— Як ви оцінюєте перші тижні роботи? Чи відчуваєте спротив з боку прихильників Віктора Януковича як людина, яка прийшла з іншого боку барикад? Адже Янукович набрав на Дніпропетровщині понад 60 відсотків голосів виборців.
— В області працюють політичні партії і працює політрада, яка поки що відображає інтереси сил, які перемогли на виборах. Я зустрічався із дніпропетровським лідером Партії регіонів Олегом Царьовим, і ми домовилися про те, що утворимо єдину політраду в складі всіх політичних сил. Він погодився працювати.
Маю надію, що СДПУ(о) й інші партії теж будуть працювати з нами. Я хочу, щоб усі політичні сили були представлені в політраді області, і щоб було чути їхній голос.
Відбувалися пікетування обласної адміністрації. Наприклад, партія «Союз» протестувала проти політики утворення тарифів у житлово-комунальному господарстві. Я сказав, щоб підготували листа голові Антимонопольного комітету з проханням, щоб він розібрався у житлово-комунальній сфері, тому що це — природна монополія. Я думаю (хитрувато посміхається. — Авт.), що пан Костусєв зможе дати відповідь голові партії.
— Який одночасно і є головою партії «Союз»? Як я розумію, ви ще не сформували свою команду. З кого вона складатиметься — це будуть люди з Києва чи місцеві?
— З Києва приїхало двоє людей. Можливо, будуть ще один-двоє. Це люди, які безпосередньо мені допомагають працювати.
А керівники всі місцеві. Зараз триває призначення глав райдержадміністрацій.
— Ви залишите старих спеціалістів? Наприклад, чи повернеться Надія Дєєва, яка була першою застуницею Володимира Яцуби з питань економіки?
— Вона залишиться заступницею глави облдержадміністрації і відповідатиме за блок фінансово-економічних питань.
— Також є інформація, що на роботу в область прийде Микола Деркач, міністр економіки в уряді Януковича.
— Усе може бути. Але поки що таких рішень немає.
— У районах уже є незадоволені вашою кадровою політикою. Так, представники сил, які працювали на блок «Наша Україна» і на перемогу Віктора Ющенка, не отримали своїх глав райдержадміністрацій, зате натомість прийшли люди, які були в команді Віктора Януковича. За якими принципами ви підбираєте кадри?
— У першу чергу це питання професіоналізму, оскільки прості люди говоритимуть про роботу Президента, уряду і про мою за результатами — як наповнюється бюджет, чи своєчасно виплачують заробітну плату тощо. Є конкретні показники, які треба видавати на-гора.
Підходи такі: політичні партії демократичного спрямування надали на 22 посади глав райдержадміністрацій десь 120—130 кандидатур. Я відібрав чотири. А потім ми почали дискусії. У багатьох районах є проблеми, пов'язані з тим, що взагалі немає кого призначати.
— Як це немає кого? Чому?
— Люди, яких пропонують, не мають достатнього досвіду роботи, тому дуже ризиковано їх призначати на таку відповідальну посаду. А ті, хто є і здатний професійно працювати, проявили себе так, що не користуються авторитетом.
Народ у нас «добрий»: тільки-но я викликаю сюди когось для співбесіди — зразу надходить віз листів, дзвінків, записок, яка погана це людина. А потім виявляється, що це суб'єктивні речі.
— Тобто ви підбираєте досвідчених апаратчиків, я правильно розумію?
— По-перше, це все нові люди. Жоден старий глава не призначений. І не буде призначений. Хоча я з ними обов'язково зустрінусь.
Водночас я зробив загальну пропозицію, що заступники і керівники управлінь, які відповідають за сільськогосподарський сектор, як правило, повинні залишитися на місцях. Тому що вони не брали участі у виборах.
— Хіба?
— Я перевірив. Це люди, які безпосередньо займалися виробництвом. Тому я попросив, щоб вони залишилися або на місцях, або дехто з них пішов на підвищення.
