— Пане голово, після помаранчевої революції дехто стверджував, що Червоній менше ніж на посаду міністра не погодиться. А на вашому представленні в області Роман Безсмертний процитував вислів древнього китайського мудреця: «Імператор має стати імператором, міністр — міністром, а селянин — селянином...». Ви вважаєте, що в Рівному займаєте саме своє місце?
— Тисячі людей, які 15 років ішли зі мною, вірили мені, були б розчаровані, якби я не очолив обласну адміністрацію, а пішов на посаду міністра внутрішніх справ або голови СБУ. Дійсно, моя рідна Українська народна партія розглядала питання про рекомендацію Президентові щодо мого призначення на одну із цих двох посад. Проте я просив голову партії Юрія Костенка таких пропозицій не давати. Тож у розмові з Президентом Костенко сказав, що хоча УНП і пропонує, але сам Червоній хотів би залишитися на рідній Волині й працювати на благо області. На що Віктор Ющенко сказав: «По Василю — немає питань. Він заслужив». Зрештою, Президент призначив мене на ту посаду, яку потребували, в першу чергу, мої прихильники, тому що завдання моє на Рівненщині — зміцнити місцеву владу патріотичними кадрами. Адже саме тут тривалий час «сидів» Микола Сорока — один із стовпів «кучмізму».
— До речі, про вашого попередника: він тихо правив тут вісім років — його навіть любитель несподіваних кадрових перетасовок Кучма не зачіпав. А нині подейкують, що Сороці на певних умовах вдалося домовитись про власний спокій із Червонієм?
— Економічні показники Рівненської області суттєво не впливають на ситуацію в українській економіці, і Сорока цим скористався. Він збудував кілька баз відпочинку у лісах, під Сарнами, де організовував п'яні оргії для вищого київського керівництва — Кучми та його соратників. Він надавав послуги з «відпочинку», а це, як ви розумієте, не лише полювання та спиртне, і саме за це його тримали на посаді так довго.
Щодо його відповідальності: на оперативних засіданнях, нарадах із правоохоронцями я попереджаю, що справу про 96 мільйонів гривень не вдасться покласти під сукно. Маю на увазі вексель, який під тиском Сороки незаконно випустила Рівненська обласна рада. Він обернувся через обласну лікарню, обласне управління охорони здоров'я, був пред'явлений до оплати Рівненській АЕС, яка, уявіть собі, оплатила його живими коштами у розмірі 96 мільйонів гривень! Застаріле медичне обладнання закупили в Ізраїлі — його вартість 36 мільйонів гривень, а куди поділося ще 60?
Відповідь на це змушені дати правоохоронці, які чомусь не поспішають цього робити. Ні прокуратура, ні УВС цією справою явно не хочуть серйозно займатися, і мені доводиться докладати великих зусиль, щоб цю справу правоохоронці передали до суду. В цих правоохоронних органах є ще друзі Сороки, та й половина керівників районів — це ще старі кадри. А маючи після такої оборудки 60 мільйонів, мабуть, є чим переконати генералів, щоб вони не поспішали з розслідуванням.
Але хочу запевнити своїх виборців, що я із своїми побратимами з УНП зроблю все можливе, щоб ця справа дійшла до зали суду. Сорока, Берташ, Редько, Маслій та інші безпосередні організатори та ідеологи цієї справи мають відповісти по закону. Нова влада на Рівненщині — це дійсно нова влада, яка захищає державні інтереси України. Хто в цьому досі не переконався, той матиме незабаром багато приводів переконатися в серйозності намірів нової влади.
— Василю Михайловичу, ви гостро критикуєте дії міліції — «вони не хочуть», «вони не можуть»... А що ж робить у кріслі міністра ваш земляк — рівнянин Юрій Луценко? Він як свіжий, амбітний, незаплямований керівник мав би щось змінювати у цьому середовищі?
