Невідомо, де й коли буде створено музей помаранчевої революції і чи створять його взагалі. Час минає, і спомини про ті дні, на жаль, потроху стираються з пам'яті. На жаль — бо для багатьох із нас листопадово-грудневий відрізок 2004 року став одним із найяскравіших і найкращих у житті. Що ми розкажемо про нього нащадкам? Чи не додамо до історичної правди байок, чи не створимо ще один міф, що матиме не так і багато спільного з реальними подіями? Подібні думки відвідують наші, вже не такі буйні, голови паралельно з ностальгією. Висновок: потрібно працювати й архіваріусам, і музейникам. Бо ця боротьба за свободу варта нашої пам'яті не менше, аніж події 60-річної давнини.

Днями журналісти «УМ» на чолі з редактором взяли участь у створенні картини, яка претендує на потрапляння до Книги Гіннесса. За ініціативою народного художника з Вінниччини кожен бажаючий, хто симпатизує помаранчевому Майдану, може долучитися до його відтворення своїм мазком фарби. Нас багато, і це може бути рекорд...

Сьогодні — якщо рахувати від «пакетного голосування» у парламенті 8 грудня — виповнюється рівно півроку від завершення помаранчевої революції. Можна було б написати «з дня перемоги», однак і наші висновки, і висновки політологів про «постреволюційний» розвиток України не додають приводів для оптимізму. Тоді, в емоційно-піднесеному грудні, здавалося, що нові керманичі — ті, яких відстояли ми, — мали повести країну дещо в іншому напрямі, зробити значно менше помилок. Що маємо зараз? Переможний запал вичерпано, мода на Україну у світі невдовзi скiнчиться, помаранчевий колір у самій Україні стає, на жаль, кон’юнктурою. Попереду — вже не жовтогарячі, а дедалі сіріші будні. Нову владу доводиться критикувати майже тими самим словами, що й попередню. А боролися ж не за це...