41-річний голова Закарпатської обласної державної адміністрації Віктор Балога став широковідомий після мукачівських виборів минулого року. Тоді кучмівський режим вдався до небаченої в Україні фальсифікації, аби представник «Нашої України» втретє не став мером рідного міста. В активі цього найвпливовішого закарпатського політика ще й депутатство у Верховній Раді та керівництво областю у 1999—2001 роках. І, ясна річ, тривала опозиційна боротьба у «вотчині» партії Медведчука.
— Вікторе Івановичу, ви — єдиний глава обласної державної адміністрації, який повернувся на свою посаду. Чим це пояснюєте?
— Не бачу тут нічого дивного. З Віктором Андрійовичем я працював з початку його прем'єрства. І пішли зі своїх посад ми теж разом. Єдиним головою обласної адміністрації, якого зняли разом з Ющенком, був Балога. Решта всі залишилися біля Кучми і Медведчука. Згодом Ющенко довірив мені вести виборчий блок в області і на парламентських виборах, і на президентських. Отож усе логічно.
— Скільки у цьому призначенні було вашого бажання? Прогнозували, що ви можете очолити одне з міністерств.
— Я — член команди. Тому повинен працювати там, де скаже Президент. Якщо він довірив мені бути його представником на Закарпатті, то це для мене — велика честь.
— Перших сто днів позаду. Встигли освоїтися?
— Мені не треба було освоюватися. За цих кілька років у кабінеті «губернатора» змінилася тільки одна деталь — портрет Президента. Тож мені залишалося просто зайти і почати працювати.
— Але перед цим кабінет ви таки освятили...
— Кожна людина йде працювати з цінностями, в які вірить. Я освячував кабінет у 1999 році, освячував і тепер. Не знаю, чи робили це мої попередники. Але думаю, що будь-яку справу треба починати з духовності.
— Як загалом виглядає ситуація в області?
— Ми зосередилися на кількох напрямах роботи. Перший — захист від техногенних катастроф, якими Закарпаття «прославилося» далеко за межами України. На жаль, під програми, які приймалися, коштів не виділяли. Нині маємо унікальний шанс. Угорщина, для якої наші паводки створюють серйозну загрозу, згодна на рівних профінансувати з нами протипаводкові роботи. Йдеться про програму «Тиса» — дерегуляцію річок, створення системи польдерів і водоймищ, які під час злив і танення снігу акумулюватимуть надлишок води.
Окрім того, каскад збудованих гідроелектростанцій стане ще одним джерелом електроенергії. Зрештою, це і нові робочі місця, яких так у нас не вистачає. До того ж водоймища в горах — надзвичайно привабливі для відпочинку. Це ще один поштовх для розвитку туризму. Це бачимо на прикладі Словаччини, де подібна програма давно реалізована, і паводки їй уже не загрожують.
— І скільки потрібно коштів на реалізацію цієї програми?
— Йдеться про 300 мільйонів доларів. Починати треба вже наступного року, заклавши у державний бюджет щорічно не менше 70—100 мільйонів гривень. Тим паче на паритетних засадах Угорщина готова брати участь у фінансуванні.
— Які ще пріоритети вашої роботи?
— Абсолютно новою проблемою для нас стало скасування законів про спеціальну економічну зону та територію пріоритетного розвитку. За останні 6—8 років на Закарпаття прийшли серйозні міжнародні інвестори з відомим ім'ям — «Філіпс», «Ядзакі», «Гроклін», «Єврокар», «Флекстронікс».
При прийнятті змін до бюджету не врахувалися інтереси нашої депресивної області, де спеціальна економічна зона служила не для відмивання коштів, а для створення нових робочих місць на основі найпередовіших технологій. Якщо ми цю проблему не вирішимо до кінця червня, то ризикуємо не те що не здобути нових інвесторів, а й утратити старих.
— Ви можете це проілюструвати цифрами?
— Скасування спеціальної економічної зони вже призвело до того, що ми втратили десять тисяч нових робочих місць, що їх згадані інвестори планували запустити в цьому році.
— Що ще ви віднесли б до пріоритетів своєї діяльності?
— Те, про що багато і давно говорять — туризм і рекреація. Закарпаття має справді унікальні можливості — географічне розташування, чудову природу, мальовничі гори, мінеральні води.
З демократизацією українського суспільства і влади відкриваються нові можливості для туристів. Тому в найкоротші терміни треба розробити генеральний план туристичної забудови області — аж до кожного району і села. Ми маємо чітко знати, що і де має будуватися.
Бо сьогодні тільки констатуємо факти: у нас є стільки-то турбаз, відпочили стільки-то людей. Ми повинні не плентатися у хвості подій, не чекати ініціативи знизу, а самим пропонувати підприємцям місце, проект, його параметри для розвитку туризму.
— У перші сто днів багато уваги приділялося кадровим питанням. Наскільки ви задоволені своєю командою?
— Сказати, що цілком задоволений, — буде нещиро. Бо людина ніколи не вдовольняється досягнутим. Час покаже, хто наскільки тягне воза. І скажуть нам про це самі закарпатці.
— Наскільки у вас був великий вибір при призначеннях?
— Із висококласними спеціалістами є проблеми. Бо за останні роки знищено систему підготовки кадрів. А їх справді треба готувати і плекати. Багатьох довелося просити. І я задоволений, що не вони просяться на роботу, а я їх про це прошу.
— Що вдалося за ці три місяці?
— Головне зараз — повернути довіру до влади. Змінити саму форму стосунків влади з народом. Люди повинні відчути себе господарями, а не слугами. А по-друге — намітити головні напрями, по яких будемо йти. Кожен день міняти курс — це безперспективно.
