Повномасштабна війна несе втрати й руйнування кожному українцю уже п’ятий рік поспіль, а розпочалася збройна агресія росії в Україні ще у 2014-му.
І дуже багатьом якось ніяково радіти навіть приходу весни чи, скажімо, успіхам своїх дітей.
Проте психологи стверджують, що відкладати власне щастя — це пастка, до якої потрапляє багато хто, навіть не усвідомлюючи цього.
Синдром відкладеного життя
Щодня багато хто прокидається з думкою: «Коли ж це все закінчиться?» І продовжує чекати днів для власних позитивних емоцій, дозволяючи дням перетікати в тижні, а тижням — у роки. Такий стан психологи називають «синдром відкладеного життя».
Про нього ми говоримо з Аріною Каліненко, яка вже кілька років поглиблено вивчає психологічні процеси адаптації до стресу. Ми спробували розібратися, чому багато людей різного віку потрапляє в стан «замороженого сьогодення».
Наразі чимало людей повторюють одну й ту саму фразу: «От після перемоги можна буде нормально жити» або «Це не час для радощів». За словами співрозмовниці, це — типовий трюк людських міркувань. У періоди криз та невизначеності майбутнє викликає страх, минуле здається незворотньо втраченим, а сьогодення починає сприйматися як неважливий тимчасовий простір. Усе це лише підсилює стан застою.
Синдром відкладеного життя діє як своєрідна ілюзія контролю. Людям здається, що якщо вони свідомо обмежують себе в задоволеннях і радощах, то економлять сили чи показують солідарність із тими, хто має зараз більше складнощів. Але насправді цей підхід не додає наснаги — навпаки, він виснажує внутрішні ресурси людини.
Підзаряджайте свій емоційниу акумулятор
Особливе місце у нашому діалозі посіла тема провини, адже саме вона часто слугує ніби паливом для синдрому відкладеного життя. Аріна Каліненко зазначає, що соціальний тиск підсилює це явище: коли навколо багато горя й страждань, може здатися неприпустимим радіти чи жити на повну силу. Але це хибний шлях. Однак не варто і «пускатися берега», зневажати потреби та біль інших.
Настав час задуматися: чи не відкладаємо ми на потім те, що можемо дозволити собі вже сьогодні? Ми часто боїмося осуду: хвилюємося, що нова сукня чи вихід у кав’ярню можуть здатися недоречними.
Наша психіка схожа на акумулятор. Якщо не підтримувати її заряд маленькими радощами, вона «розрядиться», залишивши нас без сил для навчання чи роботи, підтримки інших чи власного відновлення.
Практичні кроки для життя тут і зараз
Так виглядає чек-лист для «повернення в реальність»:
1. Додайте «дрібниці» у своє життя. Не чекайте особливого випадку, щоб використовувати святковий посуд або одягти улюблену сукню. Життя триває зараз, і кожен момент радощів і гарного настрою має значення.
2. Плануйте події чи враження лише на день вперед. Глобальні плани можуть здаватися нездійсненними й викликати страх. Психологи рекомендують зосереджуватися на невеликих цілях, наприклад: «Завтра я прочитаю 20 сторінок», «Сьогодні ввечері зроблю легку фізичну розминку для підтримки свого здоров’я». Такі завдання допомагають відновити контроль над своїм життям.
3. Дозвольте собі відчувати. Не бійтеся радіти дрібницям і не ховайте смуток. Емоції важливо проживати тут і зараз, а не відкладати їх на «кращі часи» чи ховати як «скелет у шафі».
4. Повертайтеся до реальності через тіло. Фізична активність, догляд за собою, смачна їжа — це сигнали для мозку: «я живий/жива, я тут».
Війна — це страшний марафон, учасниками якого ми змушені бути. Для того, щоб дійти до фінішу, ми не можемо ставити своє життя на паузу, де б ми не були: на передовій, у тилу чи в евакуації. Майбутнє залишається невідомим, каже Аріна Каліненко, але у нас є сьогодні. І прожити його, щоби мати сили радіти перемозі справедливості, — це не просто індивідуальний обов’язок перед самими собою, а й мета спільноти, яка долає рашизм.
Оксана НЕВГАД
