Святковий гала-концерт на столичному майдані Незалежності зібрав чимало шанувальників гарної музики — гостей розважали музичні гурти «Мандри», «ВВ», «Океан Ельзи» та білоруські гості «Ляпіс Трубєцкой», а величезний натовп танцював і навіть намагався підспівувати голосистим виконавцям. Хлопці й дівчата у червоних футболках з логотипом life:). роздавали публіці повітряні кульки, ведучі проводили веселі конкурси і видавали учасникам чесно зароблені призи від головного спонсора концерту — мережі мобільного зв'язку life:).

Цього року беззаперечним лідером за кількістю інформаційних приводів та зустрічей з пресою у мистецьких колах став Театр імені Лесі Українки. Але навряд чи колеги з інших театрів позаздрять Російській драмі. Швидше, поспівчувають: репетирувати та грати вистави паралельно з численними перевірками — тут, знаєте, приємного мало. І хоча конфлікт (чи таке затяжне непорозуміння?) театру з Міністерством культури і туризму ще триває — Голосіївський суд Києва прийняв рішення про відкладення справи Михайла Рєзнiковича до 11 серпня — історія з перевірками нарешті дісталася свого фіналу. Про це керівництво театру повідомило на спеціальній, помітно оптимістичнішій за попередні, прес-конференції.

Був на світі хлопчик Чарлі Бакет, який мешкав із двома старезними бабусями, двома старезними дідусями, татом і мамою в дерев'яній хатинці на краю великого міста. Родина, в якій тільки тато працював на фабриці зубної пасти, дуже бідувала — всі семеро тулилися в двох маленьких кімнатках, єдине ліжко віддали двом стареньким парам, молодше покоління спало на матрацах на підлозі, а Чарлі отримував єдину шоколадну плиточку на рік — на свій день народження, і їв її малесенькими шматочками кілька місяців. Так би й виростав чемний і чуйний хлопчик у чесних злиднях і дружній безпросвітності, якби загадковий директор шоколадної фабрики містер Віллі Вонка не оголосив конкурс: ті, хто знайдуть під обгортками звичайнісіньких шоколадних батончиків золоті квитки, потраплять на фабрику, у ворота якої давно ніхто не заходив і з воріт якої ніхто не виходив, і будуть забезпечені солодощами до кінця життя. Біда тільки в тому, що золотих квиточків містер Вонка надрукував усього п'ять, і як же мріяв Чарлі Бакет знайти квиток, але з його однією шоколадкою на рік це була занадто смілива мрія...