Андижанський розстріл. Далі буде

      На сході Узбекистану тривають народні заворушення після жорстокого розстрілу владою маніфестації в місті Андижан. У ніч з неділі на понеділок було чути стрілянину в місті Кара-Суу (колишній Іллічівськ). Це місто з 20 тисячами мешканців, яке розташоване за 50 кілометрів від узбецького Андижана та за 20 — від киргизького Оша, після розпаду СРСР було поділене навпіл по річці, між Узбекистаном та Киргизією. У суботу у відповідь на жорстокі дії влади в Андижані мешканці Кара-Суу підпалили будинки відділення місцевої міліції та прикордонної служби, почали нищити міліцейські автомобілі.

      Ймовірно, що вчора вночі узбецькі війська закінчували придушення повстання у цьому місті, — про таку загрозу повідомив кореспонденту «Рейтер» неназваний узбецький дипломат у Бішкеку. Мешканці Кара-Суу та люди, які вціліли у кривавій бійні в Андижані, втікають до Киргизії: хто до родичів, а хто в організований киргизькою владою табiр біженців, де, за вчорашнім повідомленням «Франс Пресс», уже перебувають більше 900 осіб.

      Учора в Андижані відбувалися похорони жертв розстрілу 13 травня. Узбецький диктатор Іслам Карімов поклав усю вину за ці події на «ісламських екстремістів» та заявив, що загинули 10 солдатів та набагато більше демонстрантів. Однак місцеві лікарі та представники неурядових організацій заявляють про кілька сотень розстріляних. Бі-Бі-Сі повідомляло про приблизно 500 убитих. «В андижанській школі № 15 лежать тіла приблизно 500 загиблих в результаті штурму повстанців у цьому місті. Школу посилено охороняють. Туди допускають лише родичів, які опізнають тіла. За даними з Андижану, люди почали копати могили просто в міських скверах і парках, щоб поховати тіла, по які не з'явилися родичі», — передає кореспондентка Бі-Бі-Сі. Інформагенція «Фергана. ру» повідомляє подробиці того жахливого розстрілу: «Під час штурму солдати і спецназ атакували площу перед обладміністрацією з БТРів та БМП, з автоматів були розстріляні сотні беззбройних мирних мешканців. Спочатку по них стріляли з установлених на бойових машинах кулеметів, а потім солдати пішки обходили площу та вулиці міста і безжалісно добивали поранених, в тому числі жінок і дітей». У суботу було втрачено зв'язок із журналістами агенції Фергана.Ру, «Рейтер» та IWPR, які працювали в Андижані, про їхню долю нічого не відомо.

      Досі  репресії та терор сходили з рук Ісламу Карімову, який незмінно править Узбекистаном з 1989 року, оскільки узбецький диктатор є найбільшим у Середній Азії союзником президента США Джорджа Буша в його «війні з тероризмом». Американці мають велику військову базу поблизу Ташкента. Останні криваві події в Андижані не справили враження на «борців за демократію» з Білого дому, прес-секретар якого Скотт Маклеллан заявив: «Народ Узбекистану хоче мати більш представницький і демократичний уряд, але цього потрібно добиватися мирними засобами, а не насиллям». А прес-секретар Держдепартаменту США Річард Баучер навіть не згадав про сотні жертв, а заявив, що Вашингтон «особливо занепокоєний втечею в'язнів, у тому числі, можливо, членів Ісламського руху Узбекистану, який ми розглядаємо як терористичну організацію».

      Карімов також зберігає чудові стосунки з Кремлем, тому може не боятися осуду Москви. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров позавчора заявив: «Останні події в Узбекистані — це провокаційна акція злочинних груп типу «Талібан». На жаль, не вдалося обійтися без жертв». Ця цинічна заява Лаврова вразила деякі російські ЗМІ. Газета «Время новостей» вчора відповіла міністру: «Публічні заяви російських дипломатів з приводу трагічних подій в Узбекистані свідчать про нерозуміння нашою владою не лише ситуацій на пострадянському просторі, але і самих критеріїв стабільності політичних режимів... «У дійсності, головним провокатором подібних трагедій стає сама влада і лише вона». Тому що стабільність, яка базується на тотальному придушенні прав і свобод людей при їх тотальному жебрацтві, — не є жодною стабільністю, а пороховою бочкою, яка готова вибухнути в будь-який момент при піднесенні першого ж сірника».