— Навіщо ви хочете зустрітися із представниками старої влади?
— Кожного з них я проситиму, щоб вони не йшли в опозицію. Ми знайдемо і запропонуємо їм роботу, бо ми хочемо використати їх досвід. Я не хочу цих людей мати в опозиції. Я хочу, щоб було розуміння у ваших читачів: дві третини Дніпропетровської області голосували проти нашого кандидата. Я в ситуації такій, що можна зробити так, що ці дві третини зцементуються і будуть працювати проти нас, — якщо я призначатиму винятково «героїв помаранчевої революції», не залежно від того, вміють вони працювати чи ні.
— Як у вас складаються стосунки з обласною радою, з легкої руки якої, як відомо, пішли у відставку попередні два губернатори?
— Обласна рада після декількох серйозних днів, які ми провели в підготовці бюджету, делегувала повноваження обласній адміністрації. Із 56 депутатів 48 проголосували за таке рішення. Це значить, що «війна» в області відміняється, що ми починаємо розуміти принципову позицію — є програма Президента, і навколо цієї програми я хочу об'єднати людей, навіть, якщо вони голосували проти.
Люди на Дніпропетровщині, як правило, були опорою чинної влади. Я маю надію, що такою ж опорою вони залишаться і для чинного Президента.
— А вам не здається, що це даються взнаки передвиборчі недопрацювання «Нашої України». Ви як один із керівників штабу, певно, чули закиди, що «НУ» недостатньо працює на сході. Тепер ви не маєте своїх кадрів і фактично не готові брати владу тут.
— Звичайно, проблема є. Але треба розуміти, чому відбулися події осені й зими. Тому що чиновник захопив реальну владу, зрісся з величезним бізнесом, і це утворення, як лід, не давало пробиватися середньому бізнесу, будь-якій ініціативі. Все було, як-то кажуть, «схвачено». Тепер відбуваються зміни. При цьому, як Ленін у 1917 році вимушений був іти на те, щоб буржуазних спеціалістів залучати до роботи і царських офіцерів — до служби в Червоній армії, то точно так само ми повинні залучати чиновників — у нас немає інших.
— Ви згадували депутата Царьова, який є не лише керівником обласної Партії регіонів, а й одним із фігурантів так званих «плівок Рибачука», на яких ішлося про організацію широкомасштабних фальсифікацій на користь Януковича. З ваших слів виходить, що ту сторінку пора перегорнути, все пробачити?
— Я про це не говорю. Я вважаю, що Партія регіонів розвалиться сама і не треба їй допомагати, серйозний бізнес відійде від них, тому що бізнес не може бути з опозицією. Точно так, як розваляться есдеки і вони разом, єдиною платформою боротимуться за 3 відсотки. Не думаю, що це буде легко.
Щодо конкретних дій функціонерів цієї партії, то не має значення, що він опозиціонер. Він буде сидіти за столом політради області, бо члени партії — це є жителі області. Ми повинні почути, які їхні вимоги, що вони захищають, проти чого борються.
— Як ви оцінюєте ситуацію з Нікопольським феросплавним заводом. Оця боротьба між «Приватом» і «Інтерпайпом» за контроль над НФЗ — це війна чи тільки її початок? І якою тут буде ваша роль як «губернатора»?
— Я все роблю для того, щоб прості люди не були використані у боротьбі за власність. Намагання цих двох груп виставити значну кількість людей — по півтори тисячі — щоб «стінка на стінку», фізично вирішувати питання, які мають вирішувати юристи, абсолютно неприйнятно. Перший етап, який пройшов, свідчить, що сторони юридично не підготувалися до таких подій.
Найсерйозніший конфлікт у нашій державі вирішив Верховний Суд. Коли мільйони людей були збурені й стояли один навпроти одного, але ніхто нікого пальцем не зачепив. То чому в Нікополі хочуть силою воювати? Ми проти зіткнень.
— Я так розумію, що поки що у вас — позиція невтручання...
