— Новому Президентові зміну 18 тисяч людей на різних посадах опозиціонери ставлять ледь не в провину — мовляв, стільки невиправдано зламаних доль... Павле Івановичу, як відбулася зміна влади після виборів на Житомирщині?
— Перший крок, який ми зробили, — це значне скорочення штатів. Адже на той момент чиновницький апарат був неймовірно великим. Держслужбовці тільки й займалися, що прокручували один і той самий лист по кабінетах адміністрації, байдуже, районна вона чи обласна. Другим кроком стало звільнення з посад ключових осіб влади — голів райдержадміністрацій, заступників голови обласної адміністрації (їх, до речі, із семи залишилося тільки чотири). І, безумовно, кардинальна зміна ключових фігур у силових структурах.
Також ми зробили ще один дуже важливий крок, запровадивши так званий «телефон довіри». Тобто зараз мешканці Житомирщини мають змогу інформувати органи влади про всі помічені порушення, корупційні дії того чи іншого чиновника.
Також головним із пріоритетів нашої роботи є боротьба з корупцією та її схемами. Адже проблема корупції стосувалася всіх без винятку щаблів влади. І я знаю, що це не була проблема конкретної області, — це проблема влади в усій державі. Управлінці освоїлися в тих правилах злочинної гри. І багато з них просто не уявляє, як це можна — працювати на державній службі й не брати хабарі. І коли я в них запитував, як ви можете жити на такі мізерні зарплати, ніхто з них не міг дати мені чіткої відповіді.
— Сьогодні ширяться чутки, нібито ви залучаєте до роботи у владних структурах лише своїх друзів по бізнесу. Це правда?
— Відверто кажу — неправда. Можливо, в такий спосіб хтось натякає на те, що в моїй команді є люди, які крокували зі мною по життю? Але це справжні професіонали, і кожного дня я бачу позитивні зрушення. Наприклад, у Коростенському районі, де головою є мій добрий товариш Андрій Озерчук. Він колишній військовий, уже в минулому — директор підприємства, яке було банкрутом і яке він за короткий час поставив на ноги. Тож скажіть, як я можу не довіряти цій людині? Ті ж із колишніх посадовців, хто поширює подібні чутки, хай спочатку покажуть свою справжню роботу.
Узагалі в держслужбовцеві мене цікавлять тільки такі якості, як професіоналізм, патріотизм, порядність та вміння прораховувати ситуацію наперед. Тобто головне — щоб своєю роботою людина приносила максимум користі для суспільства.
— А як ви будуєте роботу з новою командою?
— Насамперед хочу зауважити, що недоторканних у нас немає і не буде. Упродовж двох тижнів я спілкувався з працівниками всіх управлінь облдержадміністрації — від секретарки до начальника. І зробив висновок, що лише троє начальників справді усвідомлюють, чим треба займатися, що робити. Таким чином я порушив питання про відповідність деяких начальників управлінь займаним посадам. І тут немає ніякої політики. Перед управліннями поставлено чітке завдання до кінця червня сформувати стратегію розвитку своєї галузі та конкретну й детальну тактику роботи.
З наступного тижня я починаю «інспекцію» районів. Перед моїми поїздками будемо висилати «авангард» від кожного управління. Фахівці перевірять обстановку, напишуть доповідні. На їх підставі зробимо узагальнення щодо кожного села, заводу, підприємства чи господарства. Якщо структура працюватиме неефективно, ми обов’язково будемо допомагати. Адже стоїмо на сторожі добробуту громади, яка мешкає в тому чи іншому населеному пункті, працює на підприємстві.
— Яким чином іде залучення бізнесу та інвестицій в область?
— Я стояв на тому, що влада повинна повернутися обличчям до бізнесу, бо сам колись був бізнесменом і знав, як важко працювати з владою, коли не даєш хабарів, а намагаєшся все робити по закону.
Тому сьогодні в мене кожен підприємець чи директор заводу — люди, які є справді «бюджетоутворюючими», — мають право на першочерговий прийом. Я їм сказав: друзі, якщо в когось є плани на розвиток бізнесу, на заснування нової справи — для вас мої двері завжди відчинені. І міліціонер, який стоїть на вході, пропустить вас без запрошення. Але я ставлю три головних вимоги. Це — створення робочих місць, прозора, а не в конвертах, заробітна плата працівникам та сплата податків у повному обсязі.
