«Я піду в далекі гори...»

      Доля подарувала Яремчуку голос, який не сплутаєш ні з яким іншим, а серед його пісень не було жодної «прохідної», яка забувається наступного ж дня. І досі співають «Родину», «Батько й мати», «Зелений гай», «Стожари», «Я піду в далекі гори» і багато-багато інших. Чернівці і Буковина завжди любили і пам'ятали свого талановитого сина. Щорічно на день народження 30 листопада і на день смерті 30 червня збираються на могилі співака його рідні і друзі.

      Друзі, рідні, колеги зібрались на місці його останнього спочинку і цього разу. Сестра Катерина пригощала присутніх стиглими черешнями з дерева, яке посадив Назарій в рідному селі Ревне на Вижниччині, камерний хор заспівав «Реквієм», який на честь пам'яті Яремчука написав ще один наш талановитий земляк, автор відомої і улюбленої всіма «Черемшини» Василь Михайлюк. Згадували про Назара друзі, творчі побратими. Багато років пропрацював і об'їздив увесь світ iз Назарієм народний артист України Павло Дворський. Він нагадав, що сьогодні болить серце ще однієї людини — рідного Назарієва брата Дмитра в далекій Канаді, йому сьогодні понад 80 років, а Назарій вперше зустрівся з рідним братом під час гастролей лише за кілька років до своєї смерті.

      Як не вірити в містику, коли у той же день у рідному Назарієвому селі вижничани ховали його рідного дядька Тараса, який малому Яремчуку співав і грав на баяні. Сумним і світлим був цьогоріч цей день пам'яті. Не було, щоправда, двох синів — Дмитра і Назарія, кажуть, їх у Києві затримали творчі справи, не було і маленької донечки 11-річної Марічки, вона з мамою Дариною десь у далекій Італії.