— Мені здається, Луценко досі займається редагуванням газети «Грані плюс» і працює як журналіст, проводить прес-конференції, піарить себе. Він розставляє людей на керівні посади за незрозумілими критеріями, не провадить оновлення міліції юристами, які не працювали у її структурах. А це обов'язково потрібно зробити: адже нині в МВС залишилися ті ж люди і корумповані кадри, які підтримують зв'язки з генералами та полковниками, котрі пішли на пенсію, лише піднялися по ієрархічній драбині. В міліції, я вважаю, значних змін не відбулося, і як результат маємо резонансні справи, які до суду не доходять, а МВС обмежується лише дрібними затриманнями.
Тож Луценку потрібно серйозно переглянути кадрову політику і професійно займатися роботою, а не публікацією різних статей та збором компромату на Червонія. Та викинути з голови химерну ідею посадити в моє крісло свого брата Сергія.
— Зовсім не безболісно проходить на Рівненщині створення осередків «Народного союзу «Наша Україна». На одному із засідань політради новостворюваної партії Юрій Єхануров навіть пропонував збільшити фінансування рівненської обласної організації НСНУ, мовляв, вона змушена працювати ледь не в підпіллі, і навіть у Донецьку організаційний процес проходить спокійніше. Ви справді чините спротив «нашоукраїнцям»?
— Я думаю, що це був лише дружній жарт з боку Єханурова. Хоч на Рівненщині склалася унікальна ситуація: три місцевих мільйонери вирішили створити товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнеспартхолдинг», але чомусь називають його «Народним союзом «Наша Україна», партією Президента Ющенка. А чи мають право люди, які за довгі роки своєї діяльності нічого визначного для України не зробили, без дозволу Віктора Ющенка спекулювати його ім'ям? Наміри цих осіб для мене очевидні, і я не думаю, що вони є щирими по відношенню до виборців, до Ющенка, до України.
Це підтверджується тим, що відразу після створення оргкомітету НСНУ ці керівники-мільйонери стали в опозицію до справжньої команди Віктора Ющенка на Рівненщині. Весь їхній потенціал та енергія повернуті на те, як побороти Василя Червонія. Жодного кроку по відношенню до старої влади з їх боку не зафіксовано. Більше того, їх ряди просто кишать довіреними особами Кучми і Януковича. Одразу скажу — їм це не вдасться. Співвідношення політичних симпатій на Рівненщині приблизно десять до одного на мою, а не їхню, користь. Вони повинні враховувати, що йдуть проти більшості людей.
— Як ви ставитесь до рішення Української народної партії йти на вибори самостійно? Адже переважна більшість рівненських виборців за останні роки вже звикли підтримувати не просто УНП чи інші національно-демократичні сили, а конкретно структури Віктора Ющенка?
— Такого рішення немає, це міф, який створюють наші політичні опоненти. Рішення про блокування чи позаблоковість УНП прийме лише після офіційного старту передвиборчої кампанії. Але я переконаний, що рішення буде однозначним на користь блокування і створення потужної української правиці — блоку національно-демократичних, патріотичних сил з чіткою національно-демократичною ідеологією, і прогнозую величезний успіх цього блоку на виборах. А щодо УНП — то вона була і завжди залишиться надійною опорою Віктора Ющенка, на відміну від тих олігархів, які сьогодні лізуть під його прапори, а вчора цілували Кучму—Януковича—Медведчука в усі можливі та неможливі місця. Переконаний, що Віктор Андрійович до осені розбереться, хто є хто насправді.
— Ви стверджуєте, що готові пожертвувати своєю кар'єрою і піти на політичну пенсію за умови укрупнення областей і створення нових адміністративних утворень на території історичних українських земель, зокрема Волині...
— Узагалі, я готовий залишити свою посаду в двох випадках. Перший — якщо реформа в Україні завершиться дійсно європейським шляхом, і Велика Волинь стане єдиною. Для мене як для політика це буде вінцем політичної діяльності, політичних мрій. Після цього я міг би піти на політичну пенсію, займатися історією України, викладати і трішки відпочити. А ще готовий розпрощатися з кріслом голови у випадку, якщо хтось із моїх заступників, не дай Боже, посміє брати хабара від інвесторів, які йдуть у Рівненську область.
