не лише з Україною, а й загалом із Центрально-Східною Європою.

      — Ви добре розумієтеся на українських проблемах, тож як ви бачите українські перспективи з урахуванням польського досвіду?

      — Так виглядає, що Україна зараз на етапі, подібному на 90-й рік у Польщі. У нас теж не все було одразу. Думаю, чим більше ваші громадяни бачитимуть, що в Польщі відбулися колосальні зміни на краще, тим більше орієнтуватимуться на ЄС. З НАТО ситуація буде іншою, бо у вас надто рахуються з думкою Росії. Більшість поляків була однозначно «за», тому Польща не була скута у цьому рішенні.

      Євросоюз поводиться щодо України у ще більш дивний спосіб — визначає необхідні стандарти і мовчить про терміни їх реалізації та вступу. Ми йшли до ЄС із 1992 по 2004 рік, і це не було просто, але у випадку з Україною ситуація буде ще складнішою. Свого часу Польща провела радикальні економічні реформи, відтак у багатьох регіонах країни — біда: існує велика різниця у доходах населення. У нас є ті, хто має все, але є й ті, хто реально потребує соціального захисту. Тож Віктор Ющенко і його уряд, з урахуванням такого досвіду, навряд чи проводитимуть надто глобальні реформи. Водночас ЄС повинен давати чіткі сигнали, аби українці розуміли, що варто на щось сподіватися.

      Водночас обережність ЄС щодо України цілком зрозуміла, бо відомо, наскільки все це залежить від Росії. Але Польща, зокрема президент Кваснєвський і польські депутати Європарламенту, можуть собі дозволити підтримувати Україну. І йдеться не лише про голоси на Євробаченні.

      — Як на ваш погляд, польська проукраїнська політика пов'язана лише з Александром Кваснєвським та правлячими політичними колами чи побудована на симпатіях польського суспільства? Що може змінитися у ставленні Польщі до Україні після виборів, якщо до влади прийде польська правиця?

      — Україна потребує підтримки на міжнародній арені, і тут важко переоцінити роль Кваснєвського. Те, що саме він запровадив розмови про Україну в Євросоюзі, для мене не підлягає сумніву. Цього не вдасться змінити навіть якби правиця після перемоги і хотіла щось змінити. Бо в польському суспільстві симпатії до України колосальні. Дедалі більше слабшають старі польські стереотипи про Польщу «від моря до моря», але досі у багатьох колишніх мешканців Західної України зберігаються певні сентименти. Поляки не забувають історії, але я вважаю, що історію треба лишити історикам. Старі образи, на жаль, подекуди згадуються й досі, але загалом зараз у Польщі ніхто не марить якимись територіальними претензіями. Тема історії вертатиметься, проте найважливіше, аби обабіч кордону було трохи розуму і політичні рішення були раціональними. Це, зокрема, стосується шарпанини у справі цвинтаря Орлят у Львові, який є символом для поляків. Після відкриття він має не ділити, а навпаки, єднати нас. Єднати квітами на похованнях і роздумами про минуле, а не маячнею про те, ніби встановлення фігур левів означало б включення Львова до Польщі. Вас — майже 50 мільйонів, нас — близько 40 мільйонів, і разом ми складаємо потужну силу, з якою можуть рахуватися в Європі.

      Зараз Кваснєвському закидають, що партнерство з Україною йшло переважно на рівні президентської влади і було замало взаємних інвестицій. Тому необхідно якнайскоріше почати опікуватися справою робочих віз для українців, аби легалізувати їх на ринку праці.