Писати на таких «парканах» слiд було культурно. (автора.)
Невідомо, де й коли буде створено музей помаранчевої революції і чи створять його взагалі. Час минає, і спомини про ті дні, на жаль, потроху стираються з пам'яті. На жаль — бо для багатьох із нас листопадово-грудневий відрізок 2004 року став одним із найяскравіших і найкращих у житті. Що ми розкажемо про нього нащадкам? Чи не додамо до історичної правди байок, чи не створимо ще один міф, що матиме не так і багато спільного з реальними подіями? Подібні думки відвідують наші, вже не такі буйні, голови паралельно з ностальгією. Висновок: потрібно працювати й архіваріусам, і музейникам. Бо ця боротьба за свободу варта нашої пам'яті не менше, аніж події 60-річної давнини.
Шкода, але на самому Майдані й Хрещатику майже не залишилося «артефактів», пов'язаних із недавньою революцією. Узимку, надто ж до Нового року, був чудовий антураж, і сприймався він весь у комплексі: сцена, намети, транспаранти, прапори, агітки, помаранчеві ялинки, польові кухні, валянки, димарі, та навіть біотуалети. А головне, звісно, — усміхнені люди, мільйони людей. Ех, минулося. Звіює вітер і ідеали того Майдану, який зостався в нашій пам'яті СПРАВЖНІМ. А з «артефактів» ще є хіба помаранчевий прапор на височезній колоні монумента Незалежності. Він майорить у ногах у «Галі» так само, як і в грудні, хоча вже мало кого вражає й запалює. А ще — лишилися революційні «графіті» на одній із колон Головпоштамту.
«Експонат» за тисячу доларів
Власне, після зими в столичних ЗМІ навіть виникла деяка громадська дискусія — чи слід залишати написи на колонах, чи пустити їх під «зачистку» (а Київ саме чепурився до «Євробачення»). Але опитування — опитуваннями, а вирішальним стало слово «Укрпошти», якій, власне, й належить колонада (до речі, підновлена після пам'ятного трагічного завалу кінця 1980-х). За словами керівника київської дирекції «Укрпошти» Сергія Скляренка, для історії обрали ту колону, на якій не було нецензурщини. Її зробили «як у музеї», покрили з усіх боків оргсклом, висотою трохи більше 1,5 метра, і навіть загерметизували. Як з'ясувалося, фірма «Валтар» узяла за таку роботу близько 5 тисяч гривень. Сусідні колони обробили «піскоструєм» — уночі, щоб не бризкало на перехожих. Тепер вони майже як нові.
Що нащадки можуть прочитати на «революційній» колоні? У принципі, чогось видатного й такого, що бере за душу, немає. «Українська громадська помаранчева революція. Вірю. Знаю. Можемо. Так! (Київ, Майдан Незалежності, 21.11— 08.12.2004 р.)» — така наклейка пояснює глядачам «походження» «експонату». Самі ж написи можна розділити на кілька груп.
«Тут виборював свободу український народ»
Це, по-перше, назви населених пунктів, чиї представники були тут під час революційних подій. «Зміїв за Ющенка», «Северодонецк, Кабанье, Рубежное Луганской области — ТАК!!!», «Чортків 2004», «Бердичів — «Пора», «Київ, Шулявка + Нивки — Ющенко так!», «Місто яйцеметальників за Ющенка. Івано-Франківськ», «Israel так!», «Одесса таки так за Ющенко!», «Суховоля — Львів», «Ющенко — так. Вера, Енакиево», «Жыве Беларусь! «Керамин» — чемпион!», «Вільшана, Вербівка, Чижівка — разом нас багато, нас не подолати!», «Бородянка за Ю!»... І так далі, з наголосом на «ТАК» і з ухилом більше в Західний регіон. Що й не дивно, адже «західняки» їхали на Майдан відстоювати свободу десятками тисяч.
Далі — імена, іноді з прізвищами, деінде прізвиська. Часто таке пишуть на парканах, але тут ухил у політизацію. Приміром, «За Ющенка — Григорчук Ігор Васильович», «За перемогу! Саша, Лора», «Бодя і Галя за Ющенка», «Ткачи и Свириденки за Ющенко!», «Оля Процик», «Миракл и Форс виборювали революцию». Деякі «художники» залишили свої телефони.
Окремо слід виділити назви навчальних закладів. Логічно, адже на перших ролях перебували студенти. Бачимо: «Кіровоград КДПУ», «УжНУ Ужгород істфак», «Кібфак КНУ за Ющенка!», «Картографи за Ющенка», «НУ»ЛП» ІМ-31 за Ющенка», «Одесский национальный университет им. Мечникова» і т. д.
Є також відвертий стьоб і зовсім банальне парканне хуліганство («Здесь были Киса и Ося», «Люблю Свету с Патона. Юра с Левандовки»).
Є два заклики до легалізації коноплі з символічним листком «трави» (причому за Legalize в одному місці висловлюються навіть прикарпатські Богородчани).
Є й спроби вколоти «помаранчевих» («Діоксин forever», «Глеваха — за Ющенко» (у Глевасі під Києвом розташована психлікарня), «Да здравствует дерьмократия — ТАК!»).
Такі написи, як «Африка — так, Севастополь — ні», за спостереженнями аборигенів, з'явилися на цій колоні лише через кілька місяців після революції. Але й вони зафіксовані склом. А власне того, що можна було б віднести до високого помаранчевого стилю, — дуже й дуже мало. «Тут виборював свободу український народ» — напис фактично єдиний у своєму роді. Ну додаймо ще англомовне «Together to victory». Із політичних гасел читаємо також «Л. Д. Кучму геть!», «Резидент, канай на Москву!» (це теж про Кучму)... Фінальне визначення кучмізму — заримоване: «Мерехтять зірки на небосхилі, сонце заходить за кордон, все чудово в нас на Україні, тільки президент ...» (останнє слово перекреслене, замість нього — «нехороший человек»).
Не обійшлося і без відвертих образ на адресу найголовнішого ворога Майдану: «Ющенко друг, Янукович питух», «Янукович — гешефтер (аферист)». Подекуди є вказівки на нетрадиційну сексуальну орієнтацію Віктора Федоровича.
Але з пісні, кажуть, слова не викинеш. Таке справді писав народ (принаймні його частина) у буремні революційні дні. І так народ переміг. А нам лишається пам'ять. Бережімо її.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