— Нещодавно Президент України поставив завдання: створювати в Україні мільйон нових робочих місць щороку, пообіцявши, що відправить у відставку тих обласних голів, якi це завдання не виконають...
— Я впевнений, що ми створимо в області заплановану кількість робочих місць, а для Рівненщини вона визначена у 13,5 тисячі із загальноукраїнського мільйона, отож ми навіть успішно перевиконаємо це завдання. Я поважаю позицію Президента — вона є правильною, і в разі невиконання готовий прийняти разом із іншими головами обласних держадміністрацій будь-яку волю Президента. Якщо наміри створити нові робочі місця, боротися з бідністю є серйозними, то серйозною має бути і відповідальність.
— Ви якось визнали, що потрібно докласти ще чимало зусиль, щоб «незабаром кожна родина на Рівненщині змогла констатувати: життя гіршим при новій владі не стало». Слід думати, що питання про краще життя залишається відкритим?
— Зовсім ні. Візьміть, для прикладу, обласний центр. На відміну від старої влади, її представників — Сороки і Чайки, ми не кричали на всю область, що обіцяємо дати рівнянам холодну воду цілодобово. Ці розтиражовані у їхніх газетах обіцянки так і лишилися обiцянками. Ми просто це зробили — тихо й непомітно — під керівництвом мого першого заступника Олега Ковальчука та новопризначеного керівника-професіонала облводоканалу Володимира Хомка, якого я переконав повернутися у Рівне з роботи у Державному комітеті житлово-комунального господарства. Зараз проблема номер один у Рівному вирішена, нині холодна вода в місті є цілодобово. І це лише один із позитивних результатів кадрової політики нової влади на Рівненщині, який вже реально відчули люди.
— Пане голово, ви активно виступаєте з ініціативою заборонити експорт лісу, а також є прихильником ще низки економічних проектів, які, головним чином, стосуються розвитку Полісся.
— Цю ініціативу підтримав Президент Ющенко, і сподіваюся, що до кінця року політика щодо збереження лісових ресурсів, припинення крадіжок лісу та роботи незаконних пилорам, які працюють на краденому лісі, згортання експорту лісу, обмеження вивезення лісу за межі області призведе до великих інвестицій, створення нових робочих місць, розгортання нових технологій. І не лише з переробки лісу, а насамперед зі створення кінцевого продукту: сучасних меблів, вікон, дверей та іншої продукції європейського рівня з деревини, а також виробництва збірних будиночків-котеджів. Я прогнозую стрімкий розвиток такої індустрії в найбільш залісненій, після Житомирщини, області України.
А ще нас цікавить торф — це також сотні робочих місць. Залучення інвестицій та впровадження нових технологій вбачають не лише виробництво торфобрикету для опалення — що теж важливо, особливо у комунальній сфері, а й продаж спресованого торфу в заможні країни. Адже нині там бурхливо розвивається садівництво, а це передбачає шалений попит на торф. І ми вже співпрацюємо у цьому напрямі з канадськими, німецькими та шведськими інвесторами.
І, нарешті, — бурштин. За офіційними підрахунками, контрабандисти вивозять лише у Польщу одну тонну бурштину в рік, за даними ж польської преси ця цифра сягає 20 тонн. Додайте сюди бурштин, який незаконно вивозять у Литву та Росію. Я гадаю, що за часів старої влади можна було говорити про 30 тонн розкрадання сонячного каменю. Але й при новій владі питання не буде вирішено остаточно, доки Верховна Рада не прийме закон, ініційований мною та народними депутатами Шершуном і Самоплавським, про врегулювання цього бізнесу і його державний формат.
— Ви — відомий апологет УПА, козацтва, українства, духовного відродження. Як справи з реалізацією цих настанов уже у владі?
— Я переконаний, що без духовного відродження краю не можна навіть говорити про економічне піднесення. Не може бути заможною своя країна, де керує чужий «п'ятий інтернаціонал». Я і мої прихильники на Рівненщині хочемо відроджувати народні та християнські традиції. І звертатимемо увагу, насамперед, на молодь. Коли кожен молодий українець, як його ровесник, скажімо, в Японії, відвідуватиме гурток народознавства або ж секцію національного виду спорту — українського єдиноборства спас чи бойового гопака, коли він не цуратиметься свого рідного коріння, буде знати і любити свою історію, — тільки тоді Україна зможе відбутися як економічно незалежна, багата й заможна держава.