— Ми повністю моніторили ситуацію й кожної хвилини я знав, що відбувається.
— Але ніяких ініціатив з вашого боку не було?
— Ми й не могли їх мати. Це не наша війна. Це війна двох приватних власників, а також Фонду держмайна, який юридично не закріпив свою позицію. Зараз це має продовження. Будуть суди.
— Ви — відомий противник реприватизації, але як обласний керiвник кажете, що повернення у державну власність «Криворіжсталі» та «Укррудпрому», Нікопольського заводу феросплавів — це питання, на які вам важко впливати, бо рішення приймають у центрі. Ці процеси справді від вас не залежать?
— Справа в тому, що рішення приймають навіть не в центрі. Його може схвалити будь-який районний суд у будь-якому куточку України. Саме так приймається рішення, яке раптом суттєво впливає на роботу таких гігантів як «Криворіжсталь». Я дуже хотів би, щоб були поставлені крапки, і щоб ми зробили висновки з приводу цього. Нарешті «дійшло», що треба приймати закон про акціонерні товариства, в якому всі правила гри розписані. Якщо правила будуть зрозумілі, набагато менше виникатиме питань.
Для мене головне, що підприємства, які зачіпаються у цій справі, поки що працюють нормально. Я особисто розмовляю з керівниками підприємств, я їх заспокоюю. Я у Кривий Ріг на «Криворіжсталь» вивіз усіх: і міністра промислової політики, і Фонд держмайна, і народних депутатів — поставив їх перед людьми там і вони заспокоювали колектив, людей.
До цих інцидентів, які виникають, є увага не тільки бізнесу України чи Росії, а й увага бізнесу всього світу, дуже відомих і серйозних транснаціональних компаній. І, на жаль, дипломатичних установ. Треба швидше вирішувати це питання.
— Кажуть, що ви як народний депутат мали безпосередню причетність до приватизації «Укррудпрому»...
— Я як голова комітету виїжджав туди, і ми розбиралися, але я не голосував. «Укррудпром», як я розумію, приватизований відповідно до закону, тому що група народних депутатів зробила подання в Конституційний Суд. А раз так, це значить, що причепитися до чогось, відповідно до закону, неможливо.
— Тобто вас незаслужено вважають лобістом інтересів власників «Укррудпрому»?
— Я — голова комітету, в якому була третина депутатів з Кривого Рогу. Як я маю реагувати на речі, які виставляють народні депутати, які є в комітеті?
— Якщо ви вже згадали про те, що залишаєтеся головою Комітету ВР з питань промислової політики, то скажіть, чи плануєте складати ці повноваження і мандат народного депутата?
— Звичайно. Я готовий це зробити наступного тижня — подам заяву про складення повноважень народного депутата, при цьому свідомо розуміючи, що у призначенні всіх глав облдержадміністрацій є проблеми, які деякі політичні сили восени «викотять» на арену. Тобто немає формального рішення Кабінету Міністрів про те, що уряд як колективний орган виносить це питання на розгляд Президента.
— Ви маєте на увазі прецедент із вашим попередником Сергієм Касьяновим, повноваження якого призупинив Печерський суд Києва на підставі позову фізичної особи? Те рішення ще може десь виринути?
— Може статися таким чином, що рішенням якогось районного суду розпорядження, яке виніс я як голова облдержадміністрації, визнають недійсним, бо мене начебто не так призначили... Треба закрити цю сторінку.
— У який спосіб?
— Думаю, що достатньо роз'яснення Міністерства юстиції України. Тому що, згідно з одним законом, достатньо рішення Прем'єр-міністра, а згідно з іншим, потрібна колективна ухвала уряду.
— Ваш колега по фракції Микола Мартиненко висловив думку, що вам складно поєднувати функції керівника виконкому «Народного союзу «Наша Україна» і «губернаторство». Ви плануєте змінювати свою роль і місце в партії?