І перші кроки вже зроблено. Я заборонив несанкціоновані та непотрібні перевірки — податкової, пожежної охорони та інших служб. Людям потрібно дати спокійно працювати, і тільки за таких умов ми зможемо підняти підприємства, які простоюють, допомогти тим, які працюють, та залучити нові інвестиції в промисловість Житомирської області. І тільки в такому разі кожен житель області відчує зміни, які, я впевнений, обов’язково будуть у кращий бік.
— А ви точно полишили свій бізнес?
— Своїм бізнесом я вже давно не займаюся і його не лобіюю. Мені вдалося добрати хороших менеджерів, які й без мого втручання добре працюють. Усіма справами вже три роки керують мої сестра та дружина. Нині вони для мене такі ж підприємці, як і інші. І якщо я приїжджатиму на їхні підприємства, то лише як на підприємства, що розташовані на теренах області. І мої вимоги до них будуть такими самими, як і до інших підприємств, — платіть податки та створюйте нові робочі місця.
— Чи відчуваєте ви якийсь тиск із вищих щаблів влади? Багато хто вважає вас «людиною Порошенка», а відомо ж про натягнуті стосунки між Прем’єр-міністром і секретарем Ради нацбезпеки...
— Я не є людиною Порошенка, Петренка, Сидоренка чи ще когось. Насамперед я громадянин України, і цим пишаюся. Взагалі після перемоги помаранчевої революції я не планував іти в «губернатори». Погодився на це тільки після того, як дізнався, хто мав сісти в це крісло. Якби зробив інакше, то зрадив би ту команду, яка працювала разом зі мною упродовж минулого року на виборах. Та й під час виборів саме я давав обіцянки громаді Житомирщини як керівник регіонального штабу Ющенка. Тому сьогодні повинен відповідати за свої слова.
Нині маю багато хороших задумів, а головне — бажання працювати на користь громади області. Якщо ж якісь політичні сили воліють позбутися мене — це їхні проблеми.
До слова, тиснути можна тільки на ту людину, яка має або нечисті руки, або тримається за своє крісло «мертвою хваткою». Можу запевнити громаду — мої руки абсолютно чисті. Та й за крісло я не тримаюся, бо є самодостатнім. Якщо я й моя команда не виконаємо завдань, поставлених Президентом і урядом, у мене вистачить сили волі написати заяву про відставку.
— І критики на вашу адресу вже вистачає...
— Щодо критики, то я сприймаю її абсолютно спокійно з будь-яких вуст. Звичайно, якщо вона конструктивна. Недавно один високопосадовець закинув мені, буцімто я більшу частину часу присвячую розбудові партії (Жебрівський є головою Житомирської обласної організації «Народного союзу «Наша Україна». — Ред.), і майже не думаю про добробут громадян. Це повний абсурд. Мій робочий день починається iз сьомої ранку, а закінчується об одинадцятій вечора. Тому ніхто не може говорити, нібито я не віддаюся тій роботі, за яку взявся. Звичайно, я є людиною партійною. Однак за жодних обставин не використовую і не буду використовувати свою посаду для партійних справ. Деякі лідери партій у минулому намагалися це робити — ми всі побачили результат.
— Як вирішується питання щодо незаконних «прихватизацій» за старої влади в області?
— Цими питаннями займаються правоохоронці. Даних про порушення у цій сфері вже назбирали багато. Всі питання, що пов’язані з поверненням ПДВ, незаконним виділенням землі, видачею ліцензій на видобуток та використання надр, вже переглядаються відповідними органами. Адже як «Президентове око» в області, я оцінюю роботу УМВС, прокуратури саме за об’єктивним виявленням фактів порушень законодавства в економічній сфері.
Виявлені на сьогодні факти просто вражаючі. Це й незаконне виділення землі певним посадовцям старого режиму під так звані мисливські угіддя на 25 років. Більш стратегічний приклад — це питання про повернення статусу окремого підприємства (раніше це була філія кримського «Титану») Іршанському гірничо-збагачувальному комбінату, що буде вирішено на користь області з дня на день. Також є проблема і по Чуднівському спиртовому заводу, який був незаконно переданий в підпорядкування ДУСі і сьогодні працює, не даючи жодної копійки до місцевого бюджету. Також ми вирішили питання з видачі ліцензій на користування надрами. Бо, якщо проаналізувати, скільки було видано таких сумнівних ліцензій, то цифра лише в минулому році склала 30 відсотків за всі роки незалежності. І це — без жодних тендерів та аукціонів. Словом, зневажаючи закон, громаду, розтягували все, що бачили, як напередодні Армагеддону.
— Павле Івановичу, а з якими конкретними проблемами до вас найчастіше звертаються жителі області?
— Приблизно половина тих, хто приходить до мене на прийом, — це мешканці обласного центру. Найболючіші — квартирні питання, гуртожитки, дороги, вивезення сміття, каналізація та ін. Найстрашніше, що на ці питання мені дуже важко відповідати. Більше того, на ці процеси я просто не маю права впливати, тут закон не передбачає для мене повноважень. Я б із задоволенням залучив облавтодор, щоб заасфальтувати дороги, але згідно з бюджетним кодексом цього робити не можу. Мені теж соромно їздити такими дорогами. Це ганьба. Нещодавно я їздив до Рівного, і якщо порівняти стан доріг там і в Житомирі, то в мене просто серце кров’ю обливається. Та я не можу підмінити міську владу обласною адміністрацією — не маю права. Можу лише сприяти тим міським головам, які мають бажання служити своїй громаді і працюють над розв’язанням цих проблем, а не думають лише, як напхати кишені.
— Які пріоритети вашої команди в соціальній галузі?
— Головною нашою метою є розв’язання проблем бідності. І ні для кого не секрет, що покращення стандартів життя неможливе без підвищення реальних доходів населення. Також ми приділяємо велику увагу найбільш вразливим верствам — громадянам похилого віку, малозабезпеченим сім’ям. Усі вони одержують адресну допомогу. Також значну увагу звертаємо на виплату заборгованостей «чорнобильцям».
Для культурної галузі вже розробляється низка спеціальних програм — «Сільський клуб», «Сільська бібліотека», «Народний музей». Маємо намір розпочати поступовий ремонт та реконструкцію закладів культури.
Галузь охорони здоров’я також не на останньому плані, адже зростання тривалості життя, зниження смертності та збільшення народжуваності є однією з головних програм Президента та уряду. Тож основним тут бачиться поліпшення надання медичної допомоги та відродження сільської медицини.
А ще я, наприклад, запланував створити обласний футбольний клуб (у цьому сезоні житомирське «Полісся» було знято з турніру в першій лізі через брак фінансування. — Ред.). При цьому нікого не змушую вкладати гроші, не пишу супровідних листів. Люди роблять внески з власної волі. До речі, народний депутат Павло Матвієнко перерахував 100 тисяч із фонду своєї партії на цю корисну справу. Так вчинили ще декілька київських компаній. Просто потрібно хотіти щось зробити, і допомога обов’язково буде. А не казати, що немає коштів і шукати всілякі відмовки. Іноді не потрібно навіть грошей, щоб вирішити якесь питання. Тільки за умов важкої, послідовної праці ми зможемо вирішити проблеми і подолати наші труднощі.
Записав Вадим ШЕВЧУК.
Жебрівський Павло Іванович
Народився 21 березня 1962 року в с. Немиринці Ружинського району Житомирської області.
Освіта: Київський державний університет ім.Т.Шевченка (1989), юрист.
До армії працював на заводі залізобетонних конструкцій комбінату «Будіндустрія» в Києві, після війська — міліціонером патрульно-постової служби, слідчим, старший слідчим Управління внутрішніх справ у столиці. 1993-1994 — гендиректор колективного малого підприємства «Джая», м. Київ; 1994-2001 — гендиректор, комерційний директор приватного підприємства «Ян», м. Київ; 2001-2002 — президент ЗАТ «Фармація 2000», м. Київ. Крім того, був головою спостережної ради ЗАТ «Бердичів-холод», головою правління ВАТ «Мар'янівський склозавод».
У 2002 році обраний народним депутатом України від виборчого округу №65, Житомирська область. І зараз залишається членом парламенту (фракція «Наша Україна»), заступником голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства.
Член партії «Солідарність», перший заступник голови партії.
Одружений, виховує сина та доньку.
В Україні серед голів обласних рад лише одна жінка — Валентина Коваленко, яка чотири місяці тому очолила Черкаську обласну раду. Вона входить до Комісії при Верховній Раді з питань децентралізації влади та очолює комісію з питань освіти і культури Асоціації обласних рад. >>
Звільнення Василя Червонія здригнуло всю Україну. Принаймні так вважають мешканці області, в якій і досі газети виходять із заголовками на кшталт «Війна чи співпраця». Чи не рік рівненські «нашоукраїнці» разом із місцевими «регіоналами», а також «литвинiвцями» й соціалістами відкрито домагалися звільнення Червонія з посади голови облдержадміністрації. І, врешті, десять відсотків голосів виборців, замість обіцяних тридцяти, отриманi на виборах в області, зробили позицію представника Української народної партії на Рівненщині настільки хиткою, що Віктору Ющенку таки довелося задуматися над долею «губернатора» у вишиванці». Жорсткий вирок Кабміну та недовіра нового складу обласної ради не вмовили Президента негайно підписати необхідний указ. І лише терміновий візит до Єханурова представників трьох «зразково-коаліційних» рівненських партій завершив звільненням Василя Червонія та призначенням на посаду голови ОДА «нашоукраїнця» Віктора Матчука. >>
22 січня виповнюється 60 років із дня створення Закарпатської області. Саме з того часу Срібна земля стала частиною України. З цієї нагоди ми зустрілися з керівником краю Олегом Гаваші. А оскільки розмова відбувалася під час різдвяних свят, то хотілося більше говорити про вічне, нiж про мирське і суєтне. Тим паче що в долі голови обласної державної адміністрації ніби віддзеркалена доля всього повоєнного Закарпаття. >>
Багато хто запитає: а чому «нова влада»? Адже після зміни режиму Кучми минуло чимало часу, багато хто вже й встиг розчаруватися у помаранчевому «Олімпі», тож про якусь «новизну» нібито й не йдеться. Але влада, до якої замість Тимошенко, Томенка, Турчинова etc прийшли Єхануров, Сташевський, Сахань та ін. — таки нова. Вона інакша, ніж попередня: не революційна, не така строката, у чомусь не така романтична і не настільки ідеалізована. Тепер вона, так би мовити, «технічна». На зміну емоційній політиці в рюшечках прийшли суворі краватки та начебто засукані рукави.
Політичне «межичасся», яке почалося з відставкою уряду Тимошенко, нарешті підходить до кінця. Планується заповнення останніх вакансій у найвпливовіших органах державної влади (включаючи Конституційний Суд), зокрема, чекаємо затвердження парламентом Генпрокурора та заміни низки «губернаторів», а якщо пощастить — ще й обрання нового віце-спікера Верховної Ради.
У зв'язку з цим «УМ» на численні прохання читачів вирішила подати повну галерею облич влади, навести коротенькі біографічні дані посадовців та координати їхніх відомств.
Що показово: знайти потрібну інформацію для такої підбірки виявилося досить непросто. Довідники, телефонна служба «09» і навіть інтернет-сторінки багатьох органів влади були скупими навіть на елементарні відомості, тож кореспонденту «УМ» доводилося годинами «висіти» на телефонах, набридати прес-службам та апаратам різних посадовців. Виявилося, що нова влада не така вже й відкрита, як це декларується після Майдану. Інформуванню громадян про себе вона приділяє таки замало уваги і до категорії «закритих» відносить зовсім елементарні речі. Багато міністрів не вважають за потрібне оприлюднити через офіційні інтернет-сторінки навіть місце або дату свого народження. Мабуть, просто не розуміють, що навіть така суха річ, як біографія, може бути цікавою пересічному українцю.
А найцікавішим елементом біографічної утаємниченості є партійність. Її міністри у біографіях воліють узагалі не згадувати. І не тільки у біографіях. «УМ», наприклад, два тижні намагалася з'ясувати, чи є якийсь партквиток у «аграрного» віце-прем'єр-міністра Юрія Мельника. Чекали, телефонували у приймальню та службу віце-прем'єра, але крапкою в цій епопеї стало зустрічне запитання самого пана Мельника: «А навіщо їм партійність?». Ні, ми все розуміємо: і уряд — «технічний», і політикою його попросили не займатися, і роботу посадовця оцінюють не за партквитком... Але ж ідеться не про кого-небудь, а про віце-прем'єра, людину публічну. Чи наші державні мужі, наче флюгери, так часто міняють партійну приналежність, що воліють не розводитися про це перед журналістами?
А ось який прикол вийшов із першим віце-прем'єром Станіславом Сташевським. У його приймальні нам порадили дізнатися про партійність на інтернет-сторінці уряду. Читаємо: «Член президії, перший заступник голови Української партії "Єдність" (з 12.2001)». Заходимо на інтернет-сторінку «Єдності» і бачимо, що Станіслав Телісфорович не значиться в жодному з перелічених керівних органів партії, ба більше — пошукова система сайту не видає жодного результату за запитом «Сташевський». Отже, у «Єдність» він не входить. Що й не дивно, бо його бачили на установчому з'їзді «Народного союзу «Наша Україна». У прес-службі «партії Ющенка» «УМ» підтвердили, що Сташевський є членом НСНУ, та ще й учасником ради партії. Тільки чому інтернет-сайт центрального органу виконавчої влади пише про інше?