— Василь Червоній ще до свого призначення висловлював свої претензії практично до всіх серйозних видань регіону. Чи є у журналістів дійсні підстави стверджувати, що преса на Рівненщині перебуває ледь не у найгіршому стані в Україні?
— 90 відсотків засобів масової інформації, передусім газет, а особливо рівненських, засновані членами СДПУ(о), Партії регіонів, Аграрної партії, і всі вони, якщо відмоніторити їхні публікації, в період передвиборчої кампанії працювали на Януковича. Чому ви дивуєтесь, що ці газети, які не змінили своїх власників, продовжують виступати проти Ющенка та Червонія ?! Але не це є головне. Головне — щоб не змінився Червоній, щоб не змінилися його погляди, щоб не змінилися погляди команди Віктора Ющенка на Рівненщині. А я запевняю читачів «України молодої», що Червоній залишиться послідовним.
Червоній Василь Михайлович
Народився 24 серпня 1958 року на Рівненщині.
Закінчив у 1981 році Київський політехнічний інститут, отримав спеціальність інженер-хімік-технолог. Після закінчення вузу працював на Рівненському ВО «Азот» інженером АСУВ, начальником зміни, старшим апаратником цеху.
У 1988 році створив перший на Рівненщині осередок Товариства української мови, потім — перший в області осередок Руху. Член Народного руху з 1989 року. Голова Рівненської крайової організації НРУ (1991—1999), член президії центрального проводу НРУ (1997—1999 ). З 1999 року — голова рівненської обласної організації Української народної партії. Член центрального проводу та правління УНП.
Кошовий отаман Волинської Cічі. Член Вищої церковної ради Української православної церкви Київського патріархату, голова Церковної ради Покровського кафедрального собору в Рівному.
У 2002 році вчетверте обраний народним депутатом за списками виборчого блоку «Наша Україна» (№55). З лютого 2005 року — голова Рівненської облдержадміністрації.
Одружений. Має двох дітей.
В Україні серед голів обласних рад лише одна жінка — Валентина Коваленко, яка чотири місяці тому очолила Черкаську обласну раду. Вона входить до Комісії при Верховній Раді з питань децентралізації влади та очолює комісію з питань освіти і культури Асоціації обласних рад. >>
Звільнення Василя Червонія здригнуло всю Україну. Принаймні так вважають мешканці області, в якій і досі газети виходять із заголовками на кшталт «Війна чи співпраця». Чи не рік рівненські «нашоукраїнці» разом із місцевими «регіоналами», а також «литвинiвцями» й соціалістами відкрито домагалися звільнення Червонія з посади голови облдержадміністрації. І, врешті, десять відсотків голосів виборців, замість обіцяних тридцяти, отриманi на виборах в області, зробили позицію представника Української народної партії на Рівненщині настільки хиткою, що Віктору Ющенку таки довелося задуматися над долею «губернатора» у вишиванці». Жорсткий вирок Кабміну та недовіра нового складу обласної ради не вмовили Президента негайно підписати необхідний указ. І лише терміновий візит до Єханурова представників трьох «зразково-коаліційних» рівненських партій завершив звільненням Василя Червонія та призначенням на посаду голови ОДА «нашоукраїнця» Віктора Матчука. >>
22 січня виповнюється 60 років із дня створення Закарпатської області. Саме з того часу Срібна земля стала частиною України. З цієї нагоди ми зустрілися з керівником краю Олегом Гаваші. А оскільки розмова відбувалася під час різдвяних свят, то хотілося більше говорити про вічне, нiж про мирське і суєтне. Тим паче що в долі голови обласної державної адміністрації ніби віддзеркалена доля всього повоєнного Закарпаття. >>
Багато хто запитає: а чому «нова влада»? Адже після зміни режиму Кучми минуло чимало часу, багато хто вже й встиг розчаруватися у помаранчевому «Олімпі», тож про якусь «новизну» нібито й не йдеться. Але влада, до якої замість Тимошенко, Томенка, Турчинова etc прийшли Єхануров, Сташевський, Сахань та ін. — таки нова. Вона інакша, ніж попередня: не революційна, не така строката, у чомусь не така романтична і не настільки ідеалізована. Тепер вона, так би мовити, «технічна». На зміну емоційній політиці в рюшечках прийшли суворі краватки та начебто засукані рукави.