— Це рішення має приймати рада партії. Якщо таке рішення буде прийнято, то так і буде. Партія розбудовується. Зараз закінчуються обласні конференції, і будуть міські. У мене є два перші заступники — Ігор Жданов і Богдан Буца, які працюють у Києві, погоджуючи зі мною всі питання. І розпорядження про всі кадрові призначення підписую я особисто. Звичайно, це все є рішення президії ради партії. Вона в нас дуже нормальна, демократична, атмосфера. А моя роль залежатиме винятково від ради партії. Я погоджусь із будь-яким рішенням.
— Якщо орієнтуватися на пресу, то видання, близькі до голови облради Миколи Швеця, відверто критикують і політику Президента, і політику уряду. Не складається враження, що у вас є повна гармонія...
— Я свідомий того, що в області понад 60 відсотків людей голосували за Віктора Януковича. Я це добре розумію.
— Як буде на наступних виборах?
— З точністю до навпаки. Думаю, що реальна робота Президента і уряду за чотири місяці вже дала плюси. Також ми працюємо з людьми, які ніколи не мали прямого доступу до влади. Ми просто демонструємо нове обличчя влади, і це дійсно так. Але це ж тільки початок!
— Ви відчуваєте підтримку з боку депутатів облради, адже чимало з них працювали заступниками голови облдержадміністрацій?
— Я поки що відчуваю, що вони пишуть багато листів, у яких просять вирішити конкретні питання. Вони активно працювали над виділенням коштів з місцевого бюджету на їхні округи. Тобто вони дуже активні у своїй роботі, але говорити про щось інше ще рано.
— У ході адмінреформи пропонують укрупнити райони. Є таке побоювання, що Петриківка, де зберігся той самий відомий петриківський розпис, утратить статус районного центру..
— Адміністративна реформа буде тоді, коли приймуть закон. Його прийматимуть, очевидно, восени, після дискусій. А зараз треба, щоб дискусія мала характер дискусії. Бо доводиться заспокоювати людей по селах і голів селищних рад, які вже бояться, що зміни відбудуться завтра.
— Відомо, що Петриківка отримала держзамовлення на державні подарунки. Як там справи із відомим промислом?
— Петриківка процвітатиме. Державні подарунки будуть, у тому числі і з Петриківки, і на них буде державне замовлення. Зараз там працюють 46 народних майстрів, але є проблеми, пов'язані з їхньою роботою. Моя мрія — відкрити там фірмовий магазин петриківського розпису, щоб ці майстри отримали можливість робити свою унікальну справу, і щоб ми достатньо дорого їхню роботу продавали.
— Зараз вони живуть досить бідно?
— Там є і тіньова економіка, і збиткова легальна. Я отримав листи з проханням дати грошей, але три незалежні групи, які вивчали за моїм доручення ситуацію, зробили висновок, що давати кошти не можна, бо це все одно, що алкоголіку налити горілки.
Але ситуація зміниться. Зараз ідеться про створення туристичного комплексу, який би включав Дніпропетровськ, Петриківку і Нікополь, де було п'ять Січей Запорозьких із восьми. Петриківка розгорнеться тоді, коли будуть серйозні туристи.
— А як ви вирішуєте для себе мовне питання, адже в області не звикли чути українську з уст керівників, хоча в сільських районах розмовляють саме нею?
— Я на офіційних зустрічах виступаю українською мовою, а якщо записка приходить російською, то відповідаю російською. У селах справді в основному говорять українською мовою з домішками, а в місті, буває, її погано розуміють. Думаю, що це питання часу. Поки що я поставив одне завдання: «Зробіть добру справу, вивчіть слова Національного гімну. Щоб я один не співав».
— Ви добре співаєте?
— Не має значення, як я його співаю, але уявіть собі картину: ми відкриваємо турецьке консульство у Дніпропетровську, і турки свій гімн співають. Я дивлюся на всі боки, хто ж буде співати зі мною? Ніхто. Я зробив крок уперед і почав «Ще не вмерла України». І ніхто мене не підтримав. Маю надію, що до осені тут будуть співати Національний гімн. У всякому разі я про це дуже прошу.
