Кинути «Оком». Як українські інженери рятують життя військових без допомоги держави

Над переносним дистанційним пунктом спостереження Олександр Колотієвський спільно з групою своїх однодумців працює ледь не з початку повномасштабного вторгнення. Говорить, на цю ідею його підштовхнула розмова з пораненими військовими. Винахідник задумався над тим, як зробити втрати серед них меншими.  

 

Не приховує, що за основу взяв російський прилад «Муром М». Та оскільки це була, як кажуть, ініціатива знизу, не підкріплена державним фінансуванням, то перед розробниками стояло не менш важливе завдання — здешевити виріб, наскільки це можливо.

 

Тому й вийшло, що собівартість російського «Мурома» — 50 тисяч доларів США, а українського «Ока» — всього тисяча. При тому левова частка витрат припадає на закупівлю пиловологозахисних моніторів. 

 

«Комплектуючі, зокрема оптику, закуповуємо найдешевші, китайські, — хвалиться Олександр Павлович. — Якби вдалося отримати державну підтримку, то тому «Мурому М» було б до «Ока» як до Києва рачки. Мали б гроші, то ми оснастили б прилад ще й тепловізором, і тоді ним можна було б вести спостереження навіть уночі. Поки що у такій модифікації він існує в єдиному екземплярі — нещодавно ми передали його на фронт. Це тому, що ціна тепловізора сьогодні — понад сто тисяч гривень, які треба десь узяти. Тим часом хлопці телефонують з передової й слізно просять передати комплекс дальнього візуального спостереження, бо щодня втрачають побратимів». 

 

Наразі Колотієвський зі своєю командою помічників за рахунок власних коштів і добровільних пожертв передав на фронт безплатно 42 прилади. Та ще 15 — у роботі. Це крапля в морі. 

 

«Якби нам удалось добитись державного фінансування, ми могли б складати по десять систем за тиждень, — говорить Олександр Павлович. — Відверто скажу, у цьому приладі закладена не одна кандидатська дисертація». 

 

Яка ж будова «Ока»? Його основа — оптика з 16-кратним збільшенням, електронний мікроскоп, що підсилює зображення у 1 тис. 600 разів, і три невеликі мотори редукторів. Два з них повільно переміщують прилад у горизонтальній та вертикальній площині, щоб «картинка» не зливалася в одну лінію. Інший регулює якість зображення. 

 

Закріпивши «Око» на будь-якій пласкій поверхні (на дереві, на стовпі, на балконі, на даху, на вікні тощо), оператор може йти у бліндаж, будинок чи в окоп. І, перебуваючи на відстані до 100 метрів, може спокійно спостерігати за ареною бойо­вих дій.

 

А якщо раптом на місцевості немає нічого такого, до чого можна прикріпити «Око», то можна використати спеціальну щоглу, яка йде до нього у комплекті. Таким чином, прилад убезпечує особовий склад розвідувальних груп від ворожого ураження. 

 

Дуже гарні відгуки про нього у снайперів, які змушені, буває, по декілька діб вести спостереження за російськими позиціями з укриття. 

 

«Нашою розробкою зацікавилися також  Сили спеціальних операцій та морські піхотинці, — каже Олександр Колотієвський. — Так, під час її тестування на Херсонському напрямку морпіхи могли бачити через мікроскоп на окупованій території не тільки людей, а й навіть окремі цеглинки на будівлях. При цьому прилад був установлений на десятиметровій висоті, а об’єкти спостереження перебували на відстані десяти кілометрів». 

 

Загалом його можуть використовувати будь-які військові підрозділи у будь-яких родах військ. Та головне — артилерія. Бо, щоб керувати штурмовими діями, командир повинен бачити, що відбувається на полі бою або на окремій ділянці, бійцям потрібен якісний зв’язок і чітке розуміння, де перебуває ворог. 

 

Командири говорять, що в ідеалі було б розставити десяток таких спостережних приладів за 1,5-3 кілометри один від одного, і тоді через оптоволокно можна було б передавати зображення в реальному часі на будь-яку необмежену відстань.  

 

Одна з переваг «Ока» у тому, що пристрій працює у досить великому температурному діапазоні — від +60 до -15 градусів Цельсія — й має високий рівень захисту від вологи (витримує будь-який дощ). При цьому важить усього 3 кілограми без кабелю й надзвичайно простий у використанні. 

 

Нещодавно один з таких приладів волонтери доставили в 95-ту бригаду ДШВ. 

На розробку «Ока» команді Колотієвського знадобилося більше року. Відтоді розробники постійно модернізують його з урахуванням відгуків військових, які тестують систему в реальних бойових умовах. 

 

«Спочатку ми розробили прилад на радіоуправлінні, але виявилося, що РЕБи його легко пеленгують. Тому перше «Око» було знищене ворожим дроном. Довелося зробити управління на дротах. Так безпечніше коригувати вогонь артилерії, мінометів, снайперів, — продовжує пан Олександр. — Було два дроти довжиною 50 метрів, а в останніх моделях — уже один. Він забезпечує одночасно живлення за рахунок додаткових електронних пристроїв й управління всіма трьома мотор-редукторами. А USB-кабель передає зображення на екран телефона, планшета чи комп’ютера. 

 

За словами розробника, проведені удосконалення додали ще більше можливостей «Оку». Від першого зразка в ньому лишилась лише назва. Замінили навіть механіку, додавши шестерень у стандартні китайські редуктори, що покращило якість зображення. Ще більше нашпигували пристрій електронікою. 

 

«Встановили електронні девайси та програму власної розробки, добившись того, що прилад тепер автоматично переміщується в горизонтальній та вертикальній площині, а у випадку зміни рельєфу (появи техніки або піхоти) подає звуковий сигнал, — уточнює Колотієвський. — Це велике полегшення для солдата, який тижнями сидить в окопі й постійно дивиться на цей екран, а тут сонце світить і в нього очі болять... Тепер оператор приладу має можливість трішки відпочити». 

 

Зараз розробники працюють над тим, щоб доповнити прилад ще й електронним «вухом» — до нього додадуть направлений прослуховуючий пристрій, що дозволить за відповідних погодних умов чути не те що розмови, а навіть кроки рашистів у окопах. Наразі це вдосконалення відшліфовується.

 

Сьогодні волонтер збирає гроші на тепловізійні модулі, щоб «Око» могло бачити і вночі.

«На жаль, наша заявка на отримання гранта понад пів року пролежала на Brave1, — каже Олександр Колотієвський. — Це координаційна платформа, що забезпечує впровадження нових технологій на фронті та ефективне використання оборонного бюджету, створена на базі Генерального штабу, Міноборони й Мінфіну. Та біда в тому, що там усього три спеціалісти, й ті працюють на волонтерських засадах. Але чим пояснити те, що наша розробка отримала максимальну кількість балів, але у виділенні гранта на виготовлення 12 приладів нам було відмовлено? За яким принципом там вирішують, які інновації підтримувати в першу чергу, а які — в останню, можна лише здогадуватись. Хоча достатньо взяти калькулятор і порахувати, що дешевше: виплачувати трьом експертам зарплату чи витрачати мільйони гривень на перевитрати боєкомплектів та на лікування наших захисників і втрачати їхні життя». 

Око їде на фронт.

 

А на рівні місцевих державних органів, окрім похвали «Молодці. Цікаво. Слава Україні!», більше ніякої підтримки не було. 

 

«У тебе є два шляхи. Надія на допомогу держустанов (міфічний) і допомога гуманоїдів з іншої галактики (реалістичний)», — жартома кажуть Олександру європейські колеги. 

 

Але не все так песимістично, якщо «гуманоїди» живуть поруч. Реальну допомогу волонтерській команді Колотієвського надають окремі керівники підприємств Кременчука, навчальних закладів, його два сини, Олександр та Дмитро, керівник музею військової історії Кременчука Володимир Поляков, родина Володимира Гринька з Польщі, пенсіонер Віктор Павлійчук, волонтер-чорнобилець Володимир Машошин, парафіяни церков ПЦУ й багато інших небайдужих українців. 

 

Пан Олександр зі зрозумілих причин не може оприлюднити прізвища спеціалістів, які у вільний від роботи час працюють на фронт і Перемогу. Це фахівці з програмування, електроніки, механіки, оптики, електротехніки. Вони всі сподіваються, що разом зможуть пробити стіну байдужості та бюрократії й добитися виділення фінансування для серійного виготовлення приладів. Їхня мета — не заробіток коштів на розвідувальному приладі, а допомога Збройним силам швидше здобути Перемогу з найменшими втратами.

 

А загалом Олександр Колотієвський волонтерить ще з 2014 року. Разом із синами за власні кошти купували автівки, каски, бронежилети, паливно-мастильні матеріали, тепловізори, продукти харчування й багато чого іншого, в чому у військових була потреба.

 

Пізніше почали виготовляти окопні свічки у великих кількостях і продовжують займатися цим узимку. Загалом за допомогою небайдужих мешканців міста виготовили 72 тисячі (!) окопних свічок. Деякий час навіть виготовляли скиди для мавіків, друкуючи деталі на 3D-принтері, але припинили, бо інші люди придумали кращий варіант. 

 

...Війна — це страшенне горе. Але вона розкрила величезний прихований потенціал українців. Який держава, на жаль, не поспішає підтримувати.

 

Проте до дня народження, який він нещодавно відзначив, Олександра Колотієвського нагородили Почесною грамотою Полтавської обласної ради. А рік тому Митрополит Київський і всієї України Епіфаній вручив йому медаль «За жертовність і любов до України». 

 

P. S. На жаль, унікальна розробка кременчуківців поки тримається лише на донатах.