Політичне «межичасся», яке почалося з відставкою уряду Тимошенко, нарешті підходить до кінця. Планується заповнення останніх вакансій у найвпливовіших органах державної влади (включаючи Конституційний Суд), зокрема, чекаємо затвердження парламентом Генпрокурора та заміни низки «губернаторів», а якщо пощастить — ще й обрання нового віце-спікера Верховної Ради.
У зв'язку з цим «УМ» на численні прохання читачів вирішила подати повну галерею облич влади, навести коротенькі біографічні дані посадовців та координати їхніх відомств.
Що показово: знайти потрібну інформацію для такої підбірки виявилося досить непросто. Довідники, телефонна служба «09» і навіть інтернет-сторінки багатьох органів влади були скупими навіть на елементарні відомості, тож кореспонденту «УМ» доводилося годинами «висіти» на телефонах, набридати прес-службам та апаратам різних посадовців. Виявилося, що нова влада не така вже й відкрита, як це декларується після Майдану. Інформуванню громадян про себе вона приділяє таки замало уваги і до категорії «закритих» відносить зовсім елементарні речі. Багато міністрів не вважають за потрібне оприлюднити через офіційні інтернет-сторінки навіть місце або дату свого народження. Мабуть, просто не розуміють, що навіть така суха річ, як біографія, може бути цікавою пересічному українцю.
А найцікавішим елементом біографічної утаємниченості є партійність. Її міністри у біографіях воліють узагалі не згадувати. І не тільки у біографіях. «УМ», наприклад, два тижні намагалася з'ясувати, чи є якийсь партквиток у «аграрного» віце-прем'єр-міністра Юрія Мельника. Чекали, телефонували у приймальню та службу віце-прем'єра, але крапкою в цій епопеї стало зустрічне запитання самого пана Мельника: «А навіщо їм партійність?». Ні, ми все розуміємо: і уряд — «технічний», і політикою його попросили не займатися, і роботу посадовця оцінюють не за партквитком... Але ж ідеться не про кого-небудь, а про віце-прем'єра, людину публічну. Чи наші державні мужі, наче флюгери, так часто міняють партійну приналежність, що воліють не розводитися про це перед журналістами?
А ось який прикол вийшов із першим віце-прем'єром Станіславом Сташевським. У його приймальні нам порадили дізнатися про партійність на інтернет-сторінці уряду. Читаємо: «Член президії, перший заступник голови Української партії "Єдність" (з 12.2001)». Заходимо на інтернет-сторінку «Єдності» і бачимо, що Станіслав Телісфорович не значиться в жодному з перелічених керівних органів партії, ба більше — пошукова система сайту не видає жодного результату за запитом «Сташевський». Отже, у «Єдність» він не входить. Що й не дивно, бо його бачили на установчому з'їзді «Народного союзу «Наша Україна». У прес-службі «партії Ющенка» «УМ» підтвердили, що Сташевський є членом НСНУ, та ще й учасником ради партії. Тільки чому інтернет-сайт центрального органу виконавчої влади пише про інше?
Подібна історія трапилася і з головою секретаріату Президента Олегом Рибачуком. Річ у тім, що офіційний сайт НСНУ уперто називає його членом ради партії. Рибачук натомість уже на кількох брифінгах казав, що в «Нашу Україну» не входить і є позапартійним. Щоб отримати однозначний коментар, «УМ» звернулася до прес-служби голови президентської канцелярії, і нам відповіли: «Він не писав заяви про входження до НСНУ і є позапартійним». Зате Олега Борисовича, як і Сташевського, бачили на установчому з'їзді «Нашої України»! А той, хто приходить на «установку», автоматично записується в члени партії, і про це неодноразово казали на тому-таки з'їзді НСНУ в лютому ц.р. Тож виходить так: або Рибачук не знає, що він став членом «Нашої України», або в НСНУ не відають, що Олег Борисович насправді нікуди входити не збирався. Плутанина, та й годі.