Юрій Іванович Єхануров народився 23 серпня 1948 року в с.Белькачі Учурського району Якутії (РФ). Бурят. Син бурильника й учительки.
Освіта: Київський будівельний технікум (1967), Київський інститут народного господарства (1973).
Робота: 1967—1977 — майстер, нач. цеху, гол. інженер, директор заводу залізобетонних виробів тресту «Київміськбуд-4», далі — керівні посади в трестах «Буддеталь», «Київміськбудкомплект». 1988-1991 — заст. начальника «Київміськбуду» з економічних питань, 1991—1992 — зав. відділу Державної економічної ради Кабінету Міністрів України, до 1993 — голова департаменту економічних реформ Київміськдержадміністрації. 1993—1994 — заст. міністра економіки, 1994—1997 — голова Фонду держмайна, 1997 — міністр економіки, 1997-1998 — голова Держкомпідприємництва, 1999—2001 — перший віце-прем’єр-міністр України (в уряді Ющенка), 2001 — перший заст. глави Адміністрації Президента, керівник управління орг. і кадрової роботи. 2001—2002 — уповноважений Президента з адмінреформи; з 1998 — президент Спілки малих, середніх та приватизованих підприємств України.
Народний депутат України ІІІ (мажоритарник від Житомирщини, член НДП) та IV (№26 списку блоку «Наша Україна») скликань.
На президентських виборах-2004 — голова об’єднання «За Україну! За Ющенка!».
Був членом Народно-демократичної партії, членом політвиконкому та політради (1996-2000). З березня 2005 — голова політвиконкому «Народного союзу «Наша Україна».
З початку квітня 2005 — голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
В Україні серед голів обласних рад лише одна жінка — Валентина Коваленко, яка чотири місяці тому очолила Черкаську обласну раду. Вона входить до Комісії при Верховній Раді з питань децентралізації влади та очолює комісію з питань освіти і культури Асоціації обласних рад. >>
Звільнення Василя Червонія здригнуло всю Україну. Принаймні так вважають мешканці області, в якій і досі газети виходять із заголовками на кшталт «Війна чи співпраця». Чи не рік рівненські «нашоукраїнці» разом із місцевими «регіоналами», а також «литвинiвцями» й соціалістами відкрито домагалися звільнення Червонія з посади голови облдержадміністрації. І, врешті, десять відсотків голосів виборців, замість обіцяних тридцяти, отриманi на виборах в області, зробили позицію представника Української народної партії на Рівненщині настільки хиткою, що Віктору Ющенку таки довелося задуматися над долею «губернатора» у вишиванці». Жорсткий вирок Кабміну та недовіра нового складу обласної ради не вмовили Президента негайно підписати необхідний указ. І лише терміновий візит до Єханурова представників трьох «зразково-коаліційних» рівненських партій завершив звільненням Василя Червонія та призначенням на посаду голови ОДА «нашоукраїнця» Віктора Матчука. >>
22 січня виповнюється 60 років із дня створення Закарпатської області. Саме з того часу Срібна земля стала частиною України. З цієї нагоди ми зустрілися з керівником краю Олегом Гаваші. А оскільки розмова відбувалася під час різдвяних свят, то хотілося більше говорити про вічне, нiж про мирське і суєтне. Тим паче що в долі голови обласної державної адміністрації ніби віддзеркалена доля всього повоєнного Закарпаття. >>
Багато хто запитає: а чому «нова влада»? Адже після зміни режиму Кучми минуло чимало часу, багато хто вже й встиг розчаруватися у помаранчевому «Олімпі», тож про якусь «новизну» нібито й не йдеться. Але влада, до якої замість Тимошенко, Томенка, Турчинова etc прийшли Єхануров, Сташевський, Сахань та ін. — таки нова. Вона інакша, ніж попередня: не революційна, не така строката, у чомусь не така романтична і не настільки ідеалізована. Тепер вона, так би мовити, «технічна». На зміну емоційній політиці в рюшечках прийшли суворі краватки та начебто засукані рукави.
Політичне «межичасся», яке почалося з відставкою уряду Тимошенко, нарешті підходить до кінця. Планується заповнення останніх вакансій у найвпливовіших органах державної влади (включаючи Конституційний Суд), зокрема, чекаємо затвердження парламентом Генпрокурора та заміни низки «губернаторів», а якщо пощастить — ще й обрання нового віце-спікера Верховної Ради.
У зв'язку з цим «УМ» на численні прохання читачів вирішила подати повну галерею облич влади, навести коротенькі біографічні дані посадовців та координати їхніх відомств.
Що показово: знайти потрібну інформацію для такої підбірки виявилося досить непросто. Довідники, телефонна служба «09» і навіть інтернет-сторінки багатьох органів влади були скупими навіть на елементарні відомості, тож кореспонденту «УМ» доводилося годинами «висіти» на телефонах, набридати прес-службам та апаратам різних посадовців. Виявилося, що нова влада не така вже й відкрита, як це декларується після Майдану. Інформуванню громадян про себе вона приділяє таки замало уваги і до категорії «закритих» відносить зовсім елементарні речі. Багато міністрів не вважають за потрібне оприлюднити через офіційні інтернет-сторінки навіть місце або дату свого народження. Мабуть, просто не розуміють, що навіть така суха річ, як біографія, може бути цікавою пересічному українцю.
А найцікавішим елементом біографічної утаємниченості є партійність. Її міністри у біографіях воліють узагалі не згадувати. І не тільки у біографіях. «УМ», наприклад, два тижні намагалася з'ясувати, чи є якийсь партквиток у «аграрного» віце-прем'єр-міністра Юрія Мельника. Чекали, телефонували у приймальню та службу віце-прем'єра, але крапкою в цій епопеї стало зустрічне запитання самого пана Мельника: «А навіщо їм партійність?». Ні, ми все розуміємо: і уряд — «технічний», і політикою його попросили не займатися, і роботу посадовця оцінюють не за партквитком... Але ж ідеться не про кого-небудь, а про віце-прем'єра, людину публічну. Чи наші державні мужі, наче флюгери, так часто міняють партійну приналежність, що воліють не розводитися про це перед журналістами?
А ось який прикол вийшов із першим віце-прем'єром Станіславом Сташевським. У його приймальні нам порадили дізнатися про партійність на інтернет-сторінці уряду. Читаємо: «Член президії, перший заступник голови Української партії "Єдність" (з 12.2001)». Заходимо на інтернет-сторінку «Єдності» і бачимо, що Станіслав Телісфорович не значиться в жодному з перелічених керівних органів партії, ба більше — пошукова система сайту не видає жодного результату за запитом «Сташевський». Отже, у «Єдність» він не входить. Що й не дивно, бо його бачили на установчому з'їзді «Народного союзу «Наша Україна». У прес-службі «партії Ющенка» «УМ» підтвердили, що Сташевський є членом НСНУ, та ще й учасником ради партії. Тільки чому інтернет-сайт центрального органу виконавчої влади пише про інше?
Подібна історія трапилася і з головою секретаріату Президента Олегом Рибачуком. Річ у тім, що офіційний сайт НСНУ уперто називає його членом ради партії. Рибачук натомість уже на кількох брифінгах казав, що в «Нашу Україну» не входить і є позапартійним. Щоб отримати однозначний коментар, «УМ» звернулася до прес-служби голови президентської канцелярії, і нам відповіли: «Він не писав заяви про входження до НСНУ і є позапартійним». Зате Олега Борисовича, як і Сташевського, бачили на установчому з'їзді «Нашої України»! А той, хто приходить на «установку», автоматично записується в члени партії, і про це неодноразово казали на тому-таки з'їзді НСНУ в лютому ц.р. Тож виходить так: або Рибачук не знає, що він став членом «Нашої України», або в НСНУ не відають, що Олег Борисович насправді нікуди входити не збирався. Плутанина, та й годі.