Подібна історія трапилася і з головою секретаріату Президента Олегом Рибачуком. Річ у тім, що офіційний сайт НСНУ уперто називає його членом ради партії. Рибачук натомість уже на кількох брифінгах казав, що в «Нашу Україну» не входить і є позапартійним. Щоб отримати однозначний коментар, «УМ» звернулася до прес-служби голови президентської канцелярії, і нам відповіли: «Він не писав заяви про входження до НСНУ і є позапартійним». Зате Олега Борисовича, як і Сташевського, бачили на установчому з'їзді «Нашої України»! А той, хто приходить на «установку», автоматично записується в члени партії, і про це неодноразово казали на тому-таки з'їзді НСНУ в лютому ц.р. Тож виходить так: або Рибачук не знає, що він став членом «Нашої України», або в НСНУ не відають, що Олег Борисович насправді нікуди входити не збирався. Плутанина, та й годі.
А тепер про іншу річ, через яку відкритість нашої влади знову-таки можна вважати «недоконаною». Коли «УМ» бралася за збір інформації для цього довідника, то думала, що в кожному міністерстві є сектор, куди люди можуть зателефонувати і отримати якісь консультації, викласти скарги, щось уточнити. Та виявилося, що таких спеціалізованих управлінь існує не так уже й багато. Є телефони, за якими можна дізнатися, на якій стадії перебуває звернення громадянина, є телефони для запису на прийом, але таких, щоб людина могла отримати якусь консультацію, — зовсім мало. І це теж зрозуміло. Бо в міністерствах, адміністраціях абощо займаються глобальними справами, і там не виділяють ресурсів для проблем «маленьких українців». Для контакту ж із міністерством існують письмові звернення або особистий прийом. А ще — управління на місцях, чи, коли йдеться про питання на кшталт: «А скільки через місяць буде коштувати м'ясо?» — курилки або кухні. Але все одно це якось негоже — не виділити у міністерстві хоча б одного телефону, хай і з автовідповідачем, куди люди могли б зателефонувати і викласти свої проблеми. А в деяких випадках, зауважмо, було складно знайти бодай один діючий «контактний» телефон міністерства чи відомства... >>
Цей 48-річний львів'янин працює в Луганській обласній держадміністрації лише два місяці, але вже встиг досягти принаймні двох знакових речей. По-перше, його визнали владою підлеглі (і, схоже, навіть безпосередній начальник Олексій Данилов). По-друге, він викликав відверто щиру лють у місцевих москвофілів та маргіналів. Газети, що їх обслуговують, переконали самих себе, буцімто Зіновій Гузар приїхав до «неблагонадійного» краю наглядачем від «націоналістичної» київської влади. Коли четверо «регресників» вирішили вибити з обласної адміністрації гроші, які їм заборгував власник шахти, пан Зіновій заявив, що їхнє голодування — симуляція. При цьому послався на об'єктивні результати аналізів, та все одно його відвертість викликала в аборигенів шок. Шахтар на Луганщині — щось на зразок священної корови: обкрадати можна, лаяти — зась!
Гузар прийшов «простим» заступником обласного голови; сьогодні в Києві ще лежать документи на його підвищення до рівня першого заступника, а він уже тимчасово виконує обов'язки першої особи замість голови ОДА Данилова, який пішов у двотижневу відпустку. Власному кореспонденту «УМ» на Луганщині це дало нагоду зробити ще одне інтерв'ю під рубрикою «Нова влада». >>
Іван Гладуняк, здається, єдиний із новопризначених голів областей, кого не приїжджали представляти місцевій еліті чільники зі столиці. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко обмежилася напутніми словами, мовляв, вас і так добре знають в області, тож бажаю успіхів. І справді, Іван Васильович зі станом справ у краї обізнаний досконало, до цього спонукала його попередня посада заступника «губернатора». У ході буремних осінньо-зимових подій не піддався на вимогу колишнього шефа працювати задля перемоги провладного кандидата і, як наслідок, почув безапеляційне: пиши заяву на звільнення. Заяву Гладуняк написав, але... на відпустку, яку використав для агітації за Ющенка. Коли ж революційний вихор мас змів одіозного попередника, Іван Васильович кілька місяців виконував обов'язки керівника області, аж поки на початку березня не був у цьому статусі узаконений остаточно. Зауважмо, що «губернатором» Гладуняк став пізніше за решту своїх колег на подібних посадах, адже, як пам’ятають читачі «УМ», спочатку — в лютому — на посаду глави Хмельниччини було призначено скомпрометованого депутата Олуйка з фракції НАПУ, і люди пікетами домоглися його швидкої відставки. Лише після цього настав час Гладуняка. >>