А тепер про іншу річ, через яку відкритість нашої влади знову-таки можна вважати «недоконаною». Коли «УМ» бралася за збір інформації для цього довідника, то думала, що в кожному міністерстві є сектор, куди люди можуть зателефонувати і отримати якісь консультації, викласти скарги, щось уточнити. Та виявилося, що таких спеціалізованих управлінь існує не так уже й багато. Є телефони, за якими можна дізнатися, на якій стадії перебуває звернення громадянина, є телефони для запису на прийом, але таких, щоб людина могла отримати якусь консультацію, — зовсім мало. І це теж зрозуміло. Бо в міністерствах, адміністраціях абощо займаються глобальними справами, і там не виділяють ресурсів для проблем «маленьких українців». Для контакту ж із міністерством існують письмові звернення або особистий прийом. А ще — управління на місцях, чи, коли йдеться про питання на кшталт: «А скільки через місяць буде коштувати м'ясо?» — курилки або кухні. Але все одно це якось негоже — не виділити у міністерстві хоча б одного телефону, хай і з автовідповідачем, куди люди могли б зателефонувати і викласти свої проблеми. А в деяких випадках, зауважмо, було складно знайти бодай один діючий «контактний» телефон міністерства чи відомства... >>
Цей 48-річний львів'янин працює в Луганській обласній держадміністрації лише два місяці, але вже встиг досягти принаймні двох знакових речей. По-перше, його визнали владою підлеглі (і, схоже, навіть безпосередній начальник Олексій Данилов). По-друге, він викликав відверто щиру лють у місцевих москвофілів та маргіналів. Газети, що їх обслуговують, переконали самих себе, буцімто Зіновій Гузар приїхав до «неблагонадійного» краю наглядачем від «націоналістичної» київської влади. Коли четверо «регресників» вирішили вибити з обласної адміністрації гроші, які їм заборгував власник шахти, пан Зіновій заявив, що їхнє голодування — симуляція. При цьому послався на об'єктивні результати аналізів, та все одно його відвертість викликала в аборигенів шок. Шахтар на Луганщині — щось на зразок священної корови: обкрадати можна, лаяти — зась!
Гузар прийшов «простим» заступником обласного голови; сьогодні в Києві ще лежать документи на його підвищення до рівня першого заступника, а він уже тимчасово виконує обов'язки першої особи замість голови ОДА Данилова, який пішов у двотижневу відпустку. Власному кореспонденту «УМ» на Луганщині це дало нагоду зробити ще одне інтерв'ю під рубрикою «Нова влада». >>
Іван Гладуняк, здається, єдиний із новопризначених голів областей, кого не приїжджали представляти місцевій еліті чільники зі столиці. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко обмежилася напутніми словами, мовляв, вас і так добре знають в області, тож бажаю успіхів. І справді, Іван Васильович зі станом справ у краї обізнаний досконало, до цього спонукала його попередня посада заступника «губернатора». У ході буремних осінньо-зимових подій не піддався на вимогу колишнього шефа працювати задля перемоги провладного кандидата і, як наслідок, почув безапеляційне: пиши заяву на звільнення. Заяву Гладуняк написав, але... на відпустку, яку використав для агітації за Ющенка. Коли ж революційний вихор мас змів одіозного попередника, Іван Васильович кілька місяців виконував обов'язки керівника області, аж поки на початку березня не був у цьому статусі узаконений остаточно. Зауважмо, що «губернатором» Гладуняк став пізніше за решту своїх колег на подібних посадах, адже, як пам’ятають читачі «УМ», спочатку — в лютому — на посаду глави Хмельниччини було призначено скомпрометованого депутата Олуйка з фракції НАПУ, і люди пікетами домоглися його швидкої відставки. Лише після цього настав час Гладуняка. >>