А тепер про іншу річ, через яку відкритість нашої влади знову-таки можна вважати «недоконаною». Коли «УМ» бралася за збір інформації для цього довідника, то думала, що в кожному міністерстві є сектор, куди люди можуть зателефонувати і отримати якісь консультації, викласти скарги, щось уточнити. Та виявилося, що таких спеціалізованих управлінь існує не так уже й багато. Є телефони, за якими можна дізнатися, на якій стадії перебуває звернення громадянина, є телефони для запису на прийом, але таких, щоб людина могла отримати якусь консультацію, — зовсім мало. І це теж зрозуміло. Бо в міністерствах, адміністраціях абощо займаються глобальними справами, і там не виділяють ресурсів для проблем «маленьких українців». Для контакту ж із міністерством існують письмові звернення або особистий прийом. А ще — управління на місцях, чи, коли йдеться про питання на кшталт: «А скільки через місяць буде коштувати м'ясо?» — курилки або кухні. Але все одно це якось негоже — не виділити у міністерстві хоча б одного телефону, хай і з автовідповідачем, куди люди могли б зателефонувати і викласти свої проблеми. А в деяких випадках, зауважмо, було складно знайти бодай один діючий «контактний» телефон міністерства чи відомства... >>
Цей 48-річний львів'янин працює в Луганській обласній держадміністрації лише два місяці, але вже встиг досягти принаймні двох знакових речей. По-перше, його визнали владою підлеглі (і, схоже, навіть безпосередній начальник Олексій Данилов). По-друге, він викликав відверто щиру лють у місцевих москвофілів та маргіналів. Газети, що їх обслуговують, переконали самих себе, буцімто Зіновій Гузар приїхав до «неблагонадійного» краю наглядачем від «націоналістичної» київської влади. Коли четверо «регресників» вирішили вибити з обласної адміністрації гроші, які їм заборгував власник шахти, пан Зіновій заявив, що їхнє голодування — симуляція. При цьому послався на об'єктивні результати аналізів, та все одно його відвертість викликала в аборигенів шок. Шахтар на Луганщині — щось на зразок священної корови: обкрадати можна, лаяти — зась!
Гузар прийшов «простим» заступником обласного голови; сьогодні в Києві ще лежать документи на його підвищення до рівня першого заступника, а він уже тимчасово виконує обов'язки першої особи замість голови ОДА Данилова, який пішов у двотижневу відпустку. Власному кореспонденту «УМ» на Луганщині це дало нагоду зробити ще одне інтерв'ю під рубрикою «Нова влада». >>
Іван Гладуняк, здається, єдиний із новопризначених голів областей, кого не приїжджали представляти місцевій еліті чільники зі столиці. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко обмежилася напутніми словами, мовляв, вас і так добре знають в області, тож бажаю успіхів. І справді, Іван Васильович зі станом справ у краї обізнаний досконало, до цього спонукала його попередня посада заступника «губернатора». У ході буремних осінньо-зимових подій не піддався на вимогу колишнього шефа працювати задля перемоги провладного кандидата і, як наслідок, почув безапеляційне: пиши заяву на звільнення. Заяву Гладуняк написав, але... на відпустку, яку використав для агітації за Ющенка. Коли ж революційний вихор мас змів одіозного попередника, Іван Васильович кілька місяців виконував обов'язки керівника області, аж поки на початку березня не був у цьому статусі узаконений остаточно. Зауважмо, що «губернатором» Гладуняк став пізніше за решту своїх колег на подібних посадах, адже, як пам’ятають читачі «УМ», спочатку — в лютому — на посаду глави Хмельниччини було призначено скомпрометованого депутата Олуйка з фракції НАПУ, і люди пікетами домоглися його швидкої відставки. Лише після цього настав час Гладуняка. >>
