Для заступника міністра науки та освіти Михайла Степка намети в літніх Сумах стають уже традиційними. Втім торік пан Степко мав місію розібратися у причині того, чому вони вже стоять. Цього ж року намет напинали саме з нагоди приїзду заступника.
Михайло Степко оголосив наказ міністерства про призначення на посаду ректора Сумського педагогічного університету Миколи Подберезького. Але далеко не всі зустріли це призначення радісно. З цієї нагоди й ставили намет і малювали гасла — проти!
На конференції були присутні 196 представників трудового колективу. Претендент Іван Мозговий, завкафедрою Української академії банківської справи, підтримуваний партіями та незалежною профспілкою університету, отримав 47 голосів. Завідувач кафедри педуніверситету Федір Лиман — 68. Харків'янин, проректор з навчально-виховної роботи Національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди Микола Подберезький — 75. Отож, здається, він по праву може обійняти нову посаду. Але... «Подберезький — ставленик старої ректорської команди, — говорять викладачі. — Його запросили з метою зберегти, власне, ті ж порядки, що були досі, аж до торгівлі бюджетними місцями...» «Певна обробка людей почалася ще при відборі кандидатів на виборчу конференцію, — продовжують інші. — У керівництва, яке організовувало конференцію, були списки людей, які мали проголосувати як слід, і саме їх обирали делегатами...» Твердження цікаві, але можуть лишитися бездоказовими, тим паче що масовою активністю з відстоювання своїх прав педагогічний досі не вирізнявся.
Та все ж викладачі, які стали на спротив новому призначенню, впевнені, що є речі й цілком доказові. Скажімо, їх непокоїть той факт, що лише один іногородній науковець взяв участь у конкурсі на заміщення вакантної посади. І, як не дивно, саме його дружина, стверджують, є науковим керівником дисертації начальника Сумського обласного управління освіти Любові Пшеничної.
Більше того: викладачі, які мали намір дізнатися детальніше про свого можливого ректора, виявили, що він у 80-х роках у числі групи викладачів був засуджений. Може, справді, тих справ не варто б ворушити: покарання відбуте й визначений термін, на який Подберезького було позбавлено права займатися викладацькою роботою, минув. Але на зборах трудового колективу на пряме запитання щодо судимості претендент на ректорську посаду дав непряму відповідь, що в Україні вирок йому не виносився. Більше того, демонструється довідка про відсутність судимості. Тим часом шукачі правди роблять запити і підтверджують, що судимість таки була. Знаходять газети 1988 року, де та гучна справа описувалася. Відтак задають закономірне запитання: якщо людина не винна, чому їй приховувати те, що було? А тим паче якщо ця людина має намір очолити педагогічний вуз, себто сіяти розумне, добре, вічне?
Багато хто провів тут паралелі з президентськими виборами. Бо ж судимість може бути давньою, а факт біографії залишається. Отож частина викладачів налаштована рішуче і має намір позиватися у суд. Студентство міста, загартоване минулорічними баталіями, готове підтримати акції педагогів, наприклад, на річницю встановлення торішнього наметового містечка поставити нове.