Анатоль Перепадя — майже легендарна постать в українському перекладацтві. Сьогодні його вважають видатним, як він себе називає, тлумачем, а в радянські часи він потрапив у чорні списки, які були надiслані в різні українські видавництва, внаслідок чого йому заборонили друкуватися. Тому такі класичні твори французької літератури, як «Гадючник» Франсуа Моріака чи «Пармський монастир» Стендаля підписані іншим відомим перекладачем — Дмитром Паламарчуком, якому поталанило не потрапити в оті списки. Таким чином спрацювала солідарність між перекладачами. Можливо, завдяки й цьому українська школа перекладу вижила в тоталітарні часи і вважається нині однією з найсильніших у світі.

Заявляю із знанням справи: натхненник «Києва травневого» Олексій Кужельний так розбалував театральну публіку, що здивувати її стає дедалі складніше. До Києва за сім років приїздили колективи з усіх континентів планети (крім Антарктиди, звичайно), а тому задля екзотичної родзинки в афіші фестивалю невдовзі доведеться запрошувати інопланетян. Тому що, наприклад, такі колись екзотичні як для середньостатистичного українця корейці сьогодні — гості часті й бажані. А надто — на фестивалі «Київ травневий». Участь колективів із Кореї — це вже як добра традиція фесту, якої він дотримався і цьогоріч.

Серед низки досить представницьких театрально-лялькових форумів, що проходять у різних регіональних центрах України, Міжнародний фестиваль «Подільська лялька» зберігає власне виразне обличчя. Різнопланові вистави, які в середині травня привезли до Вінниці одинадцять колективів з інших міст країни та з-за кордону, дозволяють зробити ніби моментальний зріз деяких сучасних театральних тенденцій, i водночас познайомитись із внеском до загальної скарбниці подільських лялькарів.