(УНІАН.)
— Певною мірою вже призвичаївся, — після нетривалих роздумів каже Євген Дмитрович. — Скажімо так: я не став кабінетним працівником у повному розумінні цього слова. Наприклад, люблю походити, коли обдумую якесь рішення. Або коли проводжу якісь наради.
— Очевидно, з вашим приходом чиновникам Київщини стало важче?
— Чи важче? Принаймні коли до мене звертаються люди і показують, що їм написали у відписках з приводу якихось проблем, я направляю головам районних адміністрацій резолюції з проханням уважно прочитати ту відповідь, яку підготував апарат. І прошу подумати, чи правильно було прийняте кадрове рішення, коли того чиновника, який завізував відписку, брали на роботу.
Ще багато зауважень є до тих службовців обласної та районних адміністрацій, які залишилися у спадщину від старої влади. На жаль, багато хто так і не зрозумів сенсу змін. Це якраз виражається у тих відписках. Але після того, як ми утрясли головні кадрові призначення, починаємо перетворювати ОДА з апарату «по підготовці відписок» на структуру, яка вирішуватиме проблеми. Це повинен затямити кожен чиновник: він тут — для вирішення людських проблем.
— З вашою оцінкою певних кадрів зрозуміло. А як би ви самі оцінили свою роботу за ці сто з гаком днів? Наприклад, за 12-бальною системою.
— За 12-бальною — на 5.
— Чому?!
— (Посміхається. — Авт.) Я порівнюю те, що я хотів зробити, з тим, що зроблено. Скажімо, я планував одразу після призначення запровадити реєстрацію підприємств за один день. А це мені вдалося тільки після ста днів роботи. З 1 червня у нас буде запроваджено реєстрацію підприємств за принципом «єдиного вікна» протягом одного дня. На Київщині це, до речі, буде введено за місяць до того крайнього терміну, який визначив Президент Віктор Ющенко: нещодавно він категорично зажадав, щоб система «одного вікна» почала працювати з 1 липня. Але повторюся, це сталося на сто днів пізніше від того терміну, який я сам запланував.
Ще я думав змінити систему тендерів на купівлю продуктів, робіт і послуг, хотів зробити їх прозорими, зразковими для всієї України. Але, на жаль, не вдалося. Одна з причин — старий закон. Він писався попереднім режимом якраз для того, щоб тендери були непрозорими і непідконтрольними суспільству. Тому треба дочекатися змін до закону.
Так само я сподівався, що ми швидко відновимо справедливість у земельному питанні. (Хтось телефонує Євгенові Жовтяку на мобільний. Він бере слухавку, дивиться на екран, де написано номер абонента, і каже: «Зараз буде «наганяй». Євген Дмитрович перекидається зі співрозмовником кількома словами, а потім пояснює, чому він згадав про «наганяй». — Авт.). Це охоронець Віктора Ющенка. Цього разу з неробочим питанням. Бо інколи буває так: якісь люди пікетують секретаріат Президента, Віктор Андрійович, коли виїжджає або приїжджає до СП, слухає їхні претензії, а потім дзвонить мені. «Забирай, — каже, — цих людей, вирішуй проблеми».
— Виходить, «вирішувати» складніше, ніж ви собі уявляли?
— Інерція старої бюрократичної системи виявилася сильнішою, ніж я уявляв.
— Вона вплинула на ваш ентузіазм, на запал?
— (Задумався. — Авт.) Я політик-«стаєр». Тобто я можу бігати на довгі дистанції.
— Давайте тепер поговоримо про плани. А якщо конкретно — про адміністративно-територіальну реформу. Як відомо, вона почнеться саме з вашої області: нещодавно було прийняте рішення провести тут експеримент. А от Голова Верховної Ради Володимир Литвин вважає, що ця реформа запускається, аби відвернути увагу людей від інших, важливіших, проблем.
— Володимир Михайлович має право на власну думку. Але я готовий своїми діями, на «своїй» території довести, що реформа — це реальні, дієві кроки, спрямовані на покращення життя людей. Адже йдеться про те, щоб унаслідок відходу повноважень від центру більшість послуг, які держава надає людині, наблизилися до споживача. Тобто після проведення «амінтеру» більшість послуг українці зможуть отримати на рівні громади.
— І наскільки глибоким буде експеримент на Київщині? Роман Безсмертний, наприклад, пропонує обмежити функції адміністрацій і передати їх радам.
— З такою пропозицією я сам виступив одним із перших. Це було ще в 1999 році, на виїзному засіданні Асоціації міст України. Я заявив, що структура, яку попередній режим створив у вигляді рай- і обладміністрацій, виконувала дві основі функції: під час виборів вона займалася фальсифікацією, а між виборами збирала «данину».
На мою думку, замість РДА й ОДА мають бути ради, виконкоми районних і обласних рад. Бо на рівні районів взагалі нема повноважень, які не можна було б делегувати на нижчі рівні. Після реформи ці повноваження мають перейти до громад. На рівні області є функції, які делегувати не можна. Тому, крім ради і виконкому, в області, очевидно, повинен бути ще невеличкий апарат. Він виконуватиме певні повноваження, делеговані державою, а також функції контролю за дотриманням законів і Конституції. Це щось на кшталт префектури у Франції.
Але для того, щоб повноваження були розподілені таким чином, потрібно вносити зміни до Конституції. Я їх палко підтримую і не боюся втратити посаду голови облдержадміністрації.
— Як далеко піде експеримент на Київщині? I чи закінчиться він тим, що замість ОДА буде створено префектуру?
— Поки що він у стадії напрацювання робочих документів. Створено робочу групу Кабінету Міністрів й обладміністрації. Ми винесемо її роботу на розгляд Президента. А ще, очевидно, доведеться готувати проект закону, який дозволив би такий експеримент.
А наскільки далеко він зайде? Очевидно, що все-таки остаточна передача повноважень з обл- і райадміністрацій виконкомам відбудеться тоді, коли під новий закон буде проведено вибори.
— Тобто ви виступаєте за проведення реформи до виборів?
— Так. Новий адміністративно-територіальний устрій повинен вступити в дію одночасно з виборами. По-перше, ради відтак були б обрані відповідно до нового територіального устрою, а по-друге, вони змогли б приступили до формування на новій території виконавчих комітетів.
— Виходить, експеримент на Київщині не затягнеться: треба швидко все вивчити, з'ясувати, аби менш ніж за рік запровадити реформу по всій Україні?
— У нас нема часу, щоб розтягувати цей процес. Якщо вибори відбудуться одночасно і до Верховної Ради, і до місцевих рад у березні 2006 року (саме такий механізм передбачає Конституція. Але нова влада, аби встигнути ретельно підготуватися до АТР-реформи, пропонує перенести вибори до місцевих рад на пізніший термін. — Авт.), то експеримент ми повинні завершити вже на початку осені. А потім, згідно з напрацьованими результатами, здійснити адмінтерреформу по всій Україні. Я впевнений, що ми зможемо справитися з цим завданням. Буде важко. Треба буде вносити зміни до Конституції. Але, як казали в «Єралаші», — «ми не звикли відступати». (Насправді таким був девіз іншого радянського кіножурналу для дітей — «Хочу все знать». — Авт.).
— І якою після реформи буде Київщина? Чи є вже карти з новим устроєм?
— Конкретних карт ще нема, вони розробляються. Але вже наступного тижня ми приступимо до розгляду тих напрацювань, які здійснили науковці. Приблизно 10 червня вони будуть винесені на загальне обговорення усіх територіальних громад Київщини.
— Цікаво, чи відіб'ється на цих картах ініціатива київського мера Олександра Омельченка, який пропонує зробити з Києва та Київщини єдиний «столичний регіон»?
— Якщо йдеться про збереження принципів місцевого самоврядування, то я підтримую його пропозицію. І такий єдиний регіон вже є — це Київська область і місто Київ. А якщо йдеться про керування Києва містами, які розташовані у певному радіусі навколо нього, то я вважаю, що такий підхід повністю суперечить Європейській хартії місцевого самоврядування і світовим тенденціям розвитку столиць.
Ушир розвивається тільки місто Москва та інші азійські столиці. А взяти, наприклад, Вашингтон: це місто вже 200 років не тільки не розширяється, а навіть зменшується. Хоча агломерація з Вашингтона та міст-супутників разом налічує близько 5 мільйонів мешканців, супутники не є васалами столиці. Частина з них узагалі перебуває в інших адміністративних одиницях — штатів Вірджинія та Меріленд. Знову ж таки, мені невідомо про звернення мера Вашингтона до Конгресу чи Президента, де йшлося б про потребу для міста розширятися і приєднувати до себе інші території. Так само я не чув жодного звернення мешканців міст-супутників Вашингтона, яким конче треба приєднатися до столиці.
— Ви явно натякаєте на Омельченка. А як у вас складаються стосунки з київським градоначальником? Бо, наприклад, під час «губернаторства» Анатолія Засухи між областю й містом відбувалася не надто здорова конкуренція.
— Наші стосунки нормальні. Я поважаю Олександра Олександровича як старшого товариша, як талановитого управлінця. Але я готовий з ним сперечатися, опираючись на свій досвід і на світові тенденції.
— А от віце-прем'єр з адміністративно-територіальної реформи Роман Безсмертний каже, що Київ не може бути «містом-бетоном» і, хоча не підтримує приєднання до столиці оточуючих міст, пропонує розширити межі Києва за рахунок територій області. Ви поділяєте його позицію?
— Те, що стосується об'єктивного розширення меж Києва, матиме з мого боку всіляку підтримку. Але, на моє глибоке переконання, жодних об'єктивних підстав для того, щоб приєднувати до Києва міста-супутники, немає.
— Останнім часом з'являлися чимало чуток про те, що ви збираєтесь у відставку...
— Якщо у подібних матеріалах висловлюються припущення, що ось така-то людина ось-ось займе посаду того, хто написав заяву, то часто виходить так, що цих двох хоче посварити хтось третій. Можливо, так є і в цьому випадку. (У деяких публікаціях у ЗМІ про «відставку» Жовтяка його наступником називали нардепа від «Нашої України» Вадима Литвина. — Авт.).
Насправді жодних підстав для відставки немає. За результатами посівної Київщина — одна з найкращих в Україні. Тваринництво розвивається краще, ніж минулого року, область дала більше м'яса. Промислове виробництво зросло на 15 відсотків, доходи до бюджету — на 30. У таких умовах написати заяву про відставку може хіба що людина з неврівноваженою нервовою системою. Я себе до таких не відношу.
— Виходить, що в області у вас є недоброзичливі конкуренти, причому з пропрезидентського табору?
— Я думаю, що серед людей, які щиро підтримують Президента, нема тих, хто хотів би моєї відставки. А серед «попутників», очевидно, є.
— А на Київщині — в адміністраціях, управліннях тощо — багато таких «попутників»?
— Скажімо так: людей, які не тільки до другого туру виборів, а навіть до третього були у таборі Януковича, які й після революції займалися фальсифікаціями, а коли після інавгурації Президента Ющенка почала створюватися партія «Народний союз «Наша Україна», опинились на її установчому з'їзді, — таких людей вистачає. Я думаю, що це хвороба росту партії. І вона зможе очиститись від таких «троянських коней» Януковича.
— Менш ніж за рік — нові вибори до парламенту. Балотуватися будете?
— Я не переймаюся цим питанням. Очевидно, сумісництво посад не допускатиметься, тобто одночасно працювати і в області, і в парламенті не вийде. У Верховній Раді я вже 11 років, на час проведення виборів матиму рік досвіду роботи вищим обласним виконавчим органом. Думаю, що рік — це той термін, за який можна освоїти цю роботу настільки добре, щоб узагалі не було помилок.
— Тобто якщо будете мати гарантії того, що залишитеся «губернатором», то не підете на вибори?
