Єврокомісія та Україна підписали меморандум щодо дворічного макроекономічного кредиту на 90 мільярдів євро, з якого €60 млрд підуть на оборону, а €30 млрд — на підтримку держбюджету.
Це найбільша позика від країн-партнерів за час повномасштабної війни.
Повернути її Україна має лише у разі виплати росією репарацій.
Увага експертів прикута до того, як саме будуть використані чималенькі €30 млрд. Щодо величезної суми в €60 млрд інформація практично відсутня.
Окрім зрозумілої секретності, експерти зіткнулися з новим механізмом фінансування, тож навіть профільні міністерства уникають коментарів на тему, як використовуватимуть величезні, не лише за мірками України, а й Європи, кошти.
Це питання залишається відкритим, як і те, наскільки Україна може сама визначати їхнє призначення і що саме варто фінансувати у першу чергу.
На сайті Єврокомісії прописані лише основні правила та підходи використання коштів військової допомоги: €28,3 млрд на 2026 рік та €31,7 млрд на 2027 рік. З приємного: якщо кошти на підтримку держбюджету надаються за умов певних індикаторів, тобто низки реформ, то «воєнна частина» не містить жодних зобов’язань з боку України, окрім суто загальних — верховенства права та розвитку демократії в країні, боротьби з корупцією.
Кошти на підвищення грошового забезпечення військовим у програмі не передбачені, але зменшення навантаження на військовий бюджет дозволить це зробити, що вже бачимо. Із зовсім приємного: жодних обмежень на використання будь-якої зброї. Сентенції на кшталт «даємо «Хаймарс», але ось туди і туди не стріляйте» — вже в історії.
Далі — більш суворо. В Україну ці кошти не зайдуть, буде відкрито спеціальний рахунок у Deutsche Bank AG. «Це важливо для європейців як з точки зору аудиту, так і у вигляді запобіжника від можливої корупції», — пояснює Максим Самойлюк, економіст Центру економічної стратегії.
Україна повинна отримати якісні інструменти для переваги на полі бою, анонсують свої плани європейці і перераховують напрямки фінансування: від масштабування існуючого воєнного виробництва безпосередньо в Україні до інтеграції нашої оборонки в європейську.
Наші партнери відверті: преференції отримають європейські оборонні компанії. «В Україні поки є один ексклюзивний товар — дрони, і перші кошти підуть на закупівлю саме цієї продукції», — пояснює Дорота Длоухі-Суліга, очільниця відділу Європейського фонду миру, заступниця директора з питань миру, партнерства та кризового управління Європейської служби зовнішніх справ.
Перший транш із «військової» частини кредиту становитиме €6 млрд. Він надійде не пізніше червня, і його спрямують на закупівлю дронів українського виробництва. У пакет, профінансований коштами від наступного траншу, можуть увійти боєприпаси, дрони та засоби ППО.
Взагалі всі військові закупівлі умовно можна розділити на дві категорії. Перша включає значну кількість боєприпасів, пристрої, малі дрони та обладнання для захисту критичної інфраструктури. Ці закупівлі передбачають широке коло постачальників.
Другою передбачено більш складне військове обладнання, системи ППО, устаткування для морського і підводного використання, далекобійні дрони тощо, і тут виробників можна буквально перерахувати на пальцях.
«Важливо, що виробник цієї продукції повинен мати і використовувати всі елементи винятково власного виробництва», — наголошує пан Самойлюк. Європейці міцно запам’ятали урок від Трампа і цього разу перестрахувались. Загалом проблема пріоритетів в українській оборонці на сьогодні головна: або якісна і дорога зброя, яку ще треба (ро-)зробити, або ж багато дешевої.
«Ми вимушені обирати опцію «багато дешевої зброї» і миритись із китайською продукцією», — вважає Любов Шипович, співзасновниця благодійного фонду Dignitas.
Вона звертає увагу на те, що в багатьох воєнних аспектах державні закупівлі зайшли в глухий кут. Наприклад, для того, щоб обслуговувати ті ж самі ефективні дрони, необхідна спеціальна інфраструктура: генератори, кабелі, антидроновий захист, «корчі» (дешеві старі автівки), щоб вивезти бійців на певну локацію.
У вирішенні цих питань неприбуткові організації показали нову, більш ефективну, ніж державна, модель закупівель. І вже отримують на неї кошти від міжнародних організацій. Але чи потрапляють вони під цю програму? Поки що ні.
Що важливо — лише Україна вирішуватиме, які закупівлі і наскільки терміново потрібно робити. Але у Європейської комісії залишається право затверджувати ці рішення. Зрозуміло, європейці посилаються на необхідність запобігання корупції, але питання термінів поставок постане гостро.
«Правду кажучи, на сьогодні немає чітких процедур реалізації програми, і ми не розуміємо, як на практиці буде застосовано цей механізм військової допомоги. Є побоювання, що процедури будуть затягнуті», — висловлює занепокоєння Роксолана Свинчук, директорка міжнародного напрямку Української ради зброярів.
«Приватні українські компанії вже зайшли у ВПК, але немає чіткого механізму, як вони будуть входити в цю програму», — зазначає Роман Сульжик, очільник Інвестиційного комітету Resist.UA.
Чого точно не уникнути — так це постійної напруги між українськими і закордонними виробниками. «Все ж багато уваги до закупівель у партнерів», — відверто ділиться думками Роксолана Свинчук. І це при тому, що, за неофіційними даними, український ВПК не використовує і 30% своєї потужності.
Залишаються відкритими питання, які компанії зможуть потрапити до «білого списку» і претендувати на інвестиції, як бути зі спільними підприємствами, які підприємства оборонної промисловості мають шанс отримати кошти на масштабування або на релокацію.
«Держава повинна розробити чітку стратегію співпраці, а не викочувати партнерам такий собі «шопінг-лист», — веде далі пані Роксолана. Пані Дорота підтримує: «Дуже важливо створити регулятивне середовище для спільних підприємств, щоб не втратити вікно можливостей»
Геополітичні ризики нікуди не поділися. «Інтегрувати український ВПК — це і є інвестиції в майбутнє Європи», — підсумовує Дорота Длоухі-Суліга. Для цього не тільки українським виробникам, чия продукція не відповідає європейським стандартам, слід адаптувати свої розробки.
Питання і до Єропи, яка використовує Україну, на жаль, як полігон для випробування нової зброї, чи готова вона послабити вимоги і піти назустріч своєму потенційному партнеру.
«Під час війни ці стандарти повинні бути більш адаптивними», — вважає Любов Шипович.
Побоювання залишаються: чи вдасться ефективно використати кошти цієї програми? Поки що теза про нашу країну як повноправного члена європейської військової спільноти залишається тільки тезою. Потрібен баланс європейського і українського ВПК в реалізації цієї програми.