— Закарпаття — єдина область України, яка межує з чотирма країнами. Які ставите перед собою завдання у транскордонному співробітництві?
— Завдання наші абсолютно конкретні. Найближчим часом ми повинні відкрити прикордонний перехід з Румунією: Сігет — Солотвино. Маємо побудувати ще два переходи зі Словаччиною, при одному з яких буде вантажний термінал. Слід розширити і повністю перелаштувати прикордонний перехід в Ужгороді відповідно до вимог Євросоюзу. І це все ми повинні зробити за рік-два.
Двічі на місяць зустрічаємося з моїм угорським колегою з Ніредьгази, маємо добрі контакти з керівниками словацьких прикордонних областей. Робимо все, аби кордони не стали між нашими народами бар'єром.
— Недоброзичливці пишуть, що ви чините тиск на підприємців...
— ...При цьому не наводячи жодного факту. Про це смішно говорити. Хтось забув, що сьогодні вже зовсім інші часи. Якщо когось до чогось примушувати, то завтра про це буде знати цілий світ. Я зібрав бізнесменів ще до свого представлення. Сказав їм: «Якщо у вас виникають проблеми, мій кабінет завжди відкритий».
Треба зрозуміти нарешті, що демократичні процеси в суспільстві є незворотними. Якщо сьогодні Балога не прийме бізнесмена, завтра він буде на прийомі в адміністрації Президента.
Ну а заздрісники завжди були і будуть. Хтось посади не дістав, от і пише. Не можу ж я всім догодити.
— Подейкують про ваш конфлікт з начальником обласної міліції Юрієм Рахівським...
— А то до мене вже цілими взводами ходять працівники міліції, аби їх захистити від командирів. Тому або керівник обласної міліції приймає рішення на користь громади, або там має працювати хтось інший.
— Чим нова влада відрізняється від старої?
— Тим, що вона може бути кожних півроку змінена.
— А особисто ви відчуваєте зміни, сидячи в одному і тому ж кріслі?
— Ясна річ. Раніше будь-який клерк з Банкової міг дзвонити і давати доручення: не зробиш цього, будеш звільнений. Сьогодні таке навіть Президент не робить.
Працюй! У тебе є функціональні обов'язки. Сьогодні глави адміністрацій — уже не порученці, як це було раніше. Тепер нема ручного управління з кожного питання. Ніхто нікого за руку не веде. Головне — ефективність твоєї роботи: є зміни на краще чи нема.
— Окрім голови обласної державної адміністрації, вас обрано керівником закарпатської організації партії «Народний союз «Наша Україна». Як будете встигати?
— Дуже просто. Там є виконавчий комітет, який працює на постійній основі. Так що мені багато часу витрачати не треба. Суботи-неділі, якщо потрібно, цілком вистачить.
— Чи не бачите протиріччя в тому, що керівник області очолює і партійну структуру?
— Якщо ми дозріли до того, що вибори аж до районного рівня будуть на партійній основі, то, зрештою, так і має бути. Якщо політична сила перемогла і прийшла до влади, то вона бере на себе відповідальність за свої дії. А люди самі вирішать через чотири роки, чи виконала вона обіцянки і чи варто за неї знову голосувати.
— Чи не виникне спокуси знову задіяти адмінресурс?
— Адмінресурс — це технологія минулого. Система стримувань і громадського контролю нині така, що його використати дуже важко. Ми самі зацікавлені в тому, щоб не було тиску чи викривлень, бо це працюватиме в першу чергу проти нас. Люди ж теж змінилися. Після помаранчевої революції їх не примусиш голосувати за того, хто їм не любий.
— Минув рік після мукачівських виборів, де ви були однією з головних дійових осіб. Який ваш підсумок того, що тоді сталося?
— Це була репетиція — як з боку влади, котра випробовувала брудні технології, так і народу, який прагнув відстояти свої права. Я був здивований, що влада дозволила собі таке. Попри думку громадськості, світової спільноти.
Там уже не було здорового глузду. Одне дике бажання — зберегти владу за будь-яку ціну. Завдяки Мукачеву Україна дізналася про сценарій майбутніх президентських виборів.
— А як би ви прокоментували призначення тодішнього вашого опонента Ернеста Нусера на посаду начальника відділу обласної державної адміністрації?
— Треба мати силу волі, щоб вибачати. Якщо людина розуміє, що йшла не в той бік, якщо вона не зав'язана на політичні структури, а чисто по-людськи помилялася, якщо є фахівцем, то має працювати на державу.
А як ми інакше будуватимемо українську громаду? Будемо ділити села на дві-три частини — хто за кого голосував?
Ми тільки тоді зможемо досягти результату, коли об'єднаємо довкола себе людей, а не будемо їх розділяти.
— Останнім часом соціал-демократи заявляють про політичні переслідування на Закарпатті. Зокрема, згадують про арешт екс-«губернатора», головного есдека краю Івана Різака...
— Ніякого відношення до його арешту я не маю. Цим займаються правоохоронні органи. Ведеться слідство. Останні кілька днів щодня спілкуюся з народними депутатами від СДПУ(о), зокрема Ігорем Шурмою. Чим можу, допомагаю.
Щодо слідчої комісії Верховної Ради, то так звані політичні переслідування на Закарпатті — лише гучний піар. До тепер у комісію надійшла про це заява від однієї людини.
— А як ставитеся до наметового містечка, яке есдеки розбили перед облдержадміністрацією?
— Спокійно. Влада не повинна боятися опозиції. Кожного дня спілкуюся з десятком тих молодих людей, які відстоюють свого лідера Івана Різака. Запитую, чи не мають якихось організаційних проблем.
— Головний висновок перших ста днів?
— Не треба приймати половинчастих рішень. Треба бути терплячим і послідовним.