— Як уже казав, я прихильник скасування адміністрацій. Якщо ж ідеться про те, щоб керувати виконавчим органом обласної ради — то треба буде, щоб депутати облради проголосували за таке керівництво. Швидше за все, аби стати головою виконкому, треба буде мати мандат депутата обласної ради. Закону ще немає, дискусії щодо адмінтерреформи тривають, тому тут ще неясно.
— Щойно ви згадали про незаконність сумісництва. Але самі до цього часу залишаєтеся і народним депутатом, і «губернатором». Коли складете парламентський мандат?
— Це не моя проблема. Я вважав і вважаю сумісництво недопустимим. Заяву про складення депутатських повноважень я написав одразу після призначення. Ця заява поки що зберігається у сейфі голови партії (лідера УНП Юрія Костенка. — Авт.). Її передаватимуть керівництву парламенту за рішенням партії.
— А в якому сейфі тоді ваша депутатська картка? Принаймні хтось голосував нею і 14, 15, і 23 травня, і це тільки за останній час.
— Я не виходив з фракції «Наша Україна» (депутати з Української народної партії, членом якої є Жовтяк, створили окрему від «НУ» фракцію. — Авт.), і, наскільки розумію, [картка] у голови фракції. (Євген Дмитрович хитро посміхається. Видно, що йому самому не подобається сумісництво. Але для нинішньої влади потрібна підтримка парламенту. А вона може суттєво зменшитися, якщо всі сумісники поскладають мандати. Тому, зокрема, й Жовтяку доводиться сидіти на двох кріслах. — Авт.).
— Попри те, що ви не визначились із депутатством, ви входите до керівництва УНП, і, очевидно, знаєте про те, як вона піде на вибори?
— Очевидно, керівництво партії веде подібні переговори. Я не переймаюся партійною роботою, бо мені вистачає посади голови ОДА. Коли доводиться проводити на роботі по 16 годин, а то й більше, про партійні справи не хочеться навіть думати. Не кажучи про те, щоб ними займатися.
В Україні серед голів обласних рад лише одна жінка — Валентина Коваленко, яка чотири місяці тому очолила Черкаську обласну раду. Вона входить до Комісії при Верховній Раді з питань децентралізації влади та очолює комісію з питань освіти і культури Асоціації обласних рад. >>
Звільнення Василя Червонія здригнуло всю Україну. Принаймні так вважають мешканці області, в якій і досі газети виходять із заголовками на кшталт «Війна чи співпраця». Чи не рік рівненські «нашоукраїнці» разом із місцевими «регіоналами», а також «литвинiвцями» й соціалістами відкрито домагалися звільнення Червонія з посади голови облдержадміністрації. І, врешті, десять відсотків голосів виборців, замість обіцяних тридцяти, отриманi на виборах в області, зробили позицію представника Української народної партії на Рівненщині настільки хиткою, що Віктору Ющенку таки довелося задуматися над долею «губернатора» у вишиванці». Жорсткий вирок Кабміну та недовіра нового складу обласної ради не вмовили Президента негайно підписати необхідний указ. І лише терміновий візит до Єханурова представників трьох «зразково-коаліційних» рівненських партій завершив звільненням Василя Червонія та призначенням на посаду голови ОДА «нашоукраїнця» Віктора Матчука. >>
22 січня виповнюється 60 років із дня створення Закарпатської області. Саме з того часу Срібна земля стала частиною України. З цієї нагоди ми зустрілися з керівником краю Олегом Гаваші. А оскільки розмова відбувалася під час різдвяних свят, то хотілося більше говорити про вічне, нiж про мирське і суєтне. Тим паче що в долі голови обласної державної адміністрації ніби віддзеркалена доля всього повоєнного Закарпаття. >>
Багато хто запитає: а чому «нова влада»? Адже після зміни режиму Кучми минуло чимало часу, багато хто вже й встиг розчаруватися у помаранчевому «Олімпі», тож про якусь «новизну» нібито й не йдеться. Але влада, до якої замість Тимошенко, Томенка, Турчинова etc прийшли Єхануров, Сташевський, Сахань та ін. — таки нова. Вона інакша, ніж попередня: не революційна, не така строката, у чомусь не така романтична і не настільки ідеалізована. Тепер вона, так би мовити, «технічна». На зміну емоційній політиці в рюшечках прийшли суворі краватки та начебто засукані рукави.
Політичне «межичасся», яке почалося з відставкою уряду Тимошенко, нарешті підходить до кінця. Планується заповнення останніх вакансій у найвпливовіших органах державної влади (включаючи Конституційний Суд), зокрема, чекаємо затвердження парламентом Генпрокурора та заміни низки «губернаторів», а якщо пощастить — ще й обрання нового віце-спікера Верховної Ради.
У зв'язку з цим «УМ» на численні прохання читачів вирішила подати повну галерею облич влади, навести коротенькі біографічні дані посадовців та координати їхніх відомств.
Що показово: знайти потрібну інформацію для такої підбірки виявилося досить непросто. Довідники, телефонна служба «09» і навіть інтернет-сторінки багатьох органів влади були скупими навіть на елементарні відомості, тож кореспонденту «УМ» доводилося годинами «висіти» на телефонах, набридати прес-службам та апаратам різних посадовців. Виявилося, що нова влада не така вже й відкрита, як це декларується після Майдану. Інформуванню громадян про себе вона приділяє таки замало уваги і до категорії «закритих» відносить зовсім елементарні речі. Багато міністрів не вважають за потрібне оприлюднити через офіційні інтернет-сторінки навіть місце або дату свого народження. Мабуть, просто не розуміють, що навіть така суха річ, як біографія, може бути цікавою пересічному українцю.
А найцікавішим елементом біографічної утаємниченості є партійність. Її міністри у біографіях воліють узагалі не згадувати. І не тільки у біографіях. «УМ», наприклад, два тижні намагалася з'ясувати, чи є якийсь партквиток у «аграрного» віце-прем'єр-міністра Юрія Мельника. Чекали, телефонували у приймальню та службу віце-прем'єра, але крапкою в цій епопеї стало зустрічне запитання самого пана Мельника: «А навіщо їм партійність?». Ні, ми все розуміємо: і уряд — «технічний», і політикою його попросили не займатися, і роботу посадовця оцінюють не за партквитком... Але ж ідеться не про кого-небудь, а про віце-прем'єра, людину публічну. Чи наші державні мужі, наче флюгери, так часто міняють партійну приналежність, що воліють не розводитися про це перед журналістами?
А ось який прикол вийшов із першим віце-прем'єром Станіславом Сташевським. У його приймальні нам порадили дізнатися про партійність на інтернет-сторінці уряду. Читаємо: «Член президії, перший заступник голови Української партії "Єдність" (з 12.2001)». Заходимо на інтернет-сторінку «Єдності» і бачимо, що Станіслав Телісфорович не значиться в жодному з перелічених керівних органів партії, ба більше — пошукова система сайту не видає жодного результату за запитом «Сташевський». Отже, у «Єдність» він не входить. Що й не дивно, бо його бачили на установчому з'їзді «Народного союзу «Наша Україна». У прес-службі «партії Ющенка» «УМ» підтвердили, що Сташевський є членом НСНУ, та ще й учасником ради партії. Тільки чому інтернет-сайт центрального органу виконавчої влади пише про інше?
Подібна історія трапилася і з головою секретаріату Президента Олегом Рибачуком. Річ у тім, що офіційний сайт НСНУ уперто називає його членом ради партії. Рибачук натомість уже на кількох брифінгах казав, що в «Нашу Україну» не входить і є позапартійним. Щоб отримати однозначний коментар, «УМ» звернулася до прес-служби голови президентської канцелярії, і нам відповіли: «Він не писав заяви про входження до НСНУ і є позапартійним». Зате Олега Борисовича, як і Сташевського, бачили на установчому з'їзді «Нашої України»! А той, хто приходить на «установку», автоматично записується в члени партії, і про це неодноразово казали на тому-таки з'їзді НСНУ в лютому ц.р. Тож виходить так: або Рибачук не знає, що він став членом «Нашої України», або в НСНУ не відають, що Олег Борисович насправді нікуди входити не збирався. Плутанина, та й годі.
А тепер про іншу річ, через яку відкритість нашої влади знову-таки можна вважати «недоконаною». Коли «УМ» бралася за збір інформації для цього довідника, то думала, що в кожному міністерстві є сектор, куди люди можуть зателефонувати і отримати якісь консультації, викласти скарги, щось уточнити. Та виявилося, що таких спеціалізованих управлінь існує не так уже й багато. Є телефони, за якими можна дізнатися, на якій стадії перебуває звернення громадянина, є телефони для запису на прийом, але таких, щоб людина могла отримати якусь консультацію, — зовсім мало. І це теж зрозуміло. Бо в міністерствах, адміністраціях абощо займаються глобальними справами, і там не виділяють ресурсів для проблем «маленьких українців». Для контакту ж із міністерством існують письмові звернення або особистий прийом. А ще — управління на місцях, чи, коли йдеться про питання на кшталт: «А скільки через місяць буде коштувати м'ясо?» — курилки або кухні. Але все одно це якось негоже — не виділити у міністерстві хоча б одного телефону, хай і з автовідповідачем, куди люди могли б зателефонувати і викласти свої проблеми. А в деяких випадках, зауважмо, було складно знайти бодай один діючий «контактний» телефон міністерства чи відомства... >>
Цей 48-річний львів'янин працює в Луганській обласній держадміністрації лише два місяці, але вже встиг досягти принаймні двох знакових речей. По-перше, його визнали владою підлеглі (і, схоже, навіть безпосередній начальник Олексій Данилов). По-друге, він викликав відверто щиру лють у місцевих москвофілів та маргіналів. Газети, що їх обслуговують, переконали самих себе, буцімто Зіновій Гузар приїхав до «неблагонадійного» краю наглядачем від «націоналістичної» київської влади. Коли четверо «регресників» вирішили вибити з обласної адміністрації гроші, які їм заборгував власник шахти, пан Зіновій заявив, що їхнє голодування — симуляція. При цьому послався на об'єктивні результати аналізів, та все одно його відвертість викликала в аборигенів шок. Шахтар на Луганщині — щось на зразок священної корови: обкрадати можна, лаяти — зась!
Гузар прийшов «простим» заступником обласного голови; сьогодні в Києві ще лежать документи на його підвищення до рівня першого заступника, а він уже тимчасово виконує обов'язки першої особи замість голови ОДА Данилова, який пішов у двотижневу відпустку. Власному кореспонденту «УМ» на Луганщині це дало нагоду зробити ще одне інтерв'ю під рубрикою «Нова влада». >>
Іван Гладуняк, здається, єдиний із новопризначених голів областей, кого не приїжджали представляти місцевій еліті чільники зі столиці. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко обмежилася напутніми словами, мовляв, вас і так добре знають в області, тож бажаю успіхів. І справді, Іван Васильович зі станом справ у краї обізнаний досконало, до цього спонукала його попередня посада заступника «губернатора». У ході буремних осінньо-зимових подій не піддався на вимогу колишнього шефа працювати задля перемоги провладного кандидата і, як наслідок, почув безапеляційне: пиши заяву на звільнення. Заяву Гладуняк написав, але... на відпустку, яку використав для агітації за Ющенка. Коли ж революційний вихор мас змів одіозного попередника, Іван Васильович кілька місяців виконував обов'язки керівника області, аж поки на початку березня не був у цьому статусі узаконений остаточно. Зауважмо, що «губернатором» Гладуняк став пізніше за решту своїх колег на подібних посадах, адже, як пам’ятають читачі «УМ», спочатку — в лютому — на посаду глави Хмельниччини було призначено скомпрометованого депутата Олуйка з фракції НАПУ, і люди пікетами домоглися його швидкої відставки. Лише після цього настав час Гладуняка